Місто Івано-Франківськ впевнено позиціонує себе як цілком сучасне європейське місто.

Відповідний месидж регулярно звучить з уст міських можновладців в усіх їхніх публічних виступах, на різного роду форумах з проблематики муніципального управління та розвитку, на зустрічах з численними іноземними делегаціями. Ось і на Першому Форумі партнерських міст – ефективне управління Івано-Франківський міський голова Віктор Анушкевичус наголосив, що місто Івано-Франківськ «і сьогодні уже має європейське обличчя і ми стараємось також працювати по-європейськи».

Іноземних гостей, особливо представників міст-партнерів (а їх у Івано-Франківська чимало) очільники обласного центру Прикарпаття регулярно водять екскурсіями центральною частиною міста, демонструючи, наскільки далеко просунулося воно в бік Європи за останні роки, а з приводу європейської якості прибирання міста мер навіть бився з деякими іноземними гостями об заклад, про що сам хвалився на нараді. Стверджує, що переміг – комунальні служби не підкачали.

Гості, гуляючи досить, до слова, затишними  і охайними вуличками Івано-Франківська, усміхаючись і закриваючи очі на деякі дисонуючі з загальною гармонією речі, на кшталт недоречних новобудов на площі Ринок та біля Колегіати 17 – 18 століття, ствердно кивають, мовляв, так-так, дійсно гарне, європейське місто. При цьому вони навіть не здогадуються, що буквально у кількох сотнях метрів від місця, де їм влаштовують екскурсії, є території, які «зависли» за своїм інфраструктурним розвитком якщо не в позаминулому, то вже точно у середині минулого століття.

Якось авторові цих рядків довелося у справах «забрести» до мікрорайону, прилеглого до вулиць Княгинина – Надрічної – Промислової. Загальне враження від блукання вуличками мікрорайону склалося, м’яко кажучи, гнітюче.

Ні. Не хочу нічого поганого казати проти тамтешніх мешканців. Більшість з них (а це переважно жителі приватного сектору) – порядні, дбайливі ґазди, що як можуть доглядають свої обійстя: намагаються в міру можливості їх озеленити, побілити і пофарбувати, підтримувати у чистості. Втім, те, що коїться за межами приватних подвір’їв, справді вганяє у депресію.

У спадок від радянського минулого вказаному мікрорайону залишилася чимала промислова зона. На сьогоднішній день, там реально працюють, певно, лише два лікеро-горілчаних заводи. Решта ж промислових територій «окупована» офісами безлічі дрібних фірм, власники яких не бажають переплачувати за офісні приміщення у центрі міста; різного роду складськими та іншими приміщеннями або ж попросту пустують, будучи захаращеними різноманітними промисловим непотребом. А, як відомо, у семи няньок дитина без догляду. То чи варто дивуватися некошеним бур’янам, небіленим, подекуди зруйнованим парканам, нескленим вікнам та нефарбованим фасадам поділених між численними орендарями колись промислових корпусів та неремонтованим десятиліттями дорогам і тротуарам.

Між іншим, жахливий стан тутешніх доріг не зміг не помітити навіть Івано-Франківський міський голова Віктор Анушкевичус. У лютому цього року він взяв участь в урочистій відправці мобілізованих івано-франківців до війська, що відбувалася на подвір’ї розташованого по вулиці Княгинин міського військкомату. Продершись через побиту ямами вулицю Княгинин, яка, до слова, є таким собі фасадом мікрорайону (до чого і назва зобов’язує), мер не втримався від критики у власну адресу:  «От їду я до міського комісаріату і думаю: куди той міський голова дивиться?!», - і зобов’язався відремонтувати вулицю ще до демобілізації призваних у лютому хлопців.

Ні. Насправді сказати, що дороги тут не ремонтують взагалі, не можна. Зокрема, вочевидь, десь нещодавно відремонтували частину вулиці Промислової: заасфальтували і навіть бордюри нові поставили. Щоправда, відремонтували лише частину вулиці, ще частину засипали щебенем, а решту лишили, як є. До речі, судячи з усього, ремонтували не для людей, а для фур та інших вантажівок (які, зрештою, її і розіб’ють), бо ж, ремонтуючи проїжджу частину, традиційно забули про тротуари. Ба не просто забули, а ще й «добили» понищений корінням дерев та потоками дощової води асфальт на них.

До речі, про дощову воду. Пригадалося. Саме тут, в районі вулиці Надрічної дощова вода під час сильних злив традиційно підтоплює будинки місцевих мешканців. В мікрорайоні – суттєві проблеми з дощовою каналізацією. Вже роками місцеві комунальники обіцяють її вирішити і стверджують, що знають, як це зробити, проте віз і досі там. Сліди дощових потоків у вигляді досить глибоких вимоїн в асфальті добре видно на дорозі по вулиці Княгинин, на тротуарах по вулиці Промисловій, а величезні калюжі подекуди, здається, не висихають взагалі.

Що іще ріже слух – відсутність дитячого сміху на вулицях. В мікрорайоні – а, крім приватного сектору, там все-таки трапляються багатоповерхівки – не видно жодного дитячого майданчика. Взагалі з соціальною інфраструктурою в мікрорайоні сутужно: в житловому секторі не натрапиш навіть на продуктовий магазин (лікеро-горілчані не рахуються). Що вже говорити про дитячі садочки, клуби для роботи з дітьми за місцем проживання тощо!

Все було б нічого, якби мова йшла про таку собі околицю, на кшталт Хриплинської промзони чи місцини десь за «Каскадом». Але ж в даному випадку йдеться про середмістя, історичну (а може й найдавнішу) частину Івано-Франківська. Село Княгинин вперше згадується у письмових документах під 1449 роком. Втім, як поговорюють, у «Книзі священнодійств», що зберігається у тутешній парафіяльній церкві Святої Покрови Пресвятої Богородиці, записано легенду, відповідно до якої ще у 1203 році князь Роман Мстиславович дав як шлюбне віно княжні Мирославі землі, що знаходилися між двома Бистрицями, звідки, власне, і походить назва «Княгинин».

Наскільки відповідає легенда дійсності – рано чи пізно з’ясують історики. Нам же достеменно відомо, що ще 90 років тому передмістя Княгинин офіційно було приєднано до міста Станіславова - нинішнього Івано-Франківська.

На сьогоднішній день зрозуміло одне: міська влада не спроможна водночас змінити ситуацію в мікрорайоні. Для цього потрібні чималі кошти. Та й інших – більш нагальних справ у влади сьогодні чимало. Вихід із ситуації, напевно, мали б запропонувати соціально відповідальні підприємці – які дбають не лише про власний добробут, а й про добробут свого міста, його окремих територій та людей, які там проживають. Справа за малим – знайти таких небайдужих…

14 Травня 2015 p.