Ярослав Ободянський – громадський активіст, волонтер та екс-радник голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації, який нещодавно втік до Росії і, як повідомляють російські засоби масової інформації, попросив там політичного притулку, - сьогодні сам прокоментував свій вчинок. Свої пояснення і відповіді на деякі питання, що, вочевидь, виникли до нього у мешканців Прикарпаття, він написав російською (бо так, з його слів, більше людей зможе прочитати) мовою на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук.
Зважаючи на резонанс події, редакція БРІЗу вирішила опублікувати коментар волонтера-втікача повністю, в українському перекладі:
«Для багатьох мій вчинок виявився, м’яко кажучи, незрозумілим. Мало хто намагався щось аналізувати, більшість обурилася. Я не шукаю собі виправдань. І все-таки є декілька питань, які залишились без відповіді. Не впевнений, що вони задовольнять поважну публіку, але все-таки.
Чому Росія?
Не здивую, що будь-яка інформація, озвучено мною у медіа-просторі Європи, розчинилася б у потоці текстів про Грецію, африканських біженцях, ІДІЛ та інше. Насправді Європі Україна цікава лише як карта в геополітичному пасьянсі. Росія з різних причин: потік біженців, санкції, родинні зв’язки та інше – в першу чергу зацікавлена у нормалізації ситуації в Україні. Тому її медіа-майданчик, навіть якщо упустити усі можливі маніпуляційні ходи, тут відкритий, а інформація не загубиться. Розумію, у ситуації, що склалася, не найпопулярніший варіант, але більш ефективного не було. Посил був простий – припиніть війну, домовтеся і все вийде.
Про родину.
Збоку все виглядає однозначно: поїхав і кинув. Не все так просто. По-перше, я дуже дорожу своєю сім’єю (з дружиною 9 років разом). По-друге, вони нічого не знали про моє рішення, та й нетреба, адже до них перших прийдуть з питаннями, а так вони не в курсі. По-третє, я роблю все, щоби якомога швидше з’явилась можливість бути знову усім разом там, де буде безпечно і для цього мені не треба якихось ексклюзивних умов, від тієї ж Росії. І останнє: якби всю інформацію про ситуацію в Україні я озвучив там, то в кращому випадку просто втратив би все, а в гіршому повторив би долю Коцаби, а так у мене є можливість бути знову з ними. На жаль, на це під якийсь час.
Про патріотизм.
Не буду казати про себе. Три історії, почуті мною особисто. Перша, мати і син з Маріуполя. Виїхали до Росії. Він за програмою, за державні кошти РФ, направлений до Саратовської області, вона зараз повертається за невісткою і онуками. Причина: війна і повна відсутність роботи. Раніше безробіття в Маріуполі було питанням лінюхів і пияків. Усі ходили на референдум і хотіли просто більших прав для регіону, але ніхто і не думав про відокремлення, хотіли одного: поваги до своїх цінностей, вирощувати дітей, жити у своїй державі. Друга, сім’я підприємців з Макіївки. Чоловік і дружина, двоє дітей. В 2013 році купили власний будинок у центрі міста, облаштували виховували дітей. Донька неодноразово брала участь в олімпіадах з математики. Почалася АТО, пожили у підвалі, менший син зірвав психіку. Усе кинули, поїхали. Рік у Росії. Ніколи не думали про сепаратизм, хотіли простого людського щастя у своїй країні. Третя. Дід. Станиця Луганська. Рідну доньку піж час боїв розірвало снарядом. Поїхав на батьківщину батька до Хабаровського краю. Ніколи не думав про зміну громадянства, у Станиці на кладовищі залишились донька, батько і мати. Ніхто з них не хотів іншої країни.
Про волонтерів і почесного консула Угорщини.
Казав і кажу: якби не волонтери, які цілком замінили собою державу, то ні на Сході, ні на Заході не було б нічого. Страшним є інше, коли люди-прилипали, з чітким бізнес-планом у голові та бажанням увійти до влади на чужих плечах, діють, як шакали, дискредитуючи усіх і вся, але самі залишаються у виграші. Для таких війна – просто подарунок долі і вони усім силами хочуть продовження. Якщо врахувати той факт, що вибори до місцевих рад пройдуть після адміністративно-територіальної реформи, то маємо усі передумови до створення «удільних князівств» новими елітами. А це може розірвати України на частини раніше, ніж будь-який сепаратизм. Не хочеться співати дифірамби Вишиванюку (молодшому), але коротко: скільки зробив він, видавивши з угорців і власних кишень, мало хто здужає. Згоден, буде потім стригти купони, але і банк платить проценти, якщо несеш йому свої гроші. Його менеджмент на рівні, а питань немає лише до того, хто нічого не робить.
Про журналістів в інтернеті.
Інтернет – велика сила і кращий друг журналіста. Не встиг один написати, не розібравшись, як усі швиденько перепостили і ось: ти вже вбивця. Дякую начальнику УВС області, що роз’яснив, що є що.
І наостанок:
Легко розмірковувати про когось чи про щось, не будучи на його місці. Думаю, мав право дати деякі коментарі як людина, яка багато втратила, щоб просто сказати: давайте будувати, а не ламати, давайте домовлятись, а не стріляти. Нехай наша країна буде сильною і такою, що процвітає, а такий сусід і партнер викликає як повагу, так і бажання з ним працювати.
P.S. Чому пишу російською, впевнений, так просто більше людей прочитає».
Нагадаємо, 12 червня цього року слідчим управлінням УМВС в Івано-Франківській області за фактом зникнення Ярослава Ободянського було розпочато кримінальне провадження, а 19 червня розпорядженням голови Івано-Франківської ОДА № 293-к «у зв’язку з оголошенням у розшук, а також на прохання громадськості його як особу, яка впродовж кількох тижнів була не в змозі виконувати делеговані йому інституціями громадського суспільства функції в якості голови відповідної ініціативної групи через невідоме місце знаходження» його було увільнено від виконання обов’язків позаштатного радника очільника облдержадміністрації.