Під час новорічно-різдвяних свят, коли додому прибуває чимало заробітчан чи просто мешканців інших міст, таку думку доводиться чути щораз частіше. Мається на увазі не лише втрата структур, які перенесені до сусідніх райцентрів. Хоч жаль, що військкомат — у Снятині, там же — міжрайонне відділення санепідемстанції. У Коломиї — міжрайонні контрольно-ревізійне управління та управління Служби Безпеки України, у Тлумач давно вже переведено лабораторію ветеринарної медицини. І за різноманітними довідками таки приходиться витрачати більше часу й коштів. Треба сподіватися, що адмінреформа не за горами, а ще більше на те, що мешканцям Городенківщини це не додасть додаткових клопотів.

Та, окрім утрати цих структур, що були ознакою райцентру, прикро дивитися на занедбані дороги, обочини, двори й території навколо приватних структур. Незліченні ями, калюжі…, видається, до Городенки кошти автодору не доходять. Сміттєзвалище одразу за багатоповерхівкою на вулиці Богуна, неподалік від дитсадка, школи й будинку районної влади — чиряк, який не перестає смердіти навіть у свята.

Доводилося розмовляти з колишньою мешканкою Городенки, яка нині живе у Білорусі. Вона розповідає, що ні в яке порівняння не йде вигляд невеликих білоруських містечок і нинішньої Городенки. Найбільше ж її обурює те, що городенківці кидають сміття де попало: лушпиння й обгортки навпроти костелу, і дарма, що біля лавок є смітники. А в Білорусі ніхто не дозволить собі папірчик викинути через вікно автівки, не кажучи вже про забруднення непотребом тротуарів. Отак помалу Городенка перетворюється на село. Хоч, мабуть, ображу сільських мешканців. Адже в багатьох селах ошатніше, ніж у місті.

Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ

14 Січня 2014 p.