Нарешті. Сталося. Вже за кілька днів збудеться мрія тисяч етнічних поляків Прикарпаття – те, до чого вони йшли десятиліттями, оббиваючи пороги численних чиновників, як українських так і польських; долаючи бюрократичні перепони, міжнаціональні непорозуміння, людську жадібність та неуважність до ближніх… Тепер їм не треба буде тулитись на своїх зібраннях по тісних кабінетиках десь у ЗОШ № 3 чи десь на квартирах. Адже для цього буде створено велику простору актову залу та кілька світлих гарних кабінетів – цілий поверх в офісному будинку по вулиці Січових Стрільців, 56, загальною площею майже 300 метрів квадратних. Принаймні так це питання бачив держсекретар Міністерства закордонних справ Республіки Польща Януш Цісек, що був присутнім при підписанні 17 липня минулого року договору про передачу вказаного приміщення в оренду керівництву Федерації польських організацій України під створення там Центру польської культури та Європейського діалогу і саме так це тоді подавалося у засобах масової інформації. Відкриття Центру планується вже на день міста Івано-Франківська у присутності представницької польської делегації. Наразі там вже закінчено усі ремонтні роботи.
Втім, представники польських культурологічних товариств міста Івано-Франківська та області чомусь радіти не поспішають. Чому? Надто вже далеко відсторонили їх від процесу створення Центру. Наразі вказане питання вирішується на рівні: МЗС Республіки Польща – Генеральне консульство РП у місті Львові – Федерація польських організацій України – Івано-Франківський міськвиконком. Як бачимо, місця польським культурологічним товариствам Прикарпаття: ані Товариству ім. Карпінського, яке, між іншим, є єдиним чинним в області польським товариством, що діє у обласному масштабі, маючи свої осередки у районах, ані товариству «Пшиязнь», ані будь-якому іншому польському етнічному громадському об’єднанню з тих, що створені та функціонують на Прикарпатті місця у цій схемі не знайшлося…
До слова, юридично структури Федерації польських організацій України представлені лише у двох містах: у Львові, де діє Бюро Федерації, а також у Києві, де на одній з місцевих квартир функціонує установа з гучною назвою «Польський дім». Справедливості ради варто зазначити: два найбільших польських етнічних товариства Прикарпаття – Товариство польської культури ім. Францішка Карпінського та Товариство «Пшиязнь» також є повноправними членами Федерації. При чому перше навіть свого часу виступила засновником Федерації. Втім, жодному з цих товариств не було делеговано повноважень щодо керування майбутнім Центром. Такі повноваження, як стверджує голова Товариства польської культури ім. Францішка Карпінського пані Ванда Рідош, яка особисто вже багато років послідовно і наполегливо відстоює право прикарпатських етнічних поляків на власний культурний центр і яку відтак ми попросили прокоментувати ситуацію, повинні бути закріплені у відповідному документі, завіреному нотаріально, а інакше представникам польської громади міста Івано-Франківська слід назавжди попрощатися з мрією, яка, здавалося б, впритул наблизилася до своєї реалізації.
Вже зараз там порядкує такий собі підприємець Мірослав Ровіцький – громадянин Польщі, редактор польськомовної газети «Кур’єр Галіцийський», яка фінансується урядовими структурами РП через недержавний фонд «Допомога полякам на Сході». Пан Ровіцький не є членом жодного з представлених на Прикарпатті польських культурних товариств, проте частенько буває у Варшаві і, як поговорюють, регулярно відвідує тамтешні владні кабінети. Наразі він здійснює загальне керівництво ремонтно-будівельними роботами у приміщенні майбутнього Центру, начебто з тих міркувань, що має будівельну освіту. Та місцеві поляки ставляться до цього насторожено. Адже сам М.Ровіцький у своєму оточенні якось проговорився, що бачить у приміщенні на вулиці Січових Стрільців, 56, не центр польської культури, а… медіа-центр. Логічно напрошується питання: а чи не редакцію газети «Кур’єр Галіцийський», бува, розуміє пан Ровіцький під словом «медіа-центр»?..
