Сьогодні День Народження видатного українського письменника, живого класика та майстра екзистенційної та психологічної прози Степана Процюка.
Безліч людей вже привітали письменника у мережі:
«Сьогодні День народження мого улюбленого Письменника. Тай що ховати правди - найкращого майстра інтелектуального екзистенційного роману в нашій літературі, і доброго друга. Підніму келих теплого південного сонця у бік заходу»,- вітає автора Христина Кухарук.
«З Днем народження! Натхнення й гармонії! Хай кожен Ваш текст, пане Степане, не перестає вражати і дивувати нових читачів. Хай Ваше Слово, як те зерно, впаде на благодатний ґрунт і проросте у душах читачів паростками добра, любові, миру, національної свідомості й усіх чеснот, що підносять людину над буденністю і суєтою суєт»,- пише Тетяна Качак.
«Щирі вітання від мене особисто та від працівників і користувачів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва. Ми любимо Ваші книги, шануємо Ваш талант і безмежно вдячні Вам за вашу працю на благо й розквіт української літератури! Чекаємо нового роману і нових зустрічей!»,- пише Оксана Поліщук.
Колектив «БРІЗу» приєднується до привітань, бажаємо автору натхнення та хороших читачів.
Степан Процюк є викладачем Прикарпатського Національного Університету, кандидат філологічних наук. Член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу. Живе і працює в Івано-Франківську. Автор понад 20 художніх книг. Його твори внесені до шкільної програми.
У 90-х у літературу Степан Процюк прийшов як поет разом з гуртом «Нова деґенерація». Але згодом припинив писати вірші. До творчих здобутків автора належить серія психобіографічних книг про письменників Василя Стефаника, Володимира Винниченка та Архипа Тесленка.
1996 року вийшла збірка літературних есеїв Процюка «Лицарі стилосу і кав'ярень», а також перша книжка прози «Переступ у вакуумі». 2001 року тернопільське видавництво «Джура» друкує збірку повістей «Шибениця для ніжності», що заслужила чимало іронічних та агресивних відгуків і рецензій.
2002 року Процюк дебютує як романіст. Львівська «Піраміда» друкує його «Інфекцію». Як завжди, критичних контроверсій вистачало: від тверджень про появу роману «національної честі» до роздратованих реляцій у порожнечу, мовляв, справжній українець не міг би бути таким жорстким щодо критики національних негараздів і ментальних недоладностей. Також писалося про те, що «Інфекція» є поступом щодо композиції та поетики українського роману й про те, що це взагалі не роман.
За словами письменниці Христини Кухарук, роман Степана Процюка «Руйнування ляльки» називають екзистенційною готикою в сучасній українській літературі. Тут читач може поблукати не лише лабіринтами підсвідомої дійсності героїв, але й зустріти власного мінотавра.
У останніх творах письменнику близька тема протистояння тоталітарному режиму і боротьба за Україну, яка розвивається у романах «Під крилами великої Матері» та «Десятий рядок».
«З появою роману «Травам не можна помирати» (2017 р.) в укрсучліті з’явилось переосмислення української національної дійсності 70-х років минулого століття, – пише Христина Кухарук. – Це текст, який розвінчує наївні уявлення про цнотливу щодо патріотичних переконань і вчинків Галичину. Який вивертає навиворіт льос загальнопоширених думок про рівновагу плюсів і мінусів у радянський час. Який балансує на психологічних межах: вчитель – матір якого в Голодомор з’їла свою дочку, його сестру – захищає радянську ідеологію, а племінниця бандерівця працює на КДБ. Так не заведено писати в кон’юнктурних колах укрсучліту. Цей роман поза українським сучасним літературним дискурсом увінчує його».
Також письменник є автором кількох книг для дітей, це історія про Марійку та Костика, яка розвивається у трьох книгах.
На своїй сторінці у Facebook Степан Процюк виклав кілька абзаців роздумів щодо цього свята:
«Нині, 13 серпня, мені виповнюється 54 роки. У день народження кожен із нас по-особливому відчуває певну урочистість життя і, за Джуліаном Барнсом, шум часу. Відчуваєшпричетність до великої містерії і водночас людську крихкість і незахищеність. Від 13.08 2017 року у моєму житті відбулося чимало подій. Були певні здобутки і болісні втрати. Я мав захопливі письменницькі зустрічі у Гельсінкі, Римі, Чикаго, а також в різних містах та місцях України. І ще раз дякую причетним до цих подій людям. Продовжую поволі писати роман «Пальці поміж піском» (про радянську Україну 50-их років). Набагато більше займаюся аматорським спортом, ніж спиртом.Завжди вчуся буттю. І попри окремі поразки, таки здобуваю глибший досвід для розуміння життя»,
Письменник додає у постскриптумі, що найкращим подарунком і привітанням для нього буде читання і ширше обговорення книг.
«Сподіваюся, що чимало із Вас може знайти у них щось (важливе, цікаве чи парадоксальне) для себе. Тому – якщо не Ви, то хто? Якщо не зараз, тоді коли?», - пише Степан Процюк.