Сьогоднішнє тло України мальоване кров’ю. Жителів Західної України намагаються забруднити «страшним» словом «бандерівець». Хоча бандерівцями нині називають кожного, хто захищає суверенність та цілісність Української держави, та ніхто не має права паплюжити це почесне звання, взяте від лицаря визвольної ідеї Степана Бандери.
На жаль, Україні і сьогодні доводиться жертвувати своїми синами, як це колись зробив греко-католицький священик, культурно-громадський і політичний діяч, батько Степана Бандери Андрій Бандера. Він не хотів вивезти своїх дітей за кордон, навіть знаючи, що їм загрожує небезпека, бо був певен: виростуть вони такими ж патріотами. На виклики долі відповідав: «Усе в Божих руках».
10 липня — день, коли розстріляли Андрія Бандеру. Днями, 73 роки потому, в Івано-Франківському музеї визвольної боротьби ім. Степана Бандери презентували виставку сакральних речей, які були в ужитку о. Андрія. Більшість їх привезено з Тростянця Долинського району, де колись була парафія священика. Розпочала презентацію заступник директора івано-Франківського музею визвольної боротьби Оксана Романів. Вшанувати пам’ять і відправити молебень за душу о. Андрія прийшов митрополит івано-Франківської єпархії УГКЦ Володимир Війтишин.
Старший науковий працівник Музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Богдан Яневич розповів, що колись ці речі було випадково знайдено в Горичеві. Їх сфотографували дослідники з Дрогобича. Пізніше ними займалися інші дослідники, а відтак оригінали пропали. «Близько 30 документів зникли з колекції»,— підкреслив Богдан Яневич.
У залі музею були не лише речі, прямо пов’язані з життям о. Андрія. Працівники музею доповнили експозицію ще й своєю колекцією, що стосується того періоду. Серед власне сімейних речей сім’ї Бандери були свідоцтво про успішність Андрія Бандери в гімназії, свідоцтва уроджень і хрещення, книжки з його бібліотеки, лист сина Олекси до батька, багато сімейних світлин, крісло, на якому, можливо, перепочивав священик, предмети, що використовував отець під час Святої Євхаристії, чаша, вервечка, хрести, фелон чорний, рушник, який вишила донька Оксана. Окрім цього, карна справа Андрія Бандери та акт свідчення про спалену українську націоналістичну літературу. А ще — хоругви св. Володимира та св. Ольги, що висіли в церкві села Тростянця, рушники в стилі народного примітивізму, мабуть, поофірувані церкві, картини (одну з них реставровано, друга — в дуже критичному стані) та Євангеліє 1790 року.
Щодо хоругви св. Володимира, є цікава деталь: автентичний надпис під образом хрестителя Руси «950-ліття Хрещення Руси-України» зазнав втручання. Слово «України» вилучено. Його забрали з ідеологічних міркувань у радянські часи.
Ми запитали Оксану Романів, чому не виставлено рукопис «Мої особисті зізнання» — своєрідний щоденник о. Андрія напередодні його смерті. «У музеї він є, але наразі ми ще над ним працюємо», — відповіла п. Оксана.
Щоправда, текст автобіографічного рукопису «Мої особисті зізнання» Андрія Бандери було вже опубліковано в книжці П. Арсенича, Г. Бурнашова та Б. Яневича «Степан Бандера та його родина».
Оксана Романів зазначила також, що всі виставлені експонати обов’язково повернуть до першого їх дому в Тростянці. Проте вона була стурбована теперішнім їхнім станом та звернулася до всіх присутніх із проханням про сприяння у реставрації чи консервації.