Такого висновку дійшов івано-франківський психолог Радислав Петрів: "Кажуть, що наш мер мститься Фрису за Шевченка й "пхає йому палки в колеса". Мол, негоже єврею крамувати на вулиці, де пролилася українська кров.
Дивак наш мер. Та у кожній граминці української землі декалітри крові. Крові людей... українців, ляхів, німців, іудеїв, росіян, татар... чи не всіх квітів великого квітника народів...
Якось забули ми, що ми - таки людиІ Усі... й українці, й ляхи, й німці, й юдеї, росіяни, татари... усі з Божого саду народів.
А щодо того літника, то ніяк не второпаю, хто й кому заважає присісти у затінку літника з горнятком кави й почитати книжку, пригадати й ті страшні дні, коли лилася (та й зараз ллється) кров. А може з друзями після насолоди музикою у філармонії "полаяти" першу чи другу скрипку вкупі з диригентом за не ту тональність? І, заодно, розказати байки як пасічник савку з"їдав, чи останні новини про те, як мер землю забудовникам продавав.
Ну звісно-традиційно й Фріса не забути:- як це храм і кнайпа може під одним дахом бути? Якось це не по-християнськи у сінагозі.
Або пригадати ті незабутні лекції старих професорів лікарів, які чули стіни цієї будівлі. І Райцеса, й Мельмана. Хм, таки іудеї, мабуть. І Геника, й Бабенка, й Верхратського, й Нейка, й Гарагаш"яна, й Лаврика. Й досі, уже сивочолі, випускники медичного вишу щоліта приходять сюди щоб за кавою згадати своє молодецтво. Хто зна, можливо й досі їм стіни переповідають чуті давним-давно слова їх мудрих наставників?
Відкрию одну велику таємницю (її мені "продав" Гена - творчак з Калуша): якщо хочете десь посидіти так, щоб Вас у місті не знайшли, то йдіть на літник у Цимес, бо там лише "гнила" інтелігенція сидить і то не завжди.
У цьому місці якось дивно поєдналися старожитність і сподівання майбутнього, біль і надія, упередження й прийняття, шляхетність й рогулізм. Себто все те, що так притаманно нашому місту, його своєрідній і неповторній аурі величавого у простоті міста.
А заодно й "розсадник" майбутньої культури міста закривають. А таки так смачно обмити кісточки котромусь з новомодних франківських поетів під запашну італійську страву.
І кому той літник заважає?