Люстрація: зведення рахунків чи очищення правдою?


ЛЮСТРАЦІЯ (лат. lustratio – очищення) у ряді східноєвропейських держав (Угорщина, Чехія, Естонія, Латвія, Румунія) – особлива процедура перевірки осіб, що обіймають відповідальні державні посади, а також кандидатів на ці посади на предмет їх приналежності (в минулому) до керівництва комуністичних партій, служб державної безпеки або співробітництва з цими службами. Люстрація проводиться на основі спеціальних законів (прийняті 1990-1993 рр.), як правило, особливими органами (наприклад, в Угорщині це комітети, що обираються парламентом у складі трьох суддів). Якщо в ході люстрації встановлюються факти співробітництва з тоталітарним режимом, особі пропонується вибір між добровільною відставкою (зі збереженням таємниці виявлених фактів) і примусовою відставкою (з публічним виголошенням компрометуючої інформації).

Большой юридический словарь. — М.: Инфра-М. А.Я.Сухарев, В.Е.Крутских, А.Я.Сухарева. - 2003

Реалії сьогодення такі, що про люстрацію нині не дискутують хіба що дошкільнята, та й ті, мабуть, приречено засинають і просинаються під стишені перемовини невгамовних батьків, рефреном котрих серед інших новомодних слів звучить все та ж «люстрація». І що показово: чим частіше вживається термін, ще учора екзотичний і малозрозумілий, тим менш зрозумілим та утилітарним він стає. І справа тут не лише в його новизні для широкого загалу, а скоріше в низці питань, що виникають у зв’язку з його стрімким вкоріненням у нашу свідомість із нашими автентичними особливостями.

Спробуємо розібратися в такому складному переплетенні новітньої історії, юридичній казуїстиці та зовсім свіжих подіях Майдану, що не лише нас, українців, водночас перекували, а й увесь Старий світ, схоже, позбавили роками усталених стабільності і благополуччя.

У процесі підготовки матеріалу автору пощастило поспілкуватися з різними фахівцями, які, як виявилося, ще в розпал Майдану готували матеріали для закону про люстрацію. А тому у своїх розмірковуваннях автор спиратиметься на декілька законопроектів, які наразі живо дискутуються, а відтак, не є остаточними і досконалими. Таким чином, не претендуючи на істину в останній інстанції, спрямуємо фокус нашої уваги на наступні законопроекти: проект закону "Про люстрацію", підготовлений Р.Кравцом, концепцію проекту закону про люстрацію від шанованої Гельсінської спілки, від депутатів В.Ар’єва, А.Пишного та Б.Чикулая, пропозиції від Асоціації правників України, а також законопроект «Про відновлення довіри до судової системи України», винесений окремо зі зрозумілих причин.

Отже, поняття люстрації майже одноголосно визначається як «процес, спрямований на припинення злочинів стосовно основ національної безпеки України, які були вчинені, вчиняються або можуть бути вчиненими посадовими особами в органах законодавчої, виконавчої, судової влади, правоохоронних органах України, інших органах, закладах чи установах… щодо їх діяльності та виконання безпосередніх обов’язків, які покладені на них відповідно до законодавства» (Р.Кравцов). Люстрація – це фільтр, основним завданням якого, за словами Б.Чикулая, є трансформація тоталітарної, кримінальної, совєтської системи в демократичну, що дасть змогу позачерговим виборам і подальшому політичному, громадському, науковому, державному життю очиститись від чиновників, які були пов’язані з організованою злочинною системою ПР, КПУ, ВЛКСМ, КПСС, КГБ/ФСБ, а відтак, дати дорогу до влади новій хвилі громадян з цивілізованими, гуманними, сучасними поглядами та якостями.

Об’єкти люстрації налічують за різними законопроектами до 18 категорій, але виділимо найбільш суттєві:
1) Президент України;
2) Верховна Рада України;
3) Кабінет міністрів України;
4) Міністерства України, включаючи відомства та управління, а також інші підрозділи;
5) Центральні органи виконавчої влади, у тому числі зі спеціальним статусом;
6) Органи місцевого самоврядування;
7) Органи влади Автономної Республіки Крим;
8) Збройні Сили України;
9) Служба безпеки України;
10) Служба зовнішньої розвідки України;
11) Правоохоронні органи;
12) Конституційний суд України;
13) Суди загальної юрисдикції.

