На під’їзді до Торунського перевалу Закарпатської області, неподалік від автомагістралі Долина-Хуст, ще на території ДП « Вигодське лісове господарство», розміщене поховання загиблих вояків у Першій світовій війні 1914-1918 р.р. Напередодні поминальних травневих днів це місце не залишилося поза людською увагою, а перебування на ньому навіює своєрідне бачення тих подій і їх відлуння у сучасному житті.
До болю трагічна історія Галичини. Пошматована, покрита ранами наша земля. Загоїлися, затягнулися рани та біль в людській душі озивається навіть через століття. Так, майже сто років минула з часу військових подій на цьому перевалі, лінії фронту, яку назвало місцеве населення Вишкова – «Границя» Російські війська вступили в Західну Україну у вересні 1914 р., а вже весною 1915-го – відбулись на «Границі» кровопролитні бої, в яких схрестили зброю вояки Австро-Угорщини та Російської імперії, що відтворюють дати смерті полеглих. Протягом півтори десятиліття дерев’яні хрести на цвинтарі погнили, і тому в 1930 році австрійці встановили бетонні хрести з викарбуваними на них скупими відомостями про похованих полеглих: прізвище, рік народження і смерті, національність та дата встановлення хреста.
Відвідавши це місце, переглянувши в уяві події минулих літ, мимоволі приходить усвідомлення їх вагомої значимості, як в духовному так і у виховному плані для наступних поколінь.
Розташоване воно в мальовничому місці, на широкому плато гірського хребта під стіною карпатських смерек, звідки відкривається видимий простір на всі сторони світу, і сонце від свого сходу і до заходу радує своїм світлом і теплом цю галявину.
Проїжджаючи з робочими візитами до закарпатських колег, голова Івано-Франкіської ОДА Михайло Вишиванюк звернув увагу на це поховання, відзначив, що пам’ять про загиблих воїнів, якщо навіть вони і не наші, потрібно вшанувати і завжди дбати про естетичний вигляд цього поховання, бо це історія про яку ми не повинні забувати. Оскільки це поховання знаходиться, як уже зазначалося, на території ДП «Вигодське лісове господарство», то і працівники лісгоспу, дружньо, з відчуттям громадянського обов’язку, як і личить християнам до Великодніх свят впорядкували поховання (побілили хрести, прибрали торішню траву і сміття, підправили та пофарбували огорожу). Все це надало цвинтарю урочистого вигляду. До речі могили на ньому цікаво розміщені: їх розплановано по концентричних колах, наче створюючи кругову оборону вояків, як від нападаючого ворога, бо в центрі похований (із переказів місцевих старожилів) військовий генерал. Тепер в цій символічній обороні наче задіяні австрійці, росіяни і невпізнані воїни. В них тепер єдиний ворог – це жорстока ненажерлива війна, що виникає через людський егоїзм і злобні амбіції. Полеглі воїни не були один одному ворогами, вони були тільки знаряддям ворогуючих імперій, хоча Австро-Угорщина виявилася більш гуманною, бо чужих воїнів поховано разом із власними.
Та повернувшись із роздумів до сьогодення, з розчаруванням констатуємо, що не витає цей дух примирення як в світі, так і в нашій державі.
Боляче, що ветерани ОУН та УПА в наш час ще не поставлені в однакові умови пошани з іншими ветеранами Другої світової війни, прикро, що в нас проімперські комуністичні сили відкрито ратують назад до «совєтської кошари», гірко, що жителі східних і західних регіонів ще не єдині в трактуванні нашого минулого.
Роботи на цвинтарі ідуть до завершення і напевно хтось із зарубіжних нащадків тут похованих вояків – загляне сюди і буде приємно вражений і вдячний за доглянуті могили. А наша заступниця Божа Матір посилатиме милість і благословення на людей, що своєю корисною працею створюють цей світ добрим і мирним.
Ярослав МАРКІВ, с. Шевченкове