1.ІХ.1989.

Дощ. Болить голова. О 9-ій виступав на відкритті СШ № 23.

Запрошували студенти педінституту на зустріч, але я не пішов, бо ж пообіцяв бути в Боднарові, в школі, де мене висунули в депутати.

Зустріч з вчителями й учнями відбулася в будинку культури. Величезна зацікавленість тим, що відбувається в країні. Теперішні школярі завтра будуть громадянами вже зовсім інакшими.

Я одній школі і другій, а також своїм знайомим подарував «Галицьку браму». Книжка має шалений успіх. Книгарі приховують книжки, аби ще й наступного місяця виконати план продажу – «Брама» рятує книготорг.

Коли я повернувся з Боднарова, потелефонував Заник, що в культосвітньому технікумі в Калуші висували в депутати Павличка, але хтось запропонував і Пушика. Під час таємного голосування проголосували за мене, за Павличка кинули свої голоси тільки 14-ро. Зрозуміло, що я підтримаю Павличка. Тепер у депутати ідуть Павличко, Калуцький, Голубець і Пушик. Ще Галицький мехзавод пропонує мою кандидатуру. Напруга величезна.

На відкритті школи № 23 Федорчук, перший міському, розказував, що Никонов збирав у Москві перших секретарів міськкомів і говорили, аби робітничі колективи самі себе годували. В Москві в магазинах нічого нема; незадоволення страшенне. Відкрито обговорюють способи, як скинути Горбачова. Весь чиновницький апарат скрипить, шипить, стогне й компрометує Михайла Сергійовича, як тільки може.

Тверезомислячі люди, як ось Шмільов, вимагають рішучих реформ, бо інакше буде голод. Щоб врятуватися, радить брати позики товарами й продуктами. Назріває криза всього. І вона вже почалася. Між євреями і росіянами йде сильнее тертя. Всі гріхи нині списують на євреїв. Зрозуміло, що жовтневий переворот здійснювали росіяни, вкраїнці, латиші – люди різних національностей, але очолювали його багато справжніх євреїв і напівєвреїв. Нищення України було жахливим актом. Нині йде критика Маркса, Леніна, знищено Сталіна й Брежнєва, Суслова і іже з ними. Троцький і Суслов – однакові бандити.

Так виглядає, що теперішнє керівництво хоче країну перевести на нові рейки; хоче відмовитися від войовничого комунізму, бо ж комунізм – утопія,коли такі страшні екологічні проблеми, перенаселення планети. Краще вірити в загробне життя, ніж у комунізм – така доктрина Кремля.

Радіо, телебачення, газети й журнали нині перенасичені різними «чудами», знахарями-екстрасенсами, повір’ями, чарівниками, що махають руками, гіпнотизерами – все направлене на те, щоб людей відволікти від насущних проблем.

«Програма кашпіровизації свідомості». Зомбування. Московські вчені ґвалтом кричать,аби розпустити колгоспи й радгоспи, дати людям землю в довічне користування, а колгоспи не дають навіть грядки під дачі - городи міським жителям. Якщо колгоспи й радгоспи розпустять, то розпустять й райкоми та райвиконкоми з величезними службами. Великі події стануться за рік-два.

Вибори в місцеві органи – це вже велика громадянська війна. Сьогодні всеукраїнський мітинг з осудженням проекту закону, за яким чиновники захотіли лишитися при владі. Наближається велика сутичка. Очевидно, що спочатку треба було провести ці місцеві вибори.

х х х
Група київських депутатів видає бюлетень «Голос». Підписують Грищук, Черняк, Щербак, Яворівський (редактор), Жалко-Титмаренко, Солопенко. Є тут сильна критика бюрократії. Описано, як били мого доброго знайомого Миколу Кагарлицького. Зламали йому два ребра коло Верховної Ради в Києві. Після «Голосу» з’явилося повідомлення в «Літературній Україні», що йде слідство. Сумніваюся, що покарають.

х х х
До 500-річчя єдиної Російської держави випускаються золоті, срібні, платинові та інші гроші. Цікаво,чи до ювілею Української чи Грузинської держав випустять ювілейні монети? Чи нарешті пам’ятник 1000-ліття Росії назвуть пам’ятником 1000-ліття Русі, хоч би до 1100-ліччя чи 1200-річчя?

