Можна собі уявити теперішнє становище Юлії Тимошенко, оточеної не лише ворогами-тюремниками, але й такими «політичними друзями», від яких можна чекати чого завгодно. Її зображення маячить на білбордах та постерах об’єднаної опозиції, нею, немов святинею, клянуться яценюки і турчинови, а, насправді, вона – лише ширма.
За спиною Тимошенко прокручуються дивні оборудки, її ім’ям прикривають відверту здачу інтересів політичної сили, яку вона створювала десятиліття. Попри щільну «завісу мовчання» інформація про численні «підстави» та лицемірство колишніх соратників, судячи з усього, починає доходити до Тимошенко.
Ми вже писали про поширення у соціальних мережах інформації, згідно якої на велике здивування Тимошенко серед претендентів на депутатський мандат з'явились люди, які є далекими від партійної ідеології і здебільшого помічені у співпраці з провладними структурами.
На думку лідерки «Батьківщини», це дискредитує імідж опозиції й може призвести до узурпації влади Партією регіонів. Найбільші зловживання виборчим процесом з боку колег по блоку прослідковуються у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях. Інтернет-користувачі кажуть, що серед прикарпатців таких "горе кандидатів" виявилось аж троє: Олександр Левицький, Манолій Піцуряк та Володимир Купчак.
Висунення Олександра Левицького (ВО «Батьківщина») єдиним узгодженим кандидатом від Об’єднаної опозиції (ОО) по одномандатному виборчому округу №88 вже стало не менш скандальним фактом, аніж поява у списку ОО модельно-гламурної подружки депутата-регіонала Горбаля (та доньки куми Павла Лазаренка) Тані Донець.
Лідери опозиції, які за доброю українською традицією, «кроїли» округи і списки в останню ніч перед з’їздом, проігнорували і той факт, що впізнаваність Левицького у коломийського електорату становить «чистий нуль», і ту обставину, що Герой України Юрій Шухевич публічно «благословив» на цей округ харизматичного та авторитетного опонента теперішнього режиму Олеся Донія, якого підтримують усі справжні, а не «призначені» опозиціонери.
Вперті чутки про те, що вісімдесят восьмий округ «зачистили» під владного ставленика Гдичинського почали підтверджуватись вже у першу декаду вересня, коли команда Левицького (замість того, щоби згідно рекламних обіцянок опозиції «зупиняти» провладного кандидата) почала активно працювати на дискредитацію Донія. Як тут не згадати біблійну притчу про дім, що не встоїть, бо розколовся сам у собі.
Навіть «співчуваючі» розуміють, що не все – далеко не все – добре в «опозиційному домі». Зокрема, постійні скандали супроводжують передвиборну компанію «свободівця» Манолія Піцуряка (ОВО №87). Мало того, що цей депутат обласної ради та медичний чиновник піариться за рахунок ніби то «вибивання» бюджетних призначень на медицину його округу, так його хлопці ще й агресивно нападають на дівчат з агітаційних наметів «УДАРу». Уродженець Солотвина Піцуряк не дуже то й відомий у Надвірній (центр вісімдесят сьомого виборчого окпугу) і Яремче, але то, бачимо, не проблема для опозиційних «стратегів». Як казав один із організаторів опозиційних лав на Прикарпатті: «У нас люди свідомі. Ми від опозиції, якщо треба буде, й мавпу у парламент проведемо!»
Найзагадковіші події у тому плані відбулися на одномандатному окрузі №84 з центром у м.Тисмениця. До з’їзду опозиції претендентом у кандидати до Верховної Ради України від Об'єднаної опозиції на цьому окрузі був Микола Зелінський. Але знову настала та загадкова «українська остання політична ніч», коли терміново переховують сало і змінюють усі плани. Настав ранок, і разом із Сонцем над вісімдесят четвертим округом зійшло свіже та «круто опозиційне» політичне світило - Купчак Володимир Романович - екс-голова правління ВАТ “Івано-Франківськгаз”, член політичної партії "Фронт Змін".
