Сьогодні православні відзначають День святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.
Поширення християнської віри між язичниками викликало переслідування християн з боку римських язичницьких імператорів. Прихильники поганства переконували правителів, нібито християни – вороги держави, імператорів і всіх людей. Гоніння християн були такі жорстокі, що важко піддаються опису, вони зазнавали неймовірних мук.
Сучасник тих подій, відомий християнський письменник і учитель філософії з Нікомидії Лактацій писав: «Якби я був стоустим і мав залізні груди, то й тоді я не міг би перелічити усіх видів тортур, яких зазнали віруючі».
Святий Димитрій (Туптало) у «Житіях Святих» описує надзвичайно великий духовний подвиг та самопожертву Богові чотирьох дуже шанованих Церквою мучениць, пам’ять яких вшановуємо 30 вересня – Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.
За часів правління злочестивого римського імператора Адріана, жила у Римі одна вдова італійського роду, на ім’я Софія (у перекладі з грецької «Премудрість»). Народивши в чесному подружжі трьох дочок, назвала їх іменами, що відповідали трьом богословським чеснотам: першу – Вірою, другу – Надією, а третю – Любов’ю. Після народження дітей швидко овдовіла, але це не зашкодило вихованню дітей у благочесті та вірі.
Софія ревно молилась, бажала служити Богові постом, милостинею і так чинити навчала своїх дітей. Доньки підростали у шанобливому ставленні до Святого Письма, у молитві та послуху. Зростали і їхні чесноти. Люди відзначали надзвичайну вроду та світлий розум дітей Софії. Про їхню доброту ширилися чутки Римом. Дійшли вони і до римлянина Антіоха, який повідомив імператора Адріана про те, сестри – християнки, не приховували віри.
Імператор наказав своїм воїнам привести Софію з дітьми на допит. Всі четверо з`явилися перед імператором і небоязливо сповідали віру в Христа, що воскрес із мертвих і дає вічне життя всім віруючим в Нього.
Здивований сміливістю юних християнок, імператор відіслав їх до одного паганця і наказав переконати їх відректися від віри. Проте всі аргументи і красномовство паганської наставниці виявилися марними, і сестри християнки, що полум`яніють вірою, не змінили своїх переконань. Тоді їх знову привели до імператора Адріана, і він став наполегливо вимагати, щоб вони принесли жертву паганським богам.
«Я з радістю піду до коханого мого Господа Спасителя», - сказала свята Віра. Вона мужньо преклонила свою голову під меч і так віддала свій дух Богові. Молодші сестри Надія і Любов, натхненні мужністю старшої сестри, зазнали подібні муки. Вогонь не заподіяв їм шкоди, тоді їм відсікли мечем голову. Святу Софію не піддали тілесним мукам, але прирекли її на ще сильніші душевні муки від розлуки із замученими дітьми. Страждальниця поховала чесні останки своїх дочок і два дні не відходжувала від їх могили. На третій день Господь послав їй тиху смерть і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. Свята Софія, зазнавши за Христа великі душевні муки, разом з дочками зарахована Церквою до лиця святих.
Постраждали вони в 137 році. Старшій, Вірі, тоді було 12 років, другий, Надії, - 10, а молодшій, Любові, - лише 9 років. Так три дівчинки і їх мати показали, що для людей, що укріплюються благодаттю Святого Духу, недолік тілесних сил аніскільки не служить перешкодою до прояву сил духу і мужності.