х х х
На міському пленумі КПУ сильно критикували неформалів-рухівців. В прокуратурі завели кримінальну справу на Гладиша. Казала Голейко Ірина, що їй обіцяли в прокуратурі дати Гладишеві «по-зав’язку». Я вмовляв Голейко, аби з прокуратури забрала свою заяву на Гладиша. Не хоче. Буду ще з нею домовлятися, бо й справді цьому дурневі ще дадуть кілька років тюрми. Очевидно, що й Шевчука тягають, бо Неоніла Стефурак мала летіти в Казахстан на декаду літератури й мистецтва, але відмовилася, зіславшись на хворобу. Я гадаю, що не хвороба тому причина, а те, що Шевчука можуть заарештувати.
На пленумі Харченко, заступник начальника управління КДБ, говорив про «профілактику» рухівців. Очевидно, що тепер підуть далі, бо напруга не спадає.

2.ІХ.1989.

Субота. Холодно. Похмуро. Дощ. І по болоті, під дощем, чалапали люди від автобуса міського і від автобусної станції через поле, бо міськвиконком дозволив мітинг серед поля за Пасічною і Загвіздям. Не виходило їм не дозволити, бо ж мітинг всеукраїнський про проект закону про вибори. Депутати закликали до мітингу, союзні депутати. Чинодрали вирішили надути український народ. Не вийде. Під дощем і на вітрі трепетали синьо-жовті прапори і лозунги. Перед мікрофоном громили партократію, бюрократію, то захищали її.
- Дякую партії за те, що загнала нас у нинішнє болото! – двозначно казав оратор.

Громили Щербицького, Посторонка; громили катів-сталіністів. Федорчук намагався загравати з учасниками мітингу. Його засипали запитаннями. Виявляється, що в області виробляється 192 тис. тонн м'яса в забійній вазі, окрім того, що кожний селянин тримає для себе птицю і худобу. Це величезна кількість м'яса. І майже все вивозять з області. З Федорчуком почав дискусію Качан-суддя. Федорчук спочатку відповідав на запитання, чому він тисне на суд, а тоді Качан почав:
- Я не питаю про грушки, але чому ти туди лізеш?
Федорчукові й багатьом свистали, кричали «ганьба».

Над парасолями літали ластівки й чайка літала. Ластівки, мабуть, грілися. А, може, сприймали парасолі за воду. Низько, майже доторкалися парасоль.
Збирали гроші на НРУ і на «Рух». Виступав Ребрик, який лікувався в Англії. Написав мені про нього Фостун, що був там. Але я того Ребрика не знаю, не розмовляв з ним, хоч він мене знає. На мітингу зо 2-3 рази згадували моє ім’я, аби мене обирали депутатом до Верховної Ради України. Інші говорили, що Пушик може займатися проблемами культури, але як зрозуміти, що неформали всі себе пропонують депутатами (секретар парткому ТОСу говорив), коли треба комусь економіку піднімати. Говорили й говорили. Радили, аби я теж виступив, та я не мав ні найменшої охоти. Ми вже виговорилися на 10 років наперед. Пора переходити до реальних справ. Тішить те, що світ дуже змінився й далі змінюється.

х х х
Дуже розгублені вчителі й викладачі суспільних дисциплін. Зняли історію партії, суспільствознавство, політекономію, марксизм-ленінізм – все замінено читанням лекцій про етапи розвитку і т. д. Ніхто тепер не знає, що вчити і як вчити. Ніхто з посад не знімає брехачів. Величезне розчарування й страх серед демагогів. Інші коробляться від гніву. А страх і гнів затуманюють мозок, паралізують рух.
Страшенно зросла злочинність. Про це щоденно пишуть газети, показують злочинців по телебаченню.

х х х
Сьогодні по другому каналу всесоюзного телебачення йшов фільм «Звинувачують свідки». Це той самий фільм, який я торік робив з молдованами про загибель Дністра. Я не сподівався, що залишать у фільмі мою різку критику Щербицького, Посторонка, калуських хіміків, Гаммера.
- А про що балакати, коли перший секретар ЦК КПУ Щербицький у нашій області був ще 1967 року, 21 рік тому. Хіба він знає, що в нас діється?
І це пішло, як і інше, про що я говорив і показував. Не фільм, а суд. Сильно зробили. Відчуваю, що політичний труп Щербицького та його оточення мститимуть. Але «вошивому дідові» недовгий вік.

х х х
На завтра в «Прикарпатській правді» йде пісня «Грудка України». Колись через цей вірш я мав багато неприємностей. Дають і фотографію. Виступаю на відкритті школи №23, яка все ