Університет Короля Данила славиться не тільки своїм високим рівнем надання освітніх послуг і хорошою репутацією (навіть поза межами країни), але і своїм професорсько-викладацьким складом.

Багато студентів не знають, що у людей, які кожного дня читають їм лекції і проводять семінари, а зрештою, несуть їм знання, досить таки цікаве минуле. Студенти звикли бачити їх у простому цивільному одязі, не здогадуючись, що ці люди колись носили форму і мають неабиякий багаж досвіду роботи у органах. Так, йдеться про викладачів, минуле яких пов’язане з правоохоронною діяльністю.

Разом з Остроглядом Олександром Васильовичем – проректором з наукової роботи Університету Короля Данила ми вирішили познайомити Вас із ними у «новому-старому» ракурсі. Готові? Отож.

Матеріал поданий у вигляді «запитань-відповідей».
Перший, з ким я поспілкувалася – Соловій Ярослав Іванович, директор коледжу Університету Короля Данила, професор кафедри кримінального права і процесу, доктор філософії, кандидат юридичних наук, доцент.

Ярославе Івановичу, розкажіть студентам про своє правоохоронне минуле?

– Моя строкова військова служба в Збройних Силах України проходила у 1981-1983 роках. Службу в ОВС я розпочав з 1 квітня 1984 року на посаді міліціонера патрульної служби в Дарницькому відділі внутрішніх справ на транспорті (рядовий міліції). Потім, з 1986 р., я був молодшим оперуповноваженим карного розшуку (молодший лейтенант міліції). З 1988 – 1994 р.р. – слідчий, ст. слідчий, начальник слідчого відділу Дарницького ВВСТ та Поліського РВВС УВС Київської області (Чорнобильська зона) – звання старший лейтенант. Свою викладацьку діяльність я розпочав у 1994 році в Івано-Франківському училищі міліції та Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ, де займав посади викладача кафедри кримінального права і процесу, завідувача кафедри, заступника начальника інституту з наукової роботи. У грудні 2010 року я вийшов у відставку у званні полковника міліції, а з січня 2011 року є професором кафедри кримінального права і процесу Університету Короля Данила.

Ви полковник міліції у минулому. Розкажіть, що було найскладнішим у роботі на цій посаді?

– Найскладніше в роботі керівника підрозділу – це бути компетентним у всіх питаннях, що доводиться вирішувати, постійно підтримувати власний авторитет в очах підлеглих та приймати відповідальні рішення, коли це стосується долі людини і брати відповідальність за роботу підрозділу на себе.

Скажіть, будь ласка, чому саме кримінальні дисципліни? Що надихало чи було поштовхом колись до вибору саме цього напряму?

– Коли мені було, мабуть, років шість, я дізнався від мами, що мій дідусь Степан повернувся із Воркути, і що його було засуджено ще у далекому 1947 році за бандпособництво (ст. 58 зі значком А та В сталінського кримінального кодексу). Тоді конфіскували майно – лаву, цимбали, дзеркало і телицю, залишивши бабцю із трьома дітьми. Мамі було 12 років, дядькові Михайлу – 3 роки, а дядькові Дмитру всього півроку. Мабуть, ця гірка кривда і зародила в мене бажання пізнати право та шукати справедливості. До слова, дідуся Степана реабілітували у 1988 р., коли я вже служив у МВС і знайшов в архівах КДБ Івано-Франківська сфабриковану проти нього справу.

Порівнюючи роботу у правоохоронних органах і роботу із сьогоднішніми «активними» студентами, чи не нудно Вам працювати з останніми?