З чого, власне, виникла проблема? Історія створення в Івано-Франківську польського культурного центру – це, як то кажуть, питання з бородою. Зі слів пані Рідош, боротьба за створення в Івано-Франківську такої структури триває ще з 90-х років минулого століття. На початках для зазначених цілей місцеві поляки просили передати у їхню власність приміщення Обласної дитячої бібліотеки для дітей, що на площі Міцкевича,2, в обласному центрі. До 1945 року це приміщення (як, між іншим, і будівля, розташована на місці сучасного кінотеатру «Люм’єр») належало польському громадсько-спортивному товариству «Сокіл». Тому представники польської меншини розраховували на його повернення так само, як свого часу приміщення українського «Соколу» по вулиці Грушевського, 18, було повернуто з державної власності українській громаді в особі ВУТ «Просвіта». Втім, цього не сталося. Відмову, як стверджує пані Ванда, обласна влада тоді мотивувала тією обставиною, що у приміщенні знаходиться Обласна бібліотека для дітей, перенесення якої в інше приміщення є неприпустимим. Аналогічна обставина, втім, не завадила обласній владі виселити на вимогу монахинь Чину святого Василія Великого УГКЦ Обласну наукову бібліотеку з приміщення по вулиці Васильянок, 17. Втім, зараз мова не про те.
Ситуація різко зрушила з місця на початку 2011 року – після відповідного звернення пані Рідош до депутата Івано-Франківської міськради «фронтзмінівця» Сергія Борзова. Народний обранець підняв питання створення Центру польської культури перед керівництвом міськвиконкому і вже в квітні 2011 року Фонд комунального майна громади міста Івано-Франківська офіційно листом повідомив про те, що Товариству ім. Ф.Карпінського для вказаних цілей може бути передане згадане вже приміщення по вулиці Січових Стрільців, 56. По суті йдеться про цілий 2-й поверх вказаної будівлі – загальною площею 294,38 метрів квадратних метрів. На той час частину поверху ще обіймали офіси та студія радіокомпанії «Ніко-Захід», виселення якої затягувалось. Решта ж приміщень була у досить таки занедбаному стані. Далеко не найкраще місце для міжнародного культурного спілкування, але, як то кажуть, на безриб’ї і рак риба, а дарованому коневі в зуби не зазирають.
Зрештою, умови були досить прийнятними. Керівництво Фонду комунального майна громади міста пропонувало польській громаді винаймати вказане приміщення з орендною платою в сумі 1 грн. 20 копійок (зрештою, на таких же умовах орендує приміщення, скажімо, обласна організація ВУТ «Просвіта»). Приміщення передавалося в оренду строком на 2 роки 11 місяців. Приміщення, звісно, потребувало чималого ремонту. Втім, вартість робіт з реконструкції та переобладнання приміщення (з врахуванням перепланування приміщення, оплати праці працівників та експлуатації необхідної будівельної техніки), за попередньою калькуляцією, виконаною на прохання пані Рідош фахівцями відомої в Івано-Франківську будівельної компанії склала трошки більше, ніж 108 тисяч гривень, – сума хоча й велика, але для громади підйомна, принаймні якщо розраховувати на посильну допомогу побратимів з Польщі.
15 листопада 2011 року усі необхідні для оренди документи були зібрані і передані до Фонду комунального майна. Здавалося б: проблему вирішено раз і назавжди, але… Тут-от і починаються дивні речі. Так, вже за кілька днів замість задоволення клопотання Товариства ім. Ф.Карпінського, заступник Івано-Франківського міського голова Зіновій Фітель та голова Фонду комунального майна Михайло Юсип поставили голову Товариства Ванду Рідош до відома про те, що до міського голови обласного центру факсимільним листом звернулась голова Федерації польських організацій України Емілія Хмельова з проханням передати вказане приміщення в оренду Федерації. Автор листа інформувала, що очолювана нею структура «об’єднує кількадесят місцевих товариств польської національної меншини, а також дві найбільші організації в Івано-Франківську (ТПК ім. Ф.Карпінського та ТПК «Пшиязнь»)» та зазначала: «Нам відомо, що на даний момент містом розглядається варіант приміщень по вул. Січових Стрільців, 56. Передача об’єкту, деталі якої потребують найближчим часом уточнення в порозумінні з Генеральним Консулом РП у Львові, може бути оформлена у вигляді довгострокової оренди з пільгової оплати було б визнанням рівноправного статусу усіх громадських організацій міста Івано-Франківська…» «Детальну концепцію використання приміщень» керівництво Федерації обіцяло додатково підготувати разом з Генеральним консульством РП у Львові, а фінансові засоби, необхідні для ремонту та пристосування приміщення для потреб центру, як зазначалося, «буде забезпечено однією із польських установ, яка надає підтримку польській діаспорі в цілому світі». При цьому муніципальні чиновники повідомили, що спілкувався з даного приводу з представниками Генконсульства РП у Львові, після чого вирішив задовольнити клопотання Федерації.
