Вчора ми познайомилися з людиною з дуже символічним іменем – МИРослав. Він щойно повернувся із зони АТО та погодився розповісти нам про ті реалії, які існують всього за декілька сотень кілометрів від нас.
«Привіт, українці! Мене звати Мирослав, мені 26 років, і я родом з Івано-Франківська. Нещодавно я повернувся із зони АТО, і вирішив розповісти свою історію, надіюсь, що вона хоч трошки розворушить свідомість наших людей, які, здається, не зовсім розуміють, що в країні війна. Я поїхав на схід добровольцем ще в липні. Одразу відчув, що мушу бути там, навіть всупереч волі батьків. Коли приїхав, то спочатку було дуже тяжко, поки не адаптувався до зовсім іншого життя. Основним завданням нашого батальйону була перевірка автомобілів на наявність зброї і її вилучення. Зазвичай, все було доволі спокійно, але найбільшою проблемою було те, що там літає багато безпілотників за допомогою яких ворог дуже просто відслідковує наші позиції. В цьому плані Україна дуже програє Росії. Протягом певного часу ми навчилися орієнтуватися, - якщо літає безпілотник, то наступного дня варто чекати обстрілу артилерії (установки «Град»). Дуже вдячний хлопцям, які там були довше часу, вони нас навчили правильно робити окопи, що допомогло зберегти життя під час обстрілів.
Найприємніше, що можу згадати, це коли у визволених містах нас зустрічали маленькі діти з жовто-блакитними прапорцями. У такі моменти зникали будь-які сумніви щодо правильності перебування там, вони дуже піднімали нам бойовий дух, і ми розуміли, що просто повинні залишитися заради них. Також дуже підтримували жителі Запорізької області. Нас завжди дуже тепло зустрічали, годували, одягали. На жаль, існує така тенденція, що чим далі на захід України, тим люди в загальному байдужіші до того, що відбувається. Українці ніби не розуміють, що в них у країні – війна. Ми перетнули цілу Україну на військовій техніці за дві доби. Тобто, всім треба усвідомити, що від війни їх оберігає лише 2 дні дороги».