22 січня минає 95 років з часу проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину українську державу. У важкі часи постала молода українська держава і хоч існування її було короткочасним, але її значення у нашій національній історії – унікальне.
Тисмениччина пишається тим фактом, що безпосереднє відношення до тих доленосних подій мав наш земляк, уродженець м. Тисмениця, відомий український політик та громадський діяч, доктор права та перший прем’єр-міністр ЗУНР – Кость Антонович Левицький.
Син священика, він отримав блискучу як для ХІХ століття освіту (Станіславівська гімназія, правничі факультети Львівського та Віденського університетів). Починав свій професійний шлях як талановитий адвокат, активний громадський та кооперативний діяч. Спокійне і забезпечене життя він проміняв на вірне служіння рідному народу.
Це була дійсно непересічна особистість, значення якої високо цінували світочі тогочасної української культури. Зокрема, великий поет Іван Франко відзначав, що «не було серед українського громадянства Галичини ні одного почину в політичному, економічному чи освітньо-культурному житті, в якому не брав участі, часто провідної, Кость Левицький».
Високий авторитет Костя Левицького в українському галицькому суспільстві, його входження до найвищого щабля української політичної еліти Галичини пояснювалось як вмілою побудовою політичної кар’єри, професійними та громадсько-політичними зв’язками й оптимальною для тогочасного політика юридичною освітою, так і його особистими якостями – працьовитістю, амбіційністю, вмінням шукати компроміси.
Зосередження в руках Костя Левицького ряду керівних посад (прем’єр-міністр, міністр фінансів, голова комісії виборчого законодавства Української Національної Ради, уповноважений уряду ЗУНР у справах преси та пропаганди, уповноважений секретар закордонних справ) наділяло його значними владними повноваженнями, що деякі сучасниками порівнювали з диктаторськими (у листопаді-грудні 1918 року, у зв’язку з перебуванням Євгена Петрушевича закордоном, він одночасно виконував обов’язки глави держави та уряду ЗУНР). Однак, такі коментарі були некоректні, оскільки в ЗУНР існував демократичний механізм ухвалення рішень і свобода думки, слова та політичної позиції.
Саме Кость Левицький як прем’єр-міністр ЗУНР ратифікував 1 грудня 1918 року попередній договір про злуку УНР та ЗУНР, що заклав основи для майбутнього Акта злуки.
Про його життя написано чимало й різнопланово. Йому присвячені праці та наукові розвідки відомих на Прикарпатті краєзнавців та науковців – Степана Гаврилюка, Ігоря Андрухіва, Ярослава Оленчука, Миколи Кугутяка, Ігоря Райківського, Олександра Загурського. Пам’ять про Костя Левицького гідно вшановується у рідному місті – Тисмениці: на будівлі музею історії розміщена меморіальна дошка,
одна з центральних вулиць названа на його честь.
«Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу» – таке було гасло життя великого сина України Костя Левицького, якого він дотримувався завжди, дбаючи про інтереси української держави.