Надалі усі події навколо даного питання дивним чином відбуваються вже без участі головного його ініціатора –ТПК ім. Ф.Карпінського. Так, 3 липня 2012 року депутати Івано-Франківської міськради проголосували за те, щоб дати дозвіл виконавчому комітету міської ради на укладення з Всеукраїнською спілкою громадських організацій "Федерація польських організацій на Україні" договору оренди нежитлових приміщень по вулиці Січових Стрільців, 56. 17 липня того ж року Емілія Хмельова та Віктор Анушкевичус в урочистій обстановці, у присутності держсекретаря МЗС РП Януша Цісека та генконсула РП у місті Львові Ярослава Дрозда підписують договір оренди приміщення. Цікаво, що «пільгова» оплата, про яку говорилося у листі Е.Хмельової до мера Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса, на ділі – у тексті договору вилилась у суму… 6078,96 грн. на місяць. Поговорюють, що на сьогоднішній день її знижено до 1,5 тисячі грн. на рік (хоча документального підтвердження цій сумі на відміну від першої, автору цих рядків знайти наразі не вдалося), але і ця сума не стає ні в яке порівняння з обговорюваною раніше 1 гривнею 20 копійок на місяць. І це дивує. Адже по суті було нівельовано вже усталені домовленості.
Платити за все начебто збирається МЗС Республіки Польща через генконсульство у Львові. Принаймні кошти, необхідні для ремонту приміщення дають (за офіційною версією) саме вони. Але воно і є дивним. Невже Уряд країни, яка давно вже взяла на озброєння європейські принципи економії, матеріало- та енергоефективності, не вміє рахувати кошти власного бюджету? Але це ще не все. Перебуваючи якось у місті Івано-Франківську і оглянувши приміщення майбутнього Центру польської культури та європейського діалогу, генеральний консул РП у місті Львові Ярослав Дрозд у своєму інтерв’ю місцевим телеканалам зазначив, що, за попередніми оцінками, вартість робіт складе… 3 мільйони гривень і зауважив, що керівництво МЗС, яке взялося оплачувати ремонтні роботи ще вагалось, чи вкладати такі кошти у ремонт, а чи придбати на них… нове приміщення. Власне, зрозуміти вагання польського МЗС можна: сума – чимала. Не кожен наважиться так от напрягти польських платників податків. Незрозуміло інше: які такі розрахунки робили польські фахівці, якщо їхні українські колеги, як ми вже відзначали оцінили вартість робіт всього у 108 тисяч гривень, тобто майже в 30 разів менше, ніж сума заявлена паном Дроздом. Різниця разюча. І наводить на думку, що у державних структурах РП також існує корупція. Звісно, ми не можемо стверджувати, що польський Уряд в особі Міністерства закордонних справ виділив саме 3 мільйони гривень чи то 300 тисяч євро для вказаних потреб. Нам достеменно невідомо, яку суму врешті-решт виділив на потреби реконструкції приміщення під майбутній Центр польської культури і європейського діалогу. Ми можемо судити лише з тих фактів, які є в нашому розпоряджені. А вони такі: генконсул озвучив вартість робіт у 3 мільйона гривень, іншого приміщення для купівлі ніхто не шукав і не придбава, а натомість розпочалися ремонтні роботи на другому поверсі будівлі по вул. Січових Стрільців. Тому мимоволі схиляєшся до думки, що багатостраждальний польський народ таки «проковтнув» воістину астрономічну цифру в 3 мільйони гривень і тепер сумлінно фінансує своїми податками усі закладені до неї чиновниками від «рідного» МЗС відкатно-корупційні схеми. Думати саме так спонукає також спосіб виконання реконструкції. Так, усі роботи, за паперами, проводить товариство з обмеженою відповідальністю «Найсбуд». Як вдалося з’ясувати, найманих робітників-будівельників компанія не має, а усі роботи виконує бригада не оформлених в установленому порядку працівників. Усі ж будматеріали, для них готівкою просто у закладах роздрібної торгівлі закуповує згаданий вже Мірослав Ровіцький. Через нього ж і так само готівкою проводиться розрахунок з працівниками компанії та найманою бригадою. Як не крути, а подібного нахабства у поводженні з бюджетними коштами уникають навіть відомі своєю корумпованістю українські чиновники. Та ще й коли йдеться про такі чималі суми.
Хтось, звісно, знову ж таки скаже: «облиште рахувати чужі гроші. Хай їх рахують польські платники податків. У нас і без того є кого контролювати. Та й яке вам діло, скільки ті поляки платитимуть орендної плати? То ж їхні гроші, а нам від того тільки краще, бо ж грошей до бюджету надходитиме більше, а це і пенсії, і зарплати бюджетникам, і ремонт наших понищених погодою і безгосподарністю комунальників доріг». Дозволю собі не погодитись. Адже хто його знає, якими будуть пріоритети зовнішньої політики РП, скажімо, за рік. Та й за місяць невідомо, що у Польщі статись може. Хто тоді платитиме орендну плату і розрахується з ремонтними бригадами? Федерація польських організацій? А де гарантія, що керівництво Федерації тоді раптом не згадає, що на Прикарпатті діє аж два товариства – учасника федерації і не скине борг на них? Та, зрештою, і сама Федерація – не вічна: 130 організацій – це надто багато, щоб довго і без конфліктів триматися купи. От тоді-то і згадають наші місцеві поляки, що, між іншим, є такими ж членами громади нашого міста, як і всі решта, як могли вони свого часу винаймати 300-метрове приміщення всього за 1,2 грн. – воістину символічну плату. Але ж потяг вже пішов… А хто порахує, скільки тисяч чи то десятки тисяч гривень недоотримав бюджет міста Івано-Франківськ у вигляді податку з доходів фізичних осіб внаслідок використання ТОВ «Найсбуд» праці не оформлених в установленому порядку працівників, інших податків внаслідок приховання компанією та її спонсорами реального обороту коштів? А це знову ж таки пенсії, дороги, зарплати бюджетникам, допомоги незахищеним. І це не рахуючи тих втрат духовних і моральних, яких буде завдано громаді міста Івано-Франківська в разі, якщо замість Центру польської культури та європейського діалогу, в приміщенні на Січових Стрільців, 56, раптом дійсно виявиться медіа-центр (інформаційні інтереси якої країни він відстоювати – здогнатись не важко) чи тим більш якесь офісне приміщення, чого так сильно побоюються місцеві етнічні поляки.
Зі слів Ванди Рідош, особисто вона покладала на створення Центр польської культури величезні надії. В її баченні – це мала постати потужна структура, яка, крім величезного актового залу, вміщувала курси польської мови, приміщення для надання харитативної допомоги, занять хору, приміщення для різного роду гуртків, які б забрали дітей з вулиці, багату польськомовну бібліотеку. «Обласна наукова бібліотека не має таких словників, енциклопедій, такої колекції періодичних видань, відеотеки, як ми маємо. - говорить з даного приводу пані Ванда, – Ми можемо мати стільки літератури, скільки захочемо, але нам її треба десь тримати». При цьому, такий центр був би відкритим для усіх національних – і не лише польських, а й української, вірменської, литовської, російської тощо – громад. Буде шкода, якщо все станеться по-іншому…
P.s. Поки готувався матеріал, стало відомо, що держсекретар МЗС Республіки Польща Януш Цісек подав у відставку. Офіційною причиною польські джерела, як-от: інтернет-видання http://wiadomosci.wp.pl, - називають суттєві претензії щодо фінансування полонійних організацій за межами Польщі.