Наїстися досхочу вітамінної продукції, заготовити вдосталь на запас, та ще й підзаробити на фруктах у Городенківському районі можна запросто, аби бажання та сили вистачило.
Адже завдяки своєму природному розташуванню (чимало території — схили та пагорби) та сприятливій грунтово-кліматичній зоні тут є чимало садів. Під них відводили, здебільшого, так звані неужитки: землі, непридатні для ведення рільництва. Загалом у приватному секторі, великих та малих господарствах цих багаторічних насаджень — понад тисячу гектарів. Хтось задовольняється і власноруч вирощеними плодами, та нарвати якийсь мішок-другий яблук чи іншої садовини в колишніх колгоспних садах — не проблема. В більшості сіл району вони розпайовані, й там кожен ряд має свого власника. Добре це чи погано — покаже час, все залежатиме від господарів, чи зуміють вони гуртом якісно доглядати площі. Є ж випадки, коли сади — в оренді як от у селі Поточищі. Сад старий, але врожай яблук десятка сортів, груш та смородини збирають стабільний. Щоправда, цьогоріч град збив ще недозрілі яблука, тож промислової заготівлі не проводили.
— Традиційно ця галузь потребує високих енергозатрат та трудових ресурсів для збирання врожаю, хоч постійно розвивається, — ділиться досвідом Мирослав Козло. — А це — пошук нових сортів, технологій. Дерева в нас, здебільшого, низькорослі, що дозволяє якісно проводити весь належний комплекс робіт: обрізування сухого гілля, формування крони, боротьбу зі шкідниками та хворобами. Не пропускаємо також вчасної міжрядної обробки та підживлення дерев. Хоч говорити про впевненість у завтрашньому дні, мабуть, ризиковано: територіально село Поточище, як більшість області, відноситься до зони ризикованого садівництва й малопридатне для промислового інтенсивного розвитку галузі. Попри те, при закладанні молодого саду були витримані всі вимоги до грунту, зокрема збагатили його органічними та мінеральними добривами, провели відповідну оранку. Ділянки — прямокутні, тож легко піддаються механізованому догляду. Для цього є належна техніка та пристосування. Цьогоріч багато черешень через значні опади були вражені гниллю, бо ці дерева, на відміну від яблунь, не обробляємо фунгіцидами: замовник потребує екологічно чистої продукції. Ми навіть утратили частину врожаю, щоб зберегти марку.
Та не все так гладко, наприклад, у сусідньому Передіванні. Досі невизначеною залишається доля122 гектарів колишніх колгоспних садів, які підлягають розпаюванню. Сад практично не охороняється, тож плоди зривають усі охочі, іноді зловживаючи цим: ще було далеко до дозрівання, а яблука зимових сортів уже потрусили добряче, не чекаючи стиглості. Сумно було дивитися, як крони яблунь буквально вгиналися аж до землі від щедрих плодів — і ніяких індивідуальних підпор. Не дивно, що чимало дерев — розщемлені від ваги. Помітно, що сад — бездоглядний, яблуні вражені паршею. Очевидно, що ніхто й не підживлює землю під ними. Подекуди бур’яни сягають метрової висоти. Якщо й далі триватиме така безгосподарність, яка, мабуть, комусь таки на руку. то зовсім скоро ці площі чекає доля садів приміського села Ясенева Пільного.
Що садівництво — "приваблива" справа, відчув на собі керівник сільськогосподарського виробничого кооперативу "Ясени" Василь Келець. Він є нині власником у Ясеневі Пільному кількох десятків гектарів саду. Зараз там плодоносять яблуні сортів Флоріна, Спартак, Голден, Айрарет. Посадку румунськими саджанцями здійснювали 1992 року. Теоретично дерева мали би бути продуктивними понад 25 років, але за умови належного догляду, тобто обрізки дерев, восьмикратного обприскування проти шкідників та хвороб, міжрядної обробки. Кошти на це потрібні немалі, та біда в тому, що ласий фруктовий шматок норовлять відкусити рейдери. Їхні атаки стали такими частими, що довелося звертатися до правоохоронців. Окрім того, на керівника, за його словами, здійснювали напад безпосередньо, відлежав навіть у лікарні. А безгосподарність у ясеневопільнівських садах (всього колишніх колгоспних там є аж понад сто гектарів) нікому користі не приносить. Коли фруктові площі орендували підприємці, то залучали до обробітку та охорони мешканців села, яким платили готівкою та власне вирощеним: яблуками, грушами й вишнями. Крім того, після зняття охорони та промислового збору на деревах зазвичай залишалося чимало добротних плодів, з чого користали не лише мешканці цього села, але й — практично всього району. З великої площі вдавалося отак збирати до десятка мішків сортових яблук, не кажучи вже про некондиційні, які запросто можна використовувати для приготування соків чи повидла. А ось кількагектарний сливовий сад у Ясеневі Пільному вже давно не має господаря. Мешканець села пан Микола, який доглядав його впродовж багатьох років, бідкається, що втрачений такий потенціал: не старі ще дерева вражені паршею, сад ніхто не чистить, а міжряддя так позаростали, що іноді годі й добратися до дерев. Та селяни ухитряються й у таких непростих умовах "щибати" непоганий урожай, так що вистачає й для власних потреб, і на продаж. Загалом сади в цьому селі розташовані у видолинках та на схилах. Несприятливі умови призвели до вимерзання не лише фруктових дерев, але й значних посадок волоських горіхів. Жаль, що ці десятки гектарів ніби також не потрібні селу. Звичайно, можна було б відновити занедбані посадки, але війні за сади не видно кінця.
Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