– Кожне покоління студентів (курсантів) цікаве по-своєму. Але розумний, наполегливий, небайдужий, допитливий, цілеспрямований та розсудливий студент завжди залишиться бажаним студентом для викладача, незважаючи на жодні соціальні та політичні зміни. Студіювати – означає ретельно вивчати, вчити що-небудь, уважно приглядаючись до кого-небудь, пізнавати його, навчатися. Але чи так це є у наших студентів сьогодні? Мабуть, поклавши руку на серце, скажемо відверто – можливо у одного з десяти. Сьогоднішнє покоління студентів дуже розумне. Але їм бракує мудрості, яка приходить тільки з життєвим досвідом. Багатьом нашим студентам бракує цілеспрямованості, ретельності в оволодінні глибокими теоретичними знаннями, знання етикету та вихованості, моральності. А щоб не було нудно, то це залежить, в першу чергу, від педагогічного хисту викладача, а тільки потім від студента, якого слід навчити, як треба вчитися.

Що Ви можете порадити студентам нашого університету?

– Студентам я раджу не бути байдужими, а бути відповідальними за свої вчинки і чесними перед своїми батьками… а також, не забувати, що ми лише гості на цій грішній Землі!

На черзі, викладач Сергій Геннадійович Грицкевич, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу.

Сергій Геннадійович, чому колись Ви обрали саме цю сферу? Мається на увазі правоохоронну діяльність?

– Сказати, що я все життя про це мріяв було б, певно, не зовсім правильно. Але в 90-х роках, скажімо, в силу складної соціально-економічної ситуації дуже багато людей з педагогічною освітою пішли на роботу в міліцію, бо стояло питання щодо зарплати, а також інші серйозні питання. Ну, мене запросили, скажемо так. Я ще вирішував куди мені іти, бо я працював на той момент в школі, зокрема, заступником директора з виховної роботи і виникло питання, що потрібно щось міняти в житті. І тут мені запропонували (наше колишнє училище міліції, яке було розташоване в Івано-Франківську) роботу на посаді заступника начальника курсу з виховної роботи, тому що тоді перший рік почали набирати курсантів після школи і виникла потреба у працівниках з педагогічною освітою. У нас там було 2 курси і ми, два заступника, займалися цим питанням. На початку 80-х я закінчив історико-педагогічний факультет Прикарпатського університету, він тоді називався Педагогічний інститут. За професією – я педагог. Ну і в принципі займаюсь цим ціле життя, тому в міліції я виконував по-суті ту ж роботу, якою займався і до того, тобто, працював з особовим складом: по-простому, працював з людьми. Пізніше я зрозумів, що, оскільки, я попав у правоохоронну сферу, то треба мати юридичну освіту і поступив на заочну форму навчання в теперішній Національний університет внутрішніх справ.

Скажіть, будь ласка, чи бували якісь курйозні випадки під час Вашої службової діяльності?

– Звичайно не без цього, бо ж специфіка в тому, що життя то взагалі така досить цікава річ… ну а життя, коли воно пов’язане не із звичайними людьми, а із звичайними людьми, які одягнуті у форму і діяльність яких регламентується спеціальним законодавством і статутами, де є підвищена відповідальність. Вона з одного боку накладає більш серйозні вимоги до учасників цього процесу, і з іншого боку, як не дивно, проявляються здібності людей там, де здавалося б не може бути нічого смішного і веселого, але як правило, воно все ж таки так виходить. Пригадую, був один курсант, дали йому прізвисько «прибулець». Під час проходження практики, на першому курсі, його направили в один із райвідділів нашої міліції. Там (не знаю, чи то працівники вирішили з курсанта пожартувати?), когось затримали в черговій частині… Розмістивши останнього працівники пішли на обід, ну а цього молодого хлопчину залишили охороняти затриманого. Як наслідок, затриманий виявився кращим психологом за працівників міліції. Переконавши курсанта, що зараз обідня перерва і їм теж варто піти поїсти (в даній ситуації не було передбачено харчування), а також скориставшись ще малим досвідом хлопчини, йому вдалося «вилізти сухим із води». Вийшовши із частини міліції, зайшовши в сусідній будинок він сказав курсантові, що йде пообідає, а той хай його чекає на вулиці… Потім, звісно, було багато сміху… це не був якийсь страшний злочинець, ну але такі жарти траплялись регулярно. Певні труднощі служби легше проходять тоді, коли до них ставляться не так трагічно, а трохи з гумором, єдине, щоб той гумор не переходив межі якогось здорового глузду.