Із переліку об’єктів люстрації випливає, що спроба всю вину та відповідальність «повісити» на одну особу чи сім’ю, удаючи, що крім неї ніхто більше не причетний до ситуації, що склалася, і залишитися осторонь, - неприпустима. Це важливо зрозуміти, оскільки свіжі події листопада 2013 р. – лютого 2014 р., наші ще незагоєні рани і бажання якнайскоріше знайти та покарати відповідальних за терор Майдану, часом затуманюють правдиву картину злочинів, фокусуючись на люстрації Віктора Януковича і його оточення, випускаючи з поля зору ряд інших посадовців та осіб, причетних до грубих порушень прав та свобод людини не лише в період проведення масових акцій громадського протесту в Україні, а й активної політичної, громадської діяльності за останні 10 років.

Підтвердження такому відверто безвідповідальному затягуванню процесу термінової люстрації та банально традиційному ошукуванні співвітчизників ми можемо знайти у щоденних повідомленнях наших ЗМІ. Зокрема, фактами злочинної діяльності чи бездіяльності, є: саботаж депутатів від ПР та КП у Верховній Раді України, злочинна бездіяльність, ба навіть, співпраця так званих правоохоронних органів із провокаторами та банд-угрупуваннями під час масових заходів, незахищеність громадян під час кричущих протиправних дій «невідомих» на території Криму та південно-східних областей, нові призначення в органах місцевого самоврядування, а насправді, рокіровка остогидлих кадрів місцями. Ці та інші численні факти є свідченням того, як, м’яко кажучи, недалекоглядна політика напівзаходів може призвести до тотальної анігіляції досягнень Майдану та безпритульності виборених прав та свобод.

У контексті найважливіших аспектів люстрації необхідно також висвітити саму процедуру люстрації і, найперше, – зосередитися на складі Люстраційного комітету (Люстраційної комісії), який фактично повинен стати взірцем авторитетності, поваги та довіри суспільства, чесності, мужності і непримиримості в боротьбі зі злочинністю. Тут є багато різночитань та тлумачень у різних законопроектах. Та, мабуть, спільне, що їх об’єднує, є констатацією того, що у відповідності до міжнародних стандартів люстрацію може здійснювати виключно орган, що володіє відповідними гарантіями незалежності. Наприклад, такими в Україні мали би бути суди, Уповноважений із прав людини тощо Таким чином, Люстраційний комітет, за якою б процедурою він не був створений, повинен бути обраний інститутами демократично обраної влади з числа незалежних позапартійних громадських діячів та експертів. Найкраще, якщо парламент буде затверджувати кандидатури за поданням Голови комітету, котрого призначає парламент перед цим (пропозиції від Асоціації правників України). Спеціальний доступ до конфіденційної, комерційної інформації, державної таємниці щодо об’єкту люстрації, а також сувора регламентація їхнього поширення та використання членами Люстраційного комітету є додатковим фактором його відповідальності та дисципліни, а, отже, неможливості здійснення ними протиправних, насильницьких чи реваншистських дій.

