Про випадок, що стався на озері у районі Дем’янів Лаз в Івано-Франківську, в Управління державної служби з надзвичайних ситуацій області повідомила мати врятованої 4-річної Ані.
18 травня Владислав саме святкував свій день народження та друзями у відпочинковому закладі біля озера, коли почув крики про допомогу. Як розповідає юнак, він стояв на вході закладу, тож фактично першим їх почув, і не роздумуючи ані миті, кинувся до озера. Декілька десятків метрів він пробіг на одному диханні, а, опинившись на дорозі, побачив, як у чотирьох-п’ятьох метрах від берега жінка з останніх сил намагається виштовхнути з води у напрямку берега маленьку дівчинку.
Хлопець буквально влетів у воду – це вже потім він згадає про телефон та гаманець в кишені – та витяг з води спочатку дівчинку, а потім бабусю. На той час до озера вже прибігли його друзі та батьки, саме вони й допомогли Владиславові й самому вибратися з води мокрими та слизькими похилими плитами, якими викладений берег водойми...
Власне ці плити й стали причиною того, що маленька дівчинка опинилася у воді. Як з’ясувалося, того дня, бабуся, як завжди, пішла гуляти з своїми онучками – 7-річною Софійкою та 4-річною Анютою. Опинившись на березі озера, дівчатка почали кидати камінчики у воду, а потім маленька Аня захотіла намочити у водичці пальчики. Підступивши до самого краю похилих плит, дівчинка простягла ручку і за мить вже буквально шубовснула у воду, бабуся, котра стояла біля неї, навіть не встигла зойкнути. Жінка інстинктивно кинулася на порятунок дитини, незважаючи на те, що сама не вміла плавати. Опинившись у воді, не думаючи про себе, бабуся намагалася врятувати онучку, що було сили підштовхуючи дівчинку до берега, а сама невблаганно віддалялася від нього. І летіли над озером відчайдушні крики двох голосів про допомогу, але, як на зло, водойма, цього дня була практично безлюдна. Цю всю трагічну картину, яка з неймовірною швидкістю розгорталася перед її очима, спостерігала з берега 7-річна Софійка. Дівчинка від шоку не могла ні закричати, ні поворухнутися, не кажучи вже про те, щоб побігти кликати когось на допомогу.
На щастя, в якусь мить за метрів п’ятдесят появилися двоє дівчат, саме вони почули розпачливі крики та чимдуж побігли до відпочинкового закладу кликати на допомогу. І серед них була молодша сестра Владислава – Вероніка, котра теж була іменинницею цього дня, бо народилася з братом в один день, але на шість років пізніше.
А тим часом у будинку, куди на вихідні приїхала сім’я Софійки та Ані, все було спокійно, батьки навіть уявити не могли, які події розгортаються неподалік на озері. Пані Оксана, мама дівчат, згадуючи той день каже, що бабуся гуляла з онучками біля озера часто, це була звична прогулянка і про жодне лихо ніхто не думав. Тож їх поява на порозі будинку через півгодини – мокрих і переляканих– стала шоком для неї та чоловіка. З’ясувавши, що трапилося, і усвідомивши щасливе завершення події, яка могла перетворитися на горе, якби не хлопець-рятівник, батьки кинулися на пошуки Владислава. Як пригадує пан Олег – батько дівчаток, хлопець виявився надзвичайно скромним, про те, що він щойно врятував з води людей, на святкуванні мало хто знав, а врятована бабуся тільки й запам’ятала, що на юнакові була синя футболка.
Важко описати словами ту безмежну батьківську вдячність, яка переповнювала їх у мить зустрічі – цей русявий стрункий хлопчина своєю мужністю відвів біду від їх сім’ї, врятувавши двох найрідніших їм людей – доньку та маму…
Вдячні батьки завітали і до івано-франківського коледжу технології та бізнесу, де Владислав закінчує перший курс, вони вважають, що в навчальному закладі мають знати про героїчний вчинок хлопця, тож Владислав тепер є студентською знаменитістю. Свою славу він сприймає спокійно і з гідністю, каже, що вчинив так, як мав вчинити. Син колишнього військового, учасника бойових дій у Югославії, Владислав успадкував від батька Василя Васильовича мужність та рішучість, вміння приймати правильні рішення у екстремальних ситуаціях. Також велике значення у його житті має спорт – юнак захоплюється футболом, грає за одну з місцевих команд, свого часу займався теквондо, вміє добре плавати.
Тепер це вміння йому допомогло врятувати життя двох людей – 4-річної дівчинки та її 56-річної бабусі, тож його батьки – Василь Васильович та Олена Борисівна можуть пишатися своїм сином. вони виховали справжнього чоловіка, захисника та рятівника.
Героїчний вчинок Владислава Пендорака буде гідно відзначено в день святкування професійного свята рятувальників – Дня рятівника – в рамках Всеукраїнської акції «Герой-рятувальник року».