Рекрутування лідерами ОО на перспективний, прихильний до опозиції округ цього діяча викликало не лише розгубленість, але й щире обурення тих, кому не байдуже майбутнє України і нашого краю. Адже дотеперішні «досягнення» колишнього чиновника Купчака йдуть якось упоперек із тими передвиборними гаслами та принципами, що їх оголосила опозиція. В місцевому інтернеті ці «досягнення» Володимира Купчака перераховані наступним чином:
1. Відмінив премії та всі види доплат робітникам (навіть за роботу в нічний час та доплату водіям за класність). Робітники отримували ледве за 1 тис. грн. Щомісячна зарплата Купчака складала 64 тис. грн;
2. На всі керівні посади поставив дилетантів;
3. Задавив будь-які прояви самостійності і незалежної думки. Неугодні звільнялись з роботи;
4. Збудував собі трьохповерховий будинок на території садового товариства "За мир";
5.Пересів з "Тойоти Авалон" на "Порше Кайєн";
6. Довів "Івано-Франківськгаз" майже до банкрутства.
Отже, маємо образ людини, яку важко запідозрити у демократичності та здатності протистояти владі. Біографія Купчака – це, радше, біографія людини яка вміє знаходити з будь якою владою «розумний компроміс», ніколи не забуваючи про свої інтереси.
Не встиг пан Купчак взяти у свої «тверді руки» (про які при всій нашій толерантності важко сказати, що вони «нічого не крали») прапор боротьби з владою, як його понесло на узагальнення. На спільній з нардепом Лесею Оробець прес-конференції цей достойник з дубовою безапеляційністю «політичного Пилипа-з-конопель» заявив:
«Вже чітко видно, що у мажоритарному окрузі є кандидат від Об’єднаної опозиції і 15 кандидатів, які працюють на Партію Регіонів. І що цікаво, що ПР не ставить ставку на свого кандидата-регіонала. Він виконує на виборах просте завдання - відтягнути на себе увесь негатив. У той же час інші само висуванці працюють на розпорошення голосів».
Отже, як у тому анекдоті: виїжджаю я весь у білому, а решта всі у лайні. Відповідно, виборці задають питання: «А яка гарантія, що пан Купчак, який досі був відомим як, м’яко кажучи, «людина здорового ділового компромісу», за кілька місяців не перетвориться на класичну парламентську «тушку»?»
«А ніяких гарантій!» - відповідаємо виборцеві.
Більше того, щось таке нам підказує, що сценарій «Купчака-тушки» виглядає найбільш ймовірним. Що несподівана поява цього номенклатурного «вічного начальничка» як прапороносця опозиції на ОВО №84 може бути пояснена лише як елемент тої загальної політики здачі «всього і всіх», яку проводять «друзі і родичі Кролика» за ширмою, на якій намальовано сумне обличчя Леді Ю. Що Володимир Купчак – це карта з тої крапленої колоди виробництва Яценюка-Турчинова, де вже знаходимо «любого друзя» олігарха Миколу Мартиненка, колишнього «вірного кучмівця» Дениса Дзендзерського, ще одного олігарха Олександра Табалова, заможного екс-соціаліста Сергія Фаєрмака, знаного ахметівця Віталія Данилова та інших.
Купчак дуже добре вписується у товариство табалових-фаєрмаків. Зрештою, це його товариство – та «еліта», яка править Україною, розкладаючі свої передвиборні «яйця» у різні партійні «кошики». Зрозуміло, що у згаданій «колоді» Купчак не «туз» і не «король». Так собі, дрібна провінційна «шістка». Але, у випадку проходу до Верховної Ради, ця шістка також долучається до складної гри закулісних володарів нашої країни.
Вони мають шанс пройти – піцурякі, купчаки, левицькі. Вони спекулюють на імені Тимошенко, на національних гаслах, на опозиційній рекламі, на прагненні простих прикарпатців за будь-яку ціну обрати до парламенту патріотів та людей, що протистоятимуть українофобам та криміналітету. Шляхетні прагнення народу політичні крутії перетворюють на розмінну монету у майбутніх шахрайських іграх.
Вони не дають пройти до парламенту справжнім патріотам, людям з незалежними поглядами, незалежними фінансами та незаплямованою біографією. Коли вони запаркують свої «порш-кайєни» на вулиці Грушевського, народ зрозуміє свою помилку. Але буде пізно…
Олег Дорошинський, для БРІЗ