Моя двоюрідна сестра Наталя понад десять років працює в Лівії. До столичної клініки в Тріполі вона поїхала за контрактом, як і чимало її колег-медпрацівників з міста Дрогобича. Заробітки не хтозна-які, вісімсот доларів, а робота операційної медсестри, особливо в такій країні — не з легких. Та є великою підмогою для її сім’ї: придбала квартиру для сина, навчає дочку в медакадемії.
Зрозуміло, як стривожилася родина, коли в Лівії виникла громадянська війна. Телефонували до Наталі, хоч іноді не було зв’язку днями. Жінка досі залишається у Тріполі, хоч, каже, іноді дуже страшно! Зарплату за кілька місяців не виплатили, а якщо поїхати — все пропаде. Хоч вважає, що небезпека, як то її зображують деякі ЗМІ, трохи перебільшена: їхню клініку охороняють військові, довозять харчі й питну воду.
Роботи вистачає! Отак і живуть, як на пороховій бочці. А додому повертатися теж страшнувато: нема роботи.