Шкірзавод Івано-Франківська - чи не найбільше закинуте підприємство міста
Історію заводу знає кожен містянин, а хто не знає, може тільки уявити масштаби виробництва та промислову структуру колишнього шкіряного підприємства "Плай".

Величезна кількість робочих місць, надзвичайно велика територія, постійний рух та спільна праця - це все минуле шкірзаводу.
А що тепер? 

Огороджена високим парканом, моторошна територія, з охоронцем на прохідній та кількома злими собаками. Дух перехоплює від побаченого.
" Таке враження, що не тільки завод, але і цілий район Івано-Франківська закинутий", - каже студентка ІФНТУНГ Юлія Федів. І справді, своїми масштабами шкірзавод охоплює сполучення п'яти вулиць і тінь руйнації падає на довколишні будинки, магазини, ресторани тощо.

Шкіряне підприємство "Плай" має на своїй території кілька архітектурних пам'яток, наприклад, акуратний рожевий польський будиночок, в якому раніше розташовувався медпункт, зараз пустує так само, як і решта заводу. Найновішою будівлею на території є адміністрація, де раніше розташовувались кабінети директора, бухгалтерія і все керівництво загалом. 

Саме біля цієї будівлі нещодавно поставили високий металевий паркан. Робітник автосервісу, що знаходиться навпроти, каже: "До того часу, як поставили паркан, багато підлітків навідувались на територію. Я неодноразово викликав поліцію, так як звідки долинали крики, діти бавились наркотиками. Звичайно добре, що все загородили і вже, нарешті, почали щось робити, але краще б відновили саме виробництво фірми, тому що будинків багато, а от людям теж потрібно десь працювати". 

Незважаючи на постійну охорону території, відчайдухів пробратися всередину, все ж таки, знаходиться. Це, зазвичай, бувають школярі, студенти та просто любителі екстриму.

Івано-Франківськ міг би бути промисловим містом, якби всі заводи та фабрики працювали, а не лякали перехожих своєю занедбаністю. І, можливо, шкірзавод був би прикладом розвитку міста, причому масштабним прикладом: з садом, теплицями, архітектурними пам'ятками, завжди переповнений людьми, яким є куди йти і для чого працювати, є куди повертатися з впевненістю у завтрашньому дні. Саме заради цього варто берегти минуле, а не чекати дій від влади, країни чи ще когось. Адже, якщо пам'ять не стирається, то коректується або забруднюється. І це забруднення гірше за незнання, адже пам'ятати минуле світлим і чистим, і бачити теперішнє моторошним і покинутим - неприємно і важко. 

 

Олена Грегірчак

8 Травня 2017 p.