Романюк Ярослав Іванович. Усього 67 років відвела доля цьому працьовитому й творчому снятинцю. Депутат обласної ради перших демократичних скликань, член Національної Спілки Краєзнавців України, автор історико-краєзнавчого дослідження «Залуччя над Черемошем», Ярослав Іванович був у вирі подій, брав активну участь у суспільно-політичному житті Прикарпаття. Останнім часом працював над ще одним виданням. Він координатором випуску історико-етнографічного нарису «Стефаниківський край Черемоша і Прута. Снятинщина».
Ще в четвер Ярослав Іванович був учасником засідання творчої комісії з присудження премії імені Василя Гладія для творчої молоді, що проходило в місцевій газеті «Голос Покуття». А ввечері «швидка» вже мчала на виклик до рідного дому Ярослава Івановича. На жаль, не допомогли й медики ЦРЛ, куди його терміново госпіталізували…
Пригадую нашу спільну працю над другим виданням історико-краєзнавчого дослідження «Залуччя над Черемошем». З якою ретельністю і скрупульозністю Ярослав Іванович вивчав здобуті у львівських, чернівецьких, івано-франківських архівах рідкісні документи! Як доскіпував кожну інформацію, зерно за зерном складаючи факти історії, визвольної боротьби. Як бережно ставився до фотографій, записував свідчення старожилів. Не упускав і сучасного життя, стежив за політичними і мистецькими процесами, вболівав за своїх краян, свою громаду. На сторінках книжки запитував себе й звертався до читачів, чому цей чи інший процес відбувся саме так, і хід історії пішов саме таким чином… в королько а
Минулого літа невгамовний Ярослав Іванович узявся за книжку. «КНИГУ ПАМ’ЯТІ». Показав кілька великих папок із документами. То були листи, архівні матеріали, спогади. Різні почерки, папір, написання. Сотні сторінок пам’яті… Здавалось, не під силу така праця, але Ярослав Іванович наполегливо опрацьовував ці людські історії, долі. Минулого тижня надіслав один документ, який попросив підготувати до друку. Хотіла передати зроблене електронною поштою, але Ярослав Іванович просив приїхати особисто. Через клопоти якось не склалося. Подумала, вже в понеділок неодмінно поїду до Снятина. На жаль, доводиться їхати швидше, на останнє прощання… Так і залишиться на пам'ять про нього та ксерокопія.
Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ.