Популярне колись серед гуцулів вівчарство нині ледь жевріє. Якщо за колгоспних часів, пригадує колишній начальник управління агропромислового розвитку Василь Жмендак, «кучеряве» поголів’я сягало тридцяти тисяч, то нині — 3600 овець та кіз разом. Це вдвічі менше, ніж раніше утримувало населення. Діють лише дві менш-більш потужних ферми. Минаючи приватне урочище Ведмежа, якраз і довелося спостерігати, як пастухи женуть баранячу отару. Господарство має у власності понад двадцять гектарів лісистих угідь, помережаних невеликими залисинами. В цьому різнотрав’ї якраз і пасуться вівці. Суттєве ж зменшення поголів’я спеціаліст пояснює тим, що після Чорнобильської трагедії побутувала думка, буцімто баранині властиво накопичувати радіонукліди. Проте, на думку чиновника, небезпечні для здоров’я метали, якщо й були, то — в кістках, а м'ясо можна споживати без застережень. Негативно вплинуло й те, що доволі складно стало збувати вовну, її практично планово не заготовляють. Щоправда, останнім часом крига скресла: в районі є потужне переробне підприємство, де чистять шерстяну пряжу навіть із молдовської сировини. А вже знамениті гуцульські ковдри — ліжники виготовляють із неї чи не в кожній косівській родині.
Деякий поштовх розвитку вівчарства останніми роками дала близькість відомого гірськолижного курорту Буковель: у гуцулів підприємці скуповують вироби декоративно-ужиткового мистецтва, які збувають гостям «Буковелю» втридорога. Не проблема нині й реалізувати баранину й молочні вироби з овечого молока: бринзу (солений сир), гуслянку (щось на зразок кефіру), а також будз (сир із суміші овечого й коров’ячого молока) та вурду (сир нижчої якості з продукту перегонки молока). До таких хитрощів виготовлення змішаного сира вдатися біда заставила, через зменшення поголів’я овець.