Чи сподобалось Вам брати участь у танцювальному батлі в честь 20-річчя УКД?

– Я дуже вдячний всім тим, хто мене туди запросив. Ну, я не сильно довго казав, що не буду брати участь, але всі хто мене запрошував зуміли мене швидко заохотити до цього заходу. Я розумію, що танцюрист з мене не дуже, так як танцем це назвати було складно… але, загалом, це були нові враження. Як кажуть психологи «треба себе пробувати в якійсь новій діяльності». Судячи з відгуків студентів і колег, їм моя участь сподобалась, мені в принципі теж. Однак, робити це своєю професією я б напевно не хотів (сміється).

Які поради Ви можете дати нашим студентам?

– Поради я їм даю щодня, коли у нас з ними лекції і семінари. Якщо коротко, то в першу чергу, потрібно розуміти, що ти людина, в хорошому сенсі цього слова, а не суб’єкт із смартфоном і інстинктами. А також, треба старатися формувати себе, формувати у всьому… і не заміняти соціальні цінності, такі як дружба, кохання, любов до життя та інтерес до чогось нового, сучасною технікою у вигляді натискання кнопок… Необхідно більше рухатись, чимось зайнятися, походити кудись, щоб побачити щось нове.

Наступною цікавою особистістю з правоохоронним минулим, про яку ми хочемо Вам розповісти є – Огерук Ігор Степанович, доцент кафедри кримінального права і процесу, кандидат юридичних наук.

Ігоре Степановичу, відомо, що Ваше минуле пов’язане з роботою у правоохоронних органах. Чи можете розказати нам якісь маловідомі факти про Вашу діяльність?

– Свою роботу у правоохоронних органах з дитинства я не планував. Якщо б мені в школі сказали, що я буду у майбутньому працювати правоохоронцем, я б напевно розсміявся… але доля так склалася, що, свого часу, в мене була мрія поступити у наш, тоді ще, Інститут нафти і газу. Я зробив декілька спроб… але, на жаль, не вдалих. Хоча чому на жаль? Доля так склалася, як склалася і, відповідно, після невдалих спроб поступити вчитися, я був призваний до лав армії, де проходив службу (на той момент також була Національна гвардія України), і фактично я займався тією ж роботою правоохоронця, тобто, патрульною службою, ніс службу в охороні громадського порядку і так далі. Відповідно, ознайомившись із роботою, коли мені надійшла пропозиція після демобілізації піти працювати в правоохоронні органи, я погодився, про що зараз не шкодую.

Скажіть, можливо, є якісь курйозні чи навіть веселі випадки, що траплялися під час Вами Ваших службових обов’язків?

– Звичайно, що таких випадків згадати можна дуже багато і, в першу чергу, вони пов’язані з тими ситуаціями, коли особа надміру вживала алкоголь та інше, але сьогодні не про це… розкажу про інший випадок. Була одна ситуація, коли ми затримали особу за дрібне хуліганство. Відповідно, з’ясовуючи всі обставини, з’ясувалося те, що він вирішив показати своїй дівчині який він «герой» і вирішив побувати у місцях позбавлення волі, отримати судимість, так сказати. Перед тим, чоловік ретельно готувався, читав художню літературу, багато чого з неї почерпнув, звичайно, воно зовсім не відповідає тим реаліям, які дійсно є в місцях позбавлення волі, але тим не менше… Відповідно, дана особа була затримана і доставлена до райвідділу для з’ясування всіх обставин, але на той момент, воно так співпало, такий собі курйозний випадок, що в той же час прокуратура проводила перевірку з дотримання законності утримання затриманих осіб, заарештованих осіб і так далі. Ситуація склалася наступним чином, що дана особа, почерпнула з художньої літератури постулат, що «як себе поставиш, з перших хвилин перебування в камері, так твоя подальша доля у місцях позбавлення волі і складеться». Прокурор, котрий в той момент прийшов до камери з перевіркою і з метою спілкування із затриманим, натомість, отримав одразу ж таки удару від нашого затриманого, оскільки, останній вважав, що він себе повинен поставити вище, ніж інший затриманий і таким чином, його мрія побувати у місцях позбавлення волі здійснилася, так як він завдав середньої тяжкості тілесних ушкоджень особі при виконанні.

