Як вберегти Білий Черемош від знищення?


Початково ця стаття Анатолія Павелко, спеціаліств з питань збереження річок і гідроенергетики, планувалась як розповідь про природні багатства Черемоша і про те, що створення заказника на Черемоші допоможе зберегти річку від руйнування. І що місцевим громадам слід всіляко вітати створення заказника. Але події, що відбуваються навколо річки, дозволяють говорити про те, що річка перетворилась на заручника «зеленого тарифу» і бізнесменів від політики обласного і районного масштабу. На кону стоїть питання виживання річки, унікальної екосистеми, обличчя не тільки району, області, але й усієї країни.

Черемош і Білий Черемош – унікальні річки. Історично, природно, культурно унікальні.

Місцеві кажуть «Річка», «Біла річка», «Чорна річка». Так з повагою, острахом і любов’ю говорять гуцули Верховини про Черемош і дві річки, від злиття яких він утворюється – Білий Черемош і Чорний Черемош. Наче немає в світі інших річок, наче тільки Черемош може носити горде ім’я «Річка». Оспіваному у піснях, казках сьогодні Черемошу загрожує небезпека. Небезпека – це і малі ГЕС, що їх більше десятка напланували на Чорному, Білому і Великому Черемошах. Це і браконьєрство, і забруднення води неочищеними стоками. Звісно, все відразу вирішити неможливо, але з чогось починати потрібно. Перше, що було вирішено – захистити Річку від забудови. Адже після перекриття греблями гірська річка перетвориться на систему замулених ставків. А риба, чиє життя залежить від течії і яка охороняється в Європі – головач (дунайський лосось), марена – просто вимре. У Червоній книзі України чітко зазначено, що гідротехнічне будівництво є основною причиною зникнення цих і багатьох інших риб. Будівництво гребель, водосховищ і загін води у труби призведе до того, що річки будуть втрачати власне ті якості, завдяки яким вони сьогодні є унікальним, а деякі ділянки можуть взагалі залишитись без води. Наочно те, що відбувається з річками завдяки ГЕСівцям, вже сьогодні можна побачити на Білому Черемоші в Яблуниці, а також на Грамотному – Пробійнівці, що на Білому Черемоші. Місця спаплюженої природи, місця мертвого туризму.

Чорний і Білий Черемоші – річки-брати, але є різниця, що відразу кидається в очі. Чорний Черемош захищений. Захист – це активність громад, екологів і туристів, що стали на захист Чорної річки. І статус гідрологічного заказника місцевого значення, який був наданий річці у 2001 році. Статус заказника захищає річку на іншому рівні – як об’єкт природно-заповідного фонду, тобто об’єкт, що знаходиться під особливою охороною держави. На річці заборонено змінювати гідрологічний режим – тобто ті природні процеси, які протягом тисяч років зробили Черемош Черемошем. Щоб річка залишалась живою і здоровою, з рибою, з камінням, чиста і недоторкана. Такий Черемош живе у піснях, своєю неповторною природною красою приваблює туристів з України і світу, живить чистими водами Карпати, є гостинною домівкою для «червонокнижних» видри, марени, головача тощо.

Натомість, Білий Черемош сьогодні у значно гіршому стані. На Верховині це як річка-вигнанець, як і люди, що живуть на її берегах теж. Адже цінність Білого Черемоша як річки була не меншою, ніж Чорного. Проте... Внаслідок перекриття греблею Яблуницької ГЕС у верхню частину річки можуть проскочити лише окремі головачі, а туристи відмовляються їхати сюди, щоб не обносити плоти і байдарки попри безводну ділянку у Яблуниці. На Пробійнівці – притоці Білого Черемоша – побудовано 2 малі ГЕС, що не тільки перекрили річку, але й стали причиною знищення водоспаду, який своїм існуванням «заважав» трубі. Безгосподарність, що супроводжується скиданням у річку тирси від лісопиляння, і браконьєрство теж тяжко відбиваються на річці. Попри це Білий Черемош ще живий, все ще унікальний. Основна популяція дунайського лосося все ще живе у Черемоші і Білому Черемоші попри рішення, котрі знищать цю унікальну рибу. Риба вмирає мовчки. Річка теж. Але чи наважаться сказати своє вагоме слово люди на берегах Черемоша?

На жаль, на заваді захисту річки стала прага до грошей районних можновладців. Ще кілька років тому від теперішніх керівників району можна було почути «плани», за якими Білий Черемош повинен був перетворитись на промислову зону з будівництвом ГЕС. Таке ставлення до річки пояснювали тим, що, начебто, на Білому Черемоші цього бажає громада, туристи туди не їдуть і взагалі, начебто, це якийсь «не такий» Черемош. Підчас поїздок Білим Черемошем і притоками ми неодноразово переконувались, що це не так. І громади там за збереження річки, і люди такі, як треба.

Громада Білої Ріки, ніби підкреслюючи виправданість назви села, взагалі показала дива стійкості, коли чергувала, захищаючи річку, вдень і вночі, влітку і взимку, попри шалений тиск з боку забудовників і влади. Тоді вони отримали підтримку і екологів, і туристів, і місцевої, на той момент, опозиції. Всі стверджували, що великий Черемош разом з Білим, Чорним Черемошем і усіма притоками треба неодмінно захистити від забудови ГЕС. Змінилися часи, і колишні політики-«опозиціонери» тепер при владі. Аж раптом їхня позиція кардинально змінилася. Очевидно, ГЕСівці знайшли для районної влади дуже переконливі аргументи. Але про те, як вони виступали проти ГЕС, пам’ятають їхні виборці, котрі живуть і на Білому Черемоші. Нові керівники Верховинщини виявились хитрішими за попередників. Те, що вони розпочали робити, можна назвати «операція «Кляуза»». При цьому вирішили використати схему, яка, за «дивним збігом» обставин, була вже випробувана на річці Сарата у сусідній, Чернівецькій області. Полягає схема у використанні міфу і маніпуляції. Міф – це казки про «матінку Австрію» і про те, що так звані кляузи, тобто греблі, що були побудовані для сплаву лісу, не шкодять річці. Насправді, Карпати істотно полисіли якраз за часів «матінки Австрії», котра карпатським лісом виплачувала Німеччині контрибуцію за програну війну. І, будуючи кляузи, Австрія думала лиш про виплату контрибуції, а не про збереження Карпат. Для риби кляузи були нездоланною перешкодою і саме тоді, наприкінці ХІХ століття, відбулося перше, стрімке скорочення рибних запасів у Черемоші. Це підтверджують роботи польських науковців початку ХХ століття. Тоді частина риби вціліла лиш тому, що не було ні браконьєрів з електровудками і іншими сучасними засобами нищення риби, ні забруднення. Крім того, вже у 1927 році величезна повінь зруйнувала кляузи, як карткові будинки, і лише деякі з них були згодом відновлені. А до 80 років діючих кляуз не залишилось.

Що стосується малих і міні ГЕС, то вони на греблях-кляузах неодмінно з’являться. Ця схема-маніпуляція вже пропрацьована у Сараті, де проектом спочатку було передбачено тільки відновлення кляузи, а потім на неї встановили трубу і в кінці труби поставили турбіну і генератор. Ось тобі і мала ГЕС. При цьому нахабно була занижена категорія складності об’єкту, не проводилась екологічна експертиза тощо. Саме будівництво проводилось на території Черемоського заказника. Порушень багато, але незаконне будівництво ведеться і далі.

А коли греблі-кляузи-труби перекриють річку.... Про туризм, зокрема водний і екологічний, на Черемоші і Білому Черемоші можна буде забути. Хоча місцеві «діячі» стверджують, що це будуть туристично-рекреаційні об’єкти. Щоправда, у світі знають екологічний туризм і водний туризм, а про «кляузно-дамбовий» щось не чути. Кажете, панове, поїдуть туристи на кляузи подивитись? Можливо, на одну і поїдуть. Найближчу, до якої буде добра дорога. А далі не поїдуть, бо кому цікаво побачити ще 5-6 таких самих кляуз, витрачаючи на це час і гроші. Зараз у верхів’ях Білого Черемоша, на Перкалабі, існує досить добре збережена кляуза Кронпринца Рудольфа. Ось її і варто було б зберегти в автентичному вигляді, як історико-інженерну пам’ятку. Тоді, за цією справжньою, унікальною цікавинкою туристи підніматимуться уверх долиною Білого Черемоша, а села в долині розвиватимуться як туристичні осередки з унікальною, недоторканою природою на річці.

