Минулий тиждень в Україні був присвячений паліативній допомозі. Власне, що це за допомога і куди звернутися людям, чиї близькі та рідні потребують паліативного догляду, розповіла міський позаштатний онколог Світлана Боднарук.
„Паліативна допомога – це комплексний активний догляд за пацієнтом, хвороба якого не піддається вилікуванню, контроль болю та інших специфічних симптомів, а також вирішення соціальних, психоемоційних і духовних проблем. Ціль паліативного догляду – покращення якості життя пацієнтів та їхніх родичів”, – розповідає пані Світлана.
За її словами, отримувачі паліативної допомоги – це не тільки онкологічні пацієнти, але й пацієнти із СНІДОМ, з хронічною органною недостатністю (коли людина внаслідок хронічного захворювання має недостатність травлення, сечовиділення, проблеми із судинами головного мозку), з деменцією (мова про психоневрологічні розлади), з нейроруховою недостатністю (обмеження рухової діяльності після перенесених травм чи інсультів) і з дитячими хворобами з обмеженим прогнозом (ДЦП, вроджені вади, посттравматичні обмеження) і таких пацієнтів у Івано-Франківську налічується дуже багато. Догляд за такими людьми вимагає багато моральних та фізичних сил. І часто родина і пацієнт залишаються сам на сам із великими проблемами. Вони не обізнані про існуючу паліативну допомогу, яка покликана допомогти вирішити всі проблеми по догляду за такими пацієнтами.
Для багатьох родин актуальним стає питання: як оформити паліативну допомогу для близької людини? Медики пояснюють: такого пацієнта обов’язково повинен добре знати дільничний терапевт або сімейний лікар. Він оцінить ситуацію, що склалась і визначить об’єм допомоги хворому – чи потрібно призначити адекватне знеболення, чи потрібно підключити соціальні служби, чи потрібно направити в стаціонар для надання паліативної допомоги, запросити психолога, тощо. Тому лікарю потрібно посприяти, щоб він міг оглянути пацієнта і зустрітись з його родиною.
„Не усіх пацієнтів своєї дільниці лікар може активно відвідувати на дому. Часто люди, які потребують допомоги, залишаються один на один в квартирі, родичі їх замикають і йдуть собі, забуваючи, що в Івано-Франківську працює сімейна і дільнична медична служба.
Іноді ми чуємо від родичів фразу: „Хай мені помирає вдома і не чіпайте його!” Це дуже гірко і дуже прикро. Знаємо випадки, коли в людини настільки виражений хронічний біль, і це пов’язано не так із хворобою, як із старістю, що людина кричить і не дає сусідам спати.
Також варто знати, що для виклику лікаря до важкохворої людини, не потрібна прописка за місцем проживання. Часто діти перевозять до себе важкохворих батьків, або ж хворі діти приїжджають до батьків, щоб ті надавали їм допомогу. І потрібно звертатися у поліклініку за місцем проживання до сімейного лікаря або до дільничного терапевта. Звичайно, бажано мати при собі якусь первинну документацію чи консультативну довідку про стан пацієнта. Але надаємо пацієнтам допомогу і відповідне знеболення за місцем фактичного проживання, незважаючи на наявність прописки”, – каже Світлана Боднарук.
Крім стаціонару хоспісу, в Івано-Франківську працює також виїзна хоспісна бригада. Якраз сімейний лікар чи дільничний терапевт може зорієнтувати родичів пацієнта, чия допомога буде більш правильною – на дому, чи в хоспісному стаціонарі.
Велику роль у догляді за хоспісним пацієнтом відіграє медична сестра як дільничної служби, так і хоспісної допомоги. Лікар оцінює стан пацієнта, робить призначення, а виконує їх медсестра. Мова про перев’язки чи внутрім’язеві введення.
Медики наголошують: чим більше ми відкриті для світу, чим більше соціальних проблем буде озвучуватися і тим швидше прийде реальна допомога. Не варто легковажити паліативною допомогою. Адже людина має не тільки достойно жити, вона має право і на те, щоб піти із життя без болю, в спокої. А родина достойно сприйме втрату близької людини.