У наше з Прибульцем вікно зазирає велетенський крислатий красивезний дуб.
Сонце цідиться крізь його листя, мов крізь решето, і хляпає латками на стіни. І якось від нього і тепліше, і затишніше.
Дуб робить нам із Прибульцем картату тінь, шкрябає гілкою у вікно - агооов, спите? Сіє жолудями. Так і чую - туць! - то жолудем об підвіконня… … …
До дуба в гості прилітає горлиця з оперезаною смужкою шиєю. Про щось шепочуться. Мені не чути... Пінькають жовтопузі синички. Тріщить сойка.
Павучки облюбували собі його густу крону і розвісили тонесенькі блискучі сіті. Майорять на вітрі.
І коли довго-довго нерухомо дивлюся на нього крізь шибу, починає здаватись, що я не в обшарпаному лікарняному блоці, а десь на затишній лісовій галявині, серед зеленої тиші і прозорої свіжості...
Мабуть, цей дуб дуже красивий, коли осінь підпалює йому густого чуба...
Розказали мені вчора, що цього дуба багато-багато років тому посадив сьогодні покійний (Царство йому Небесне) начмед Максимів М.М. 3 роки вже, як він не тут...
Про цю людину тут ходять майже легенди.
Кажуть, він мав особливе ставлення до роботи, до персоналу, до підходу загалом.
Мені, як пацієнтці - а я тут постійний клієнт з 2008 року - складно сказати, коли було краще: тоді, чи тепер.
Ті ж обшарпані бокси, ліжка-розвалюхи, нещасна постіль...
З іншого ж боку - а чого очікувати. Ми ж з вами не в гамериках з европами... Є те, що є. Котра з лікарень Франківська має кращий вигляд? Та жодна!
А в МПБ, якщо пощастить, і потрапиш не в блок, а палату, то буде і ремонт більш-менш, і ортопедичне ліжко.
Нормальна кімната гігієни. Навіть я, з усією моєю брезгливістю, наважилася нею скористатися.
Чого можна хотіти, коли навіть на харчування ув'язнених в СІЗО на день виділяють більше коштів, ніж на породіллю. Коли наркотики і кисень пологовий купує, їх не виділяють. Про звичайні щоденно потрібні ліки взагалі не йдеться. Їх усі пацієнтки купують самі...
То ж - будьмо реалістами.
Звісно, є речі, які не залежать від грошей. Треба просто трохи більше уваги. Скільки потрібно коштів, щоб надійно закріпити умивальник, аби він не хитався? Яке додаткове фінансування треба, щоб розетка сиділа в стіні, а не вистрибувала з неї?
Та головне - не це.
Головне люди, які тут працюють. А я за чотири заходи познайомилась з дуже багатьма.
Я не зустріла хамства. Грубощів чи неуважності. Про якісь ганебні речі, типу вимагання грошей і тд - навіть слухати не хочу. Може, хтось і стикався, але не я.
Починаючи з санітарок і закінчуючи заввідділеннями - люди професійні, грамотні, відповідальні.
Дитячі сестри - просто ангели-охоронці. Я інакше їх не можу назвати.
Неонатологи - молоді, професійні, точні, відповідальні.
Акушери - мені здається, що вони більше переймались моїм станом, ніж я сама.
Кажете, вам затягують з випискою? Хочуть грошей?
Мені теж затягнули. Ну, тобто сказали, що я звичайно можу йти додому, але мені радять залишитися ще на добу, бо є ризик, що через 2-3 дні доведеться лягати в гінекологію і лікуватися вже по-справжньому. Звісно, я залишилася. Тут я собі лежу на ліжку, годую Прибульця, і мене регулярно оглядає лікар та УЗД. В гінекологію з дитиною мене не покладуть, якшошо(((( Уявляєте наслідки? Звісно, я залишилась. А палатна лікар-акушер вже була змушена пояснювати, чому затягується ліжко-день. Отаке...
Словом - кожен отримує те, за чим прийшов. Я - за щасливим народженням Прибульця. І от - маю!
Ну що, дубе? Будь здоров. Не сумуй без нас. Ми стартуємо на орбіту!
Людмила Лінник, івано-франківка, мама чотирьох дітей