Якщо ж говорити про економіку, то ГЕС – це не панацея, а радше, руйнівник майбутнього. Що дадуть енергосистемі України забудовані ГЕСами Черемош і Білий Черемош? Тисячні долі відсотка у регіоні, де існує надлишок електроенергії і де найбільші енергетичні виробники - Бурштинська і Добротвірська ТЕС - продають її за кордон за ціною, нижчою, ніж «зелений тариф» для МГЕС. Для порівняння, 1 кВт-год. електроенергії для Польщі Україна продає за 7,5 євроцентів, тоді як за 1 кВт електроенергії для малих, міні та мікро ГЕС платить власникам від 10 до 17 євроцентів. Економіка, котра залишає помітний слід лише в кишенях власників малих ГЕС.

Що ж дадуть малі ГЕС мешканцям долини Черемоша? Обіцянки від влади, забудовану річку і відсутність перспектив заробляти на туризмі.

Альтернативою цьому є збереження річки. Серед іншого, шляхом створення заказника. Що заказник принесе річці і людям?

По-перше, перспективу збереження Білого Черемоша в природному стані і включення як повноцінного об’єкта до Європейської Смарагдової мережі – мережі найцінніших природних об’єктів Європи.

По-друге, збереження і відновлення чисельності рідкісних видів риб – головача (дунайського лосося), марени та інших. Перспективи розвитку пізнавального і рибальського туризму.

По-третє, перспективу перебудови або знесення греблі Яблунецької ГЕС – перешкоди для річки, риби і туризму. Як це робиться, наприклад, у США на найцінніших річках.

По-четверте, перспективу розвитку прирічкових поселень – від Кутів і Устерік до Сарати і Перкалабу, коли новим поштовхом для економічного росту міг би стати туризм.

Підчас маніпулятивних дій, котрі вчинялися представниками влади, не зацікавленими у збереженні Річки, серед депутатів місцевих рад активно поширювались чутки про те, що створення заказника призведе до того, що на річку нікого з місцевих не пустять, огородять парканом, не дадуть набирати воду чи забудують ГЕСами. Абсолютно відповідально заявляю: це відверта брехня!

Відповідно до проекту Положення про заказник на Черемоші і Білому Черемоші, у заказнику передбачається:
Суворе дотримання норм Водного кодексу України, тобто базового водного законодавства. Обов’язок щодо його дотримання існує і сьогодні, проте статус заказника передбачає особливу увагу до збереження річки.
Заборона проведення усіх заходів, що можуть призвести до зміни гідрологічного режиму заказника. Ця норма якраз і передбачає заборону на будь-які зміни природи річки. Заборонено буде будівництво гребель, труб, ГЕСів тощо.
Заборона промислового рибальства, якого тут ніколи і не було. Натомість дозволяється любительське рибальство, тобто таке, яке тут було спокон віків.
Заборона добування піщано-галькових матеріалів. Ця заборона існує і зараз, тому нічого нового заказник не принесе.
Заборона забудови та порушення берегової смуги. Ця норма існує у Водному кодексі для всіх річок і зараз.
Заборона забруднення, засмічення та інших дії, що призводять до погіршення умов існування іхтіофауни, зміни фізичних і хімічних властивостей води, зниження її здатності до самоочищення. Все це – додатковий захист для річки і для людей, котрі хочуть бачити її живою і чистою.
Натомість, для того, щоб не було сумнівів щодо статусу заказника і його впливу на життя мешканців, у проекті Положення про заказник прямо прописано, що робити можна:
Дозволяється проведення заходів з поліпшення охорони та захисту природних комплексів на підставі висновків наукових установ;
Дозволяється проведення заходів щодо підтримки аборигенних (місцевих) видів риб на підставі висновків наукових установ;
Дозволяється здійснення науково-дослідних робіт;
Дозволяється водний туризм;
Дозволяється любительське рибальство.
А щоб не було сумнівів, добре заказник чи погано, мешканці долин Білого Черемоша і Черемоша можуть поглянути на Чорний Черемош, на якому заказник існує з 2001 року. Права громад там жодним чином не порушено, туристів і роботи на кілька порядків більше, а апетити забудовників вдається успішно стримувати.

Порівнюйте, робіть висновки і приймайте рішення. Майбутнє Річки, Білої Річки, ваших дітей зараз залежить від вас.

Анатолій Павелко
Спеціаліст з питань збереження річок і гідроенергетики
Дунайсько-Карпатська програма
Всесвітній фонд природи WWF в Україні 



20 Червня 2016 p.
©http://briz.if.ua/