Село Городниця, розташоване на березі Дністра, — найстаріше поселення цілого регіону Покуття, до якого територіально належать п’ять районів області. Завдяки особливому розташуванню — в заповідній зоні Дністровського каньйону — воно є надзвичайно перспективним для розвитку туризму.
Та найбільше славиться на всю округу своїми працьовитими господарями: через сприятливі кліматичні умови тут першими в районі дозрівають черешня та полуниця, а ще від діда-прадіда займаються городництвом. Колись величезні теплиці займали чи не всі площі присадибних ділянок, у яких число кущів червонощоких помідорів, різноманітних сортів перцю сягало кількох тисяч. Щоправда, щоденна важка праця давала свої плоди й відображалася на статках господарів: тут ще зо три десятиліття тому чи не в кожному дворі були легковики, будинки споруджували добротні, а селянські діти навчалися у вищих навчальних закладах. Не поспішали й до колгоспу, маючи більший зиск від ведення власного ґаздівства. Щоправда, останнім часом на місцевих сільськогосподарських ринках городницьких селян щораз більше тіснять перекупники завізної городини. Вони реалізують вирощені за інтенсивними технологіями вітчизняні або й закордонні овочі чи ягоди, збиваючи ціни традиційним місцевим виробникам. Це — одна з причин, що з року в рік меншає селян, які продовжують займатися цією важкою працею. У Городниці, приміром, на городах — то тут, то там — лише каркаси від колишніх величезних теплиць. Серед господарів, що не полишають городництва — і родина Кучмеїв.
У парнику ще донедавна була розсада помідорів. ЇЇ вирощують і для власних потреб, і на продаж. Миловидна господиня пані Ганна, якій ледь-ледь перетягнуло за сімдесят, разом із невісткою Дарією саме підв'язували огірки. Їх кущики на шпагатах, добре освітлені, дали вже рясні плоди. Червоніються помідори, висаджені в просторій теплиці неподалік. Багато часу зайняло пасинкування рослин, тобто обривання зайвих пагонів на кущах. Так що спочинку нема. Ось висадили під відкритим небом на великій площі, крім помідорів, ще й перець, треба й там доглядати. Якби не дощі, то й поливати чимало треба б. Це якби не планували щодня кожну хвилю, то й не впоралися б.
А коли достигають овочі, то немало клопоту — продати вирощене. Ще на міському ринку торгове місце знайдеш, а до області — хоч не потикайся. Там перекупники диктують свої умови. Як порахувати кошти на насіння, засоби захисту рослин, транспортні витрати, то й подумуєш, чи варто далі ті теплиці утримувати.
Господиня розповідає, що до парника, як тільки зберуть урожай, скидають увесь гній, прошаровуючи соломою. До зими набирається немала купа, завдяки чому навіть при великих морозах під плівкою утримується плюсова температура. Одразу після Різдва, як лише починає парувати перегній, господарі починають підготовку до нового сезону, закуповують насіння помідорів. Вирощують і своє, але переконалися, що сертифіковане, придбане в спеціалізованих крамницях — надійніше. На чотирьох грядках у парнику землю, здобрену компостом, розпушують, буквально перетираючи руками кожну грудку. У добре зволожені рядки густо висівають насіння, а далі також притрушують землею. Грядки накривають рамками зі склом, біля кожної — термометр. Температура має коливатися біля 20 градусів тепла. Увечері рамки вкривають мішками, залишаючи отвір «на сірникову коробку», щоб земля дихала. Вранці відкривають, даючи доступ світлу. Й отак — щодня, аж поки рослини не сягнуть семи-восьми сантиметрів. Опісля їх пікують, тобто розсаджують. Для цього спеціальним пристосуванням роблять просторі отвори в грядках, одразу кілька десятків. Огірки висівають у пластикову тару, по дві насінини. Як підростуть, знімають, розрізаючи, й рослинки разом із землею висаджують або під плівку, або й у відкритий грунт. Коріння не ушкоджується, рослини не терплять стресу й швидше плодоносять.
Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