Проте, як переконливо та заманливо б не звучали у всіх перелічених законопроектах принципи та механізми люстрації, її теоретичні засади та процес втілення в реальність, на глибоке переконання автора, наразі розділені прірвою протиріч суспільства. Руйнація багаторічних усталених систем цінностей, укорінених у свідомість наших співгромадян, ставлення до політикуму і проваджених ним дій, совкової аполітичності, байдужості і зневіреності у власній волі та дієвості, яку здійснив Майдан із такою красномовністю в лічені місяці, потребує зараз, як ніколи, безупинного суспільного продовження і контролю новоствореними органами справжнього народовладдя на місцях.
Успішний досвід дієвості та результативності Народної ради сумнозвісної Врадіївки автор пропонує розглянути саме в сенсі його практичного застосування й усвідомлення того, що саме ми з вами сьогодні є творцями нової України. У своєму недавньому інтерв’ю Люстраційному комітету, створеному в мережі Фейсбук (https://www.facebook.com/luscomitet?fref=ts), врадіївський громадський активіст Анатолій Бурлак розповів про роботу недавно створеної Народної Ради, «народну люстрацію», а також про те, як і чому врадіївська міліція йде на зустріч місцевій громаді. Нагадаємо, улітку 2013 р. місцеві жителі пішли на штурм райвідділу міліції через скандал, пов’язаний із участю міліціонерів у кількох зґвалтуваннях та інших злочинах, і таки домоглися звільнення керівників УМВ та прокуратури. Після цих подій Анатолій Бурлак разом із командою однодумців розпочали розробку статуту територіальної громади, яка має стати повноцінним суб’єктом у спілкуванні з органами влади, і таким чином розпочати народну люстрацію посадовців райдержадміністрації, міліції та прокуратури. І хоча процес створення територіальних громад триває, містяни вирішили ще до прийняття відповідного закону розпочати процес люстрації, спираючись на рішення громади, яким уже було висловлено недовіру і вимогу скласти повноваження голови держадміністрації Віталія Ростова.

Вищого закону, аніж рішення територіальної громади, немає.

Світ має досвід вирішення подібних питань у Польщі, Німеччині, Чехії, Литві, Естонії, який, на жаль, практично не може бути застосованим у нас. Ба, навіть грузинський варіант мало прийнятний у наших екстремальних умовах, адже усі демократичні, соціальні і правові зміни відбуваються сьогодні на тлі підступної і протизаконної інтервенції Російської Федерації на територію України, анексії Криму та провокацій на півдні та сході країни.

Дебати серед фахівців та всіх небайдужих тривають, а з ними спливає і час. Хочеться поділитися випадково віднайденим і надзвичайно повчальним матеріалом про досвід перемоги над корупцією в … Сінгапурі. Нехай не сприйме шановний читач за глузування такий, на перший погляд, ментально невідповідний і географічно віддалений приклад результативного застосування люстрації, оскільки при наближенні видається, що східна мудрість здолала дракона корупції, перетворивши його за якихось 40 років на доволі миролюбну та соціально адаптовану травоїдну тваринку, уникнувши не лише масових розстрілів, як у Китаї, але й особливо жорстких репресій. Отож, достеменно з перших вуст правдива історія «Як приручити Дракона» зі східних теренів Землі.

Згідно з колоніальною британською спадщиною 50-их рр. громадяни Сінгапуру отримали дуже слабку законодавчу базу, практично неосвічене населення, низькі зарплатні, непрозору економіку, повсюдну корупцію і вкрай туманні перспективи. Лі Куан Ю зі своєю партією «Народна дія» одразу після перемоги з метою винищення корупції та підвищення довіри до держави серед населення, озброївшись красномовним лозунгом «Хочеш перемогти корупцію - будь готовим відправити за грати своїх друзів і родичів», розпочав антикорупційну кампанію, першим етапом якої стало створення незалежної служби по боротьбі з корупцією. Цю службу Лі Куан Ю підпорядкував собі, наділивши її воістину безмежними повноваженнями.
Паралельно всіх чиновників та їх сім’ї позбавили недоторканості. Агенти служби отримали право перевіряти банківські рахунки не лише самих чиновників, але й їхніх дітей, дружин, родичів і навіть друзів! Якщо клерк і його родина живуть вочевидь не за власними прибутками, бюро автоматично, не очікуючи вказівок зверху, починало розслідування. Увага таких розслідувань була зосереджена на великих хабарниках у вищих ешелонах влади. Із дрібними чиновниками-шахраями боролися шляхом спрощення процедур прийняття рішень і видалення всіляких двозначностей у законах, аж до відміни дозволів та ліцензування в менш важливих сферах суспільного життя. Поряд із цим судам було надано право конфісковувати прибутки, отримані в результаті корупції.

Максимальну суму штрафу за корупційні дії збільшили з 10 до 100 тисяч сінгапурських доларів. Надання хибної інформації або введення слідства в оману стало порушенням, що каралося тюремним ув’язненням і штрафом до 10 тисяч сінгапурських доларів. Варто зазначити, що бюро неодноразово проводило слідство щодо самого Лі Куан Ю і його родини, але результатів це не мало. За час діяльності служби було ув’язнено кілька федеральних міністрів, голів профспілок, громадських діячів, топ-менеджерів державних компаній.

Другий елемент антикорупційної програми в Сінгапурі полягав у введенні презумпції винності агента уряду, будь-якої державної установи або громадської організації. Був прийнятий закон, котрий дозволяв вважати доказом хабара те, що звинувачений жив не за «тяжко зароблені» або володів об’єктами власності, котрі він не міг придбати на свої прибутки, як підтвердження того, що отримував корупційні доходи.

Будь-яка винагорода, отримана чиновником від особи, що шукала зв’язку з урядом, вважалася корупційною, доки не доведено супротивне. Це фактично переносить навантаження доведення власної невинності на службовця, який повинен переконати суд, що винагорода не була отримана в рамках корупційної схеми. У випадку, якщо вина чиновника доведена, то його майно підлягає конфіскації, чиновник сплачує величезний штраф і сідає до в’язниці на достатньо серйозний строк. При цьому його родина вважається осоромленою, і ніхто з її членів поважну роботу отримати в Сінгапурі не зможе.
Третій елемент: було радикально підвищено зарплати чиновникам. Лі Куан Ю стверджував, що держслужбовцям варто платити найбільші зарплати тому, що вони заслужили це, будучи взірцем порядного і чесного уряду. Якщо їм не доплачувати – вони можуть піддатися спокусі залучитися до корупційних дій. Підвищення зарплат призвело до того, що в державний сектор прийшли найкращі фахівці. Коли в країні почався стрімкий економічний злет, заробітна платня чиновників почала зростати пропорційно до прибутків приватного сектору. Держслужбовцям і суддям, які займали відповідальні посади, зарплати були підняті до рівня топ-менеджерів приватних корпорацій.
Спочатку заробітна плата була встановлена фіксовано на високому рівні. Лі Куан Ю вважав цю систему неефективною і запропонував нову, згідно з якою перегляд платні міністрам, суддям і вищим державним службовцям стали б автоматично прив’язаними до суми податків на доходи, сплачувані приватним сектором. Сама формула розрахунку зарплатні, яка працює досі, виглядає так: рівень оплати праці чиновника визначається як 2/3 доходу робітників приватного сектору зіставного рангу, заявленого ним у податкових деклараціях.

Четвертий елемент: формування незалежних ЗМІ, що висвітлюють усі знайдені факти корупції. Чиновник, спійманий на надмірних витратах, хабарах, одразу ж стає «героєм» перших газетних шпальт. Ось коротко про основні кроки до сінгапурського успіху в боротьбі з корупцією.

Справжня люстрація має початися з самого себе. За 23 роки Незалежності, за великим рахунком, ми не викорінили, а власне, виростили небачених розмірів систему хабарництва та брехні. Від народження, із підношеннями медперсоналу, і до смерті, де на цвинтарі теж необхідно заздалегідь придбати все необхідне, ми знаходимося в порочному колі, де кожен із нас прислужився, а дехто продовжує прислужувати системі. Думаю, сьогодні ми констатуємо тотальне явище «нечистих рук». Питання лише в масштабності злочинів та налаштування на подальшу ганебну практику потурань злочину. А тому, допоки кожен із нас не пройде через чистилище власної люстрації, не покладе на жертовник правди власну жертву, доти люстраційний процес не матиме належного статусу та ваги в суспільстві.

Суд має вчиняти суспільство людей, не обтяжених гріхами підсудних. Лише тоді люстрація з технології простого зведення рахунків, нехай навіть цілком логічних, перетвориться на процес справжнього революційного оновлення та стане дієвим інструментом очищення влади, громад та суспільства в цілому від злоякісних нашарувань.

Наталя ЮРЧАК, SBCC (Small Business Counselor Certificate) Радник з питань малого бізнесу, PR-радник, проект-менеджер (освітні, культурні та event-проекти), культуролог, фандрайзер

 м. Івано-Франківськ



15 Травня 2014 p.
©http://briz.if.ua/