Завданням українських державних структур і всіх громадян України, незалежно від кольорів знамен і політичних поглядів, має бути зміцнення української ідентичності, щоб протиставитись тим, хто хижим оком поглядає на нашу незалежність, - вважає блогер, засновник групи аналітиків «Галицький аналітичний центр» заслужений вчитель України Ігор Федик, який поділився своїми роздумами на сторінках інтернет-видання "Вголос"
Нещодавно вдалося мені зауважити, що польські націоналісти виставили на міжнародний ресурс відео матеріалів YouTube відео кліп під назвою «Odzyskać Kresy», де ідеться про розкол України. Створене ними відео «передбачає» початок громадянської війни на Україні, що призведе до розколу нашої держави. Автори кліпа закликають підтримати ті сили на Україні, які сприяють дестабілізації та руйнують її єдність.
Далі кліп демонструє як польські війська вторгаються на Західну Україну з метою захисту тих громадян, які володіють Картою поляка (чи не раз в інтернеті моделювалася подібна ситуація із захистом російськомовного населення в Криму?). Показано як поширюється червоний колір польської карти на західні землі України – Галичину та Волинь. На згаданому ресурсі існує ще один такий кліп – «Nowa Mapa Polski». Отакі собі фашистські ігри влаштували в Інтернеті польські екстремісти. Коментарі ж до цих кліпів пістрявіють усіма кольорами відвертого расизму і нацизму.
Щось подібне маємо і в теорії російського новітнього «месії» – Дугіна, який теж прагне розколу України, і приєднання до Росії східноукраїнських земель. А Галичина в його концепції переходить до Польщі. От таке дивне поєднання імперіалістичних ідей із Заходу і Сходу.
А може тут ми маємо дві руки одного імперіалізму, який з обох боків зазіхає на українські етнічні землі. Угорські праві теж нагнітають антиукраїнську істерію. Всі ці дії є явною пересторогою для українських державних органів, якзрештою, для кожного українця. Це не вигуки купки зловмисників, а системні вимоги екстремістських сил переглянути державні і природні кордони України.
Ксенофобія стає не вербалізмом, а політичними ігрищами та колоніальними мріями значної частини тамтешніх суспільств. Тішить те, що полські урядові кола сповідують зовсім інші принципи політики, хоча деякі представники влади улітку долучалися до певних антиукраїнських заходів. Водночас, слід зазначити, що на відміну від Польщі, в Росії шовінізм зведений у державний ранг. Ніяк північно-східна сусідка не може розлучитися з Україною, вважаючи її і надалі молодшою сестрою, яка назавжди має бути на побігеньках у старшої. Не виникає сумніву, що вістря ксенофобських ударів, ксенофобських середовищ буде однозначно спрямовуватися проти територіальної цілісності України. Вже за останні роки маємо чимало проявів темних взаємин між польськими та російськими крайнє правими у ставленні до України. В пошанівку у російських екстремістів є відомий польський українофоб «отець» Ісакович-Залєський – один із лідерів кресов’яків.
Це не агонія, як дехто з політологів стверджує, це наростаюча агресія. Так було в кінці 20-тих, на початку 30-тих років у веймарській Німеччині. Чим це закінчилося відомо всім.
Що цікаво, ніхто з українців нічого подібного на згаданий ресурс не викладає, що ще раз свідчить про нашу толерантність.
У цій непростій ситуації лякає незавершеність формування української модерної нації, яка отримує відчутні удари у спину і від «п’ятої колони», що активно діє в Україні. Індиферентність нашого суспільства має бути подолана в часі, коли ксенофобські ідеї захоплюють уми наших сусідів. Ми не закликаємо до адекватних дій, але «порох слід тримати сухим».
Завданням українських державних структур і всіх громадян України, незалежно від кольорів знамен і політичних поглядів, має бути зміцнення української ідентичності, щоб протиставитись тим, хто хижим оком поглядає на нашу незалежність.
Джерело: Вголос