Журналістка івано-франківського телеканалу "3 студія" вже тиждень перебуває в зоні війни на сході України. Вчора, 10 грудня, вона "вийшла на зв'язок" у соціалних мережах і написала свої перші враження:
"Минув тиждень, як я перебуваю на сході. Одразу писати не хотіла, позаяк нічого новішого від того, що раніше писали журналісти з цих місць, я не бачила. Порожні вулиці, де-не-де розбиті хати, опустілі селища і містечка. Нарешті я серед усього цього адаптувалася. Було важко... База полку “Азов”... Все як належить — суворі будні: комендантська година, ранкові шикування. Мені будь-які кроки вправо-вліво робити заборонено.
І перестаньте мене питати, чи я не мерзну... чи я не живу в окопах. По-перше, кантуюся на турбазі неподалік розташування полку, по-друге - маю теплюцький спальник, завдяки пластунам і їх магазину “Горгани”, по-третє, - сплю на ліжку біля батареї, і насамкінець, погода не така як на заході країни: сніг розтопився, температура піднялася.
Харчують тут бійців непогано, я б сказала навіть дуже добре. Дехто з азовців каже — порівняно з жовтнем-листопадом, зараз їжа в полковій столовці, як у ресторані (завдяки волонтерам).
Настрої місцевих нарешті стали проукраїнськими. До бійців української армії ставляться як до захисників. Хоча, доводилося, на жаль, спілкуватися і з прихованими сєпаро-україцями. Саме так я називаю тих, хто зустрічає наших вояків з хлібом-сіллю, а в розмові приховано говорить, що нехай вже буде українська армія — “толька би мір бил і толька би нє стрєлялі”. Да, російська пропаганда працювала усі ці роки грамотно. Тонко і безболісно варила їх мозок...
А вчора я вперше чула звуки частих автоматних черг та обстрілів з мінометів. Під час виїзду на полігон. Постріли були дуже близькими і водночас далекими. І зовсім не страшно... Позаяк пам'ятала — мені сьогодні видали бронік..."
Наталія Коцкович, журналіст