Зважаючи на те, що ви працювали у правоохоронній сфері, а зараз займаєтесь викладацькою діяльністю, у чому ще Вам було б цікаво спробувати свої сили?

– Я б хотів вийти на вищий рівень викладання та здобути якісь нові методики. В свою чергу, це стосується тільки мого професійного зростання.

Ви є автором багатьох наукових праць, серед яких, запобігання і протидія корупції. Скажіть, які, на Вашу думку, перспективи подолання корупції в Україні у недалекому майбутньому? І чи взагалі є ці перспективи?

– Ну… говорити, що перспектив немає взагалі – це не правильно. Ми ж в першу чергу оптимісти і дивимося в майбутнє з певною надією, що все буде добре, все буде гарно і Україна цю свою «хворобу», інакше це назвати не можу, подолає, так чи інакше. Проблема є, проблема серйозна… як на мене, воно пов’язане з тим, що корупція вже настільки проникла у все наше повсякденне життя, що вона стала, на жаль, певною культурною традицією. Що це означає? Ну для прикладу, незручно не тій особі, котра отримує щось, а незручно тій особі, котра до неї іде щось просити… навіть не просити, а звертається, бо як це я піду з «порожніми руками» і нічого не дам, хоча б шоколадку і так далі. Я думаю, що якщо ми подолаємо це у свідомості людей, то перспективи у нас досить хороші. Звичайно, що робота робиться, створюються спеціальні антикорупційні органи, які показують певну роботу. Перспективи є, ми того прагнемо… особливо цього прагнуть молоді люди, студенти, а якщо ми будемо цього прагнути, то обов’язково подолаємо корупцію.

Які поради Ви можете дати студентам Університету Короля Данила?

– Поради студентам? В першу чергу, ніколи не зупинятися! Завжди прагнути нового, завжди ставити перед собою певні вищі щаблі і якщо це буде, у вас буде все добре. Тому, що ще раз кажу: будете прагнути до нового, будете бачити нові перспективи, нові обрії перед собою, досягнете їх, а далі ще інше, ще інше і так у нас все буде добре… і у Вас, і у нашій державі і в Університеті.

Далі я продовжила розмову із професором, яка нещодавно приєдналася до науково-педагогічного складу університету, це – Басиста Ірина Володимирівна, доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права і процесу. Її правоохоронне минуле є дуже цікавим і вона охоче про нього нам розповіла.

Що було поштовхом у Ваші студентські роки до вибору саме юридичного напрямку навчання?

– Я думаю, що у нас у всіх були і є дитячі мрії, які формуються на основі прочитаних книг, улюблених кінофільмів, в яких завжди добро перемагає зло. Напевно, з цією метою, щоб добро в нашому житті перемогло зло, в свій час я вирішила стати юристом. В певний період, коли я закінчила школу, по телебаченні показували Національну академію внутрішніх справ, це був ранішній випуск новин, де дівчата ходили у формі… чесно скажу, я була далека від того, що таке курсантське життя, але мені дуже сподобались відважні дівчата у формі, вони так завзято спілкувалися із журналістом про вічні цінності, що це мене вразило. Я переконалася вкотре, що хочу стати юристом. Навчаючись ще на другому курсі Національної академії внутрішніх справ, я захоплювалася кримінально-правовими дисциплінами і свідомо розуміла, що хочу бути тільки слідчим. У нас ці дисципліни викладали надзвичайно професійні викладачі, ті, які очолювали свого часу слідчі підрозділи України і були знаними фахівцями не тільки в нашій державі, але і закордоном. Напевно, це мене і сформувало як майбутнього юриста і слідчого. Тому, після закінчення академії я повернулася до Івано-Франківська, де і почала працювати слідчим у одному із райвідділів.

Розкажіть нашим студентам про якісь маловідомі цікаві факти Вашої роботи слідчого?

