Не давати важко хворим людям безперешкодного доступу до засобів знеболення – це звичайнісіньке катування, - переконані головний лікар Івано-Франківської клінічної лікарні допомоги невиліковно хворим «Хоспіс» Людмила Андріїшин та керівник відділу паліативної допомоги програми «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження» Ксенія Шаповал. Саме тому проведення прес-конференції, присвяченої реалізації в Україні адвокаційної кампанії «Стоп-біль», вони призначили на 26 червня – дату, визнану Генеральною Асамблеєю ООН одночасно і Всесвітнім днем боротьби з незаконним обігом наркотиків і Всесвітнім днем боротьби з катуваннями.
Як стверджує пані Андріїшин кампанія «Стоп-біль» стартувала в Україні у грудні минулого року за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Її дія покриває шість областей України і в їх числі також Прикарпаття, якому Фондом було виділено грант у сумі 16 тисяч гривень на потреби створення груп підтримки невиліковно хворих.
«Івано-Франківська область, - розповідає головний лікар «Хоспісу» про реалізацію програми на Прикарпатті, - пішла двома шляхами: по-перше, це адвокація прав пацієнтів на доступність до знеболення, а по-друге, ми добиваємось реєстрації таблетованих засобів знеболення. На сьогодні ми – єдина країна, де Уряд вважає головними наркодилерами медиків, а головними наркоманами – пацієнтів. Скажімо, у світі є знеболювальний пластир. Я була на конференції у Польщі. Там є знеболювальний пластир продовженої дії, якого вистачає на 3 – 4 доби. В стаціонарі він видається безкоштовно. В аптеці він коштує 3 злотих 24 грошей, тобто приблизно 7, 94 гривні. При цьому його вистачає на чотири доби». Зі слів лікарки, в Україні знеболювальне є лише в ампулах, кожна з яких коштує 11 гривень, і її не вистачає навіть на добу.
«Зарегульованість цього процесу така, - продовжує пані Людмила, - що лікарі не бажають з цим зв’язуватись».
Зі слів Ксенії Шаповал, Україна сьогодні є єдиною країною, де регулюючі нормативні документи призводять до того, що люди не отримують необхідні ліки, де люди маючи невиліковний діагноз часто закінчують життя самогубством. «Були ситуації, - говорить пані Шаповал, - коли родичам доводилось самотужки варити кустарний наркотик, коли швидка не приїжджала».
Як стверджує представниця МФ «Відродження» її програма включає не лише заходи адвокаційного характеру, а й активізація самих тяжко хворих, спонукання їх до активної діяльності і допомоги одне одному.