До села Белелуї Снятинського району Галина Карпінська приїхала два роки тому. Каже, що так захотілося України, що вже аж марила нею. Снилася рідна земля, і було то так нестерпно важко, що залишила родинне гніздечко й подалася на Батьківщину. Її тітка Розалія, яка мешкає в селі Белелуї з чоловіком Василем Тимчуком, спорудила пам’ятник своїй сестрі Петрунелії Арич (мамі Галини Карпінської, репресованої у післявоєнний період), придбала для племінниці в селі будинок, куди й переїхала Галина Карпінська.
— Звернулася я в українське посольство з пакетом документів із Казахстану, — розповідає про свої перші кроки на батьківщині пані Галина. — Там видали тимчасовий паспорт. Із цим пішла до Снятинського РАЦСу. Не переповісти, як мене там зустріли, не пояснивши до ладу, що потрібно для оформлення документів. Казали, що я не депортована (пані Галина восьмирічною дівчинкою, як дочка «ворога народу», була вивезена до Казахстану-Л. С.). А я що, сама у 1947 році, восьмирічною, поїхала до Казахстану? Мені ж треба пенсію українську тут оформити, адже маю статус репресованої. Кажуть: їдьте в Казахстан за додатковими документами. Але ж я все привезла із Караганди, з тамтешнього соцзабезу. Тепер ще скеровують до казахського посольства в Київ (пані Галина має підданство Казахстану), але невже не можна перерахувати мою казахську пенсію за курсом? Чи, наприклад, якось вирішити питання телефоном або листом, а не їхати мені, старій і немічній, до столиці, кланятися там чиновникам? З того всього виходила лише мінімальну пенсію. На комунальні послуги йде до двісті гривень на місяць, чимало — на медикаменти. Жодних пільг. А я ж була вивезена в Казахстан за те, що моя мама боролася за незалежність України. То так мене приймає рідна земля? Хоч маю документ на постійне проживання, але не могла он голосувати на виборах, не внесли до списків. Якби не родина з Белелуї та допомога дітей, то не знаю, як і жила би. Добре, що зять моєї тітки Ярослав Бобкович відремонтував хату, провів опалення. Я ж працювала начальником воєнізованої охорони до 1994 року, маю необхідний стаж, то чому маю бідувати? Ось у Казахстані до нас, українців, ставляться з великою шаною, знаючи, через які страждання нам довелося пройти. Зрештою, ми, депортовані, піднімали економіку цієї країни. Тож там цінують той внесок. Дали великі пільги на комунальні послуги, доплати до пенсій, право на безкоштовний проїзд. Президент Нурсултан Назарбаєв сам поважає репресованих, тому й на законодавчому рівні все вирішено. Ми там у повазі, навіть французи фільм якось знімали про Норильське повстання, то й ми з чоловіком потрапили до кадру. Мій чоловік отримує пенсію вісімдесят тисяч тенге (одна гривня дорівнює 18,53 тенге). Чи повернеться він на Батьківщину, якщо тут, в Україні, таке життя? Має вже приклад, як мене прийняли.
Галина Карпінська так захопливо розповідає про життя в Казахстані, що закрадається думка, чого ж тоді покинула той рай? А поважного віку жінка твердить своє: попри і справді пристойне життя, все ж відчувала себе там чужинкою і бодай на старості літ хотіла побувати на Батьківщині, доживати віку на рідній землі. Хай і на злиденній, та своїй землі!
Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ
На знімку: Василь Тимчук, його дружина Розалія та племінниця Галина Карпінська.