– Взагалі, цікавих фактів роботи слідчого, як і в кожного працівника поліції дуже багато. В академії у нас було багато теоретичних знань, однак, що робити на практиці ми звісно губилися. Мабуть, мені в житті дуже поталанило тому, що закінчуючи академію, будучи на 4 курсі, тривалий період ми перебували на стажуванні, і я його проходила вже на посаді слідчого. Це був мій свідомий вибір і за цей час мій наставник та колеги по службі зуміли спрямувати мене в потрібне русло, тому коли я прийшла працювати вже мала досвід розслідування двох кримінальних справ. В мене була справа, я про це завжди студентам розповідаю, крадіжка велосипеда і ДТП. Остання мені вдавалася важче, а у справі крадіжки велосипеда, ми з подругою довели злодія до того, що він ходив кожного дня в райвідділ і вже був готовий нас не бачити, тільки щоб йому дали спокій. Це, напевно, був шедевр розслідування, бо так “ефективно” я більше жодну справу не розслідувала, як цю. Ми хотіли зробити все можливе і неможливе, зробити все ідеально, згідно букви закону. А взагалі, робота слідчого дуже цікава, однак важка, це постійне спілкування із людьми, маса емоцій і не завжди позитивних, ненормований робочий день і т.д., але завдяки цьому ти починаєш переоцінювати дуже багато речей в житті. Чомусь люди думають, що в роботі поліції тільки негатив, ні! Знаєте, наскільки приємно, коли до тебе звертаються люди і кажуть: от Ви нам допомогли, порадили, виручили. Просто завжди у будь-якій професії варто прагнути вчитися і вдосконалюватися.

Чи не є нудною викладацька діяльність в порівнянні з тим, чим Ви займалися колись? Мається на увазі робота слідчого.

– Ви знаєте, працюючи з студентами, робота нудною не може бути. Я просто дуже люблю студентів… хоча часто кажу на них, що вони «шкідники», але я це завжди говорю із любов’ю та щиро (сміється). Після трьох років роботи у слідстві, робота викладача, як сказати… якщо ти бачиш вдячні очі студентів, як для мене, це найбільша нагорода, яка може бути. Якщо ти бачиш, що твої студенти стали поліцейськими, прокурорами, суддями, адвокатами, а взагалі, стали в житті хорошими людьми, які себе знайшли, ти сподіваєшся, що часточка цього є і твоя. Тому робота викладача нудною ніколи не може бути. І ті помилки, які ти допускав на практиці, ті позитиви, які ти здобував, ти маєш можливість комусь передати, а поряд із студентами ти завжди вчишся сам.

Ірино Володимирівно, злочинність колись і злочинність зараз. На вашу думку, куди ми рухаємось? В якому напрямку?

– Ви знаєте, злочинність завжди залишається злочинністю. І те, що в суспільстві визнається поза рамками, то воно і існує поза рамками. Злочинність була, вона набуває нових форм і різновидів, Кримінальний кодекс України доповнюється нормами, злочинність змінюється, але змінюється і наше суспільство.

Що Ви можете порадити студентам Університету Короля Данила?

– Можу всім студентам дати пораду, як колишня студентка, що в першу чергу треба працювати над собою, працювати з тим, щоб не тільки отримувати оцінки, але і працювати з тим, щоб відчувати, що ти зможеш вийшовши з ВНЗ працювати за фахом… це дуже важливо. На 100% вивчити все неможливо, але треба мати бажання та мотивацію, як на мене це запорука успіху.

Як бачимо, історії минулого наших «охоронців закону» різні: цікаві і захоплюючі. Кожен з них пройшов свій «правоохоронний шлях», пізнаючи життя з різних його сторін. А зараз – це викладачі з величезним досвідом, який вони готові передавати і передають молодому поколінню: своїм студентам.

Ну а ми, в свою чергу, будемо знайомити Вас і з іншими, не менш цікавими людьми та їхніми історіями життя. Тому, очікуйте продовження! :)

Автор: Лідія Вітранчик

29 Червня 2017 p.