Віче-реквієм за жорстоко вбитим на Майдані в столиці нашим краянином Сергієм Дідичем збирає цими днями на центральній площі Городенки тисячі наших краян. Городенківський декан УГКЦ о.-м. Ігор Левицький у співслужінні священиків відправив панахиду за убієнним. У скорботі схилили голови його родина, друзі. Сумують ті, хто знав Сергія особисто, й ті, хто цими тривожними днями вперше почув ім’я героя.
Непоправною втратою стала смерть Сергія Дідича для його побратимів. Заступник голови фракції ВО «Свобода» у Городенківській районній раді, вчитель історії Городенківської гімназії імені Крушельницького Микола Олексин так мовив:
— Сергієві Дідичу було 44. Він залишив дружину, свою вірну подругу, яка була з ним усі ці тривожні дні. Він залишив талановитих дітей: сина Андрія, випускника гімназії та Київського національного університету імені Шевченка, дочку Ірину, нинішню гімназистку. За що його вбили? За те, що хотів свободи, за те, що хотів, аби наші діти не доробляли те, що маємо зробити ми, батьки. Тобто, щоб ми мали вільну незалежну державу. І то якась наволоч кинула гранату, яка розірвалася біля його голови… В той же час ці кляті регіонали закликають світову спільноту, щоб їх огородити від екстремістів. Це хто — екстремісти?.. Щоби знову в рабстві тримати свій народ, ці бандити Янукович, Царьов, Чечетов готові на все. Це вони — хунта, наволоч, — банда, яку треба знищити, в світлу пам'ять про Сергія. І десятків, сотень убитих. Ми з вами маємо довести до кінця справу героїв. Наші діти не повинні за нас щось доробляти! Скільки це триває? Чотири століття йде боротьба. Тож будьмо гідними пам’яті вбитих, і нашого національного героя Сергія Дідича насамперед. Який мріяв, тільки, щоб
Нарешті встати із колін,
Тінню не бути серед сірих стін,
Тільки, щоб не безликими в юрбі.
Він мріяв, що попливем на кораблі.
І ім’я цьому кораблю — СВОБОДА!
Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