Портрет професії. Викладач комп’ютерних систем і мереж


За даними рейтингу американського сервісу CareerCast викладачі увійшли в десятку лідерів серед найпрестижніших професій 2017 року. Результати досліджень показали, що займати цю посаду є ще й досить вигідно, адже добре оплачується. Такі дані могли б доволі потішити представників української інтелігенції, але це стосуються поки суто закордонних колег. Тож, щоб дізнатись про становище викладача у вітчизняному виші та й загалом у професійній ланці, ми поспілкувались із молодим та амбітним представником цієї сфери, Мар’яном Слабіногою. Він викладає для майбутніх фахів у IT.

Мар’ян є доцентом кафедри комп'ютерних систем і мереж в ІФНТУНГ. Стаж роботи хоч й невеликий - 5 років, але він уже встиг себе добре зарекомендувати як серед студентів так і професорського складу. Також має ІТ-команду, тож належить до категорії викладачів-практиків.

Мар’ян зізнається, що почав свій шлях роботи у вузі тільки через викладачів, адже ті всяко підтримували хлопця.
Це дуже хороші люди. Вони допомагали і продовжують допомагати студентам під час навчання та йдуть їм на зустріч в тому, щоб в рамках дисципліни студенти могли виконувати власні проекти”, - наголошує доцент.

Практик чи теоретик?

Такий умовний поділ доволі часто зустрічається серед викладачів, але Мар’ян вважає, що це не впливає на якість навчання.
Зараз чимало спеціалістів у галузі ІТ готові ділитись практичним досвідом, тому нерідко ступають на стежку викладання і з великим запалом беруться до роботи. Проте, за словами доцента, тут не все так просто.

“Професія викладача, в принципі, передбачає дотримання освітніх стандартів та робочого плану. Не все може йти так як людина собі це уявляє. Тут нема такого, що ти прийдеш і все зміниш. Є документи, які нормалізують навчальний процес. Рано чи пізно навіть доводиться читати не свої предмети, у яких ти не є безпосереднім спеціалістом.”

Також він наголошує, що досвід викладача втрачає будь-яке значення, якщо людина не може пояснити студенту важливість того чи іншого предмету, а тим паче зацікавити матеріалом.

Та все ж у практика є певна перевага над теоретиком - він має можливість підкріплювати матеріал прикладами з життя. 

Таке викладання є більш живим на лекціях, а на практичних можна надати студенту корисну пораду із свого досвіду.”

Виклики для викладача

За словами Мар’яна, основна проблема напряму ІТ полягає в тому, що надто багато людей прагнуть здобути вищу освіту. Зовсім юні абітурієнти йдуть у вузи, не розуміючи для чого їм потрібні ті чотири роки навчання. Дехто не усвідомлює навіщо вчити одну мову програмування, якщо зараз більшість використовує зовсім іншу і пояснити не завжди вдається.

Як наголошує Мар’ян, у самих студентів формується стереотип непотрібності навчання у ВНЗ. 

“Вища освіта за напрямком програмування повинна здобуватися тими, хто хоче досягти кар’єрного росту. Пройшовши певний шлях, людина розуміє необхідність усього базису, який подають викладачі - теорій, багатоповерхових формул тощо. Більшість теперішніх студентів можуть отримати знання необхідні для старту кар’єри, навчаючись на рівні коледжу.”

Також варто зазначити, що напрям ІТ є особливо динамічним. Тут зміни відбуваються щоденно, а за піврічний термін все може перевернутись з ніг на голову. Тож щоб не втрачати зв’язок із реальним станом речей викладачам доводиться завжди тримати руку на пульсі. Допомагають зазвичай інтернет-джерела. 

Сфера комп’ютерних технологій надто велика, щоб один викладач її охопив. Тому стежать суто за тими напрямами, які викладають.
Окрім цього їм доводиться тримати баланс між тим, що хочуть студенти і чого вимагає Міністерство освіти.

“Зараз готуємо до акредитації спеціальність “Комп’ютерна інженерія”, а освітній стандарт на неї виходив востаннє близько десяти років тому. Після цього і дотепер нема нового, яким ми маємо керуватись, щоб побудувати освітню програму та робочий навчальний план. Люди зараз сидять і не знають чи це означає повну свободу, чи прийде людина з міністерства та висловить претензії.”

Виходити з цієї ситуації все ж доводиться.

“Ми стараємось записувати дисципліни в загальному так як воно є за освітнім стандартом, але намагаємось абстрагуватись в назвах дисципліни, в робочих програмах. Викладачі розуміють, що в них є офіційні документи, тому намагаємось не відштовхуватись від засобів реалізації. До прикладу, якщо є дисципліна “Основи програмування”, то ми не вказуємо яку з мов використовуємо для навчання. Пишемо, що вивчаємо цикли і умови, а саму мову підбираємо відповідно до новинок, які зазвичай треба викладати.” - ділиться доцент.

Студент і викладач

Мар’ян розповідає, що більшість студентів напрямку “Комп’ютерна інженерія” на третьому курсі зазвичай уже обирають з чим хочуть працювати. Дехто має свої проекти або працює в якійсь компанії. Також вони стали більш ініціативними, підходять і просять додатково розкрити певну тему. З ними легко будувати діалог і працювати.

Але є й ті, хто приходить на навчання відіспатися, бо працюють на двох роботах. Зазвичай вони обирають підробітки не за спеціальністю. Деякі студенти втрачають інтерес до навчання, а дехто і не був змотивований здобувати знання.

“Головна причина, чому вони не залишають ВНЗ - відтермінувати службу в армії”, - наголошує Мар’ян.

Самі ж викладачі намагаються будувати дружні відносини зі студентами, тож суперечок у них майже не виникає.
 



25 Квітня 2018 p.
©http://briz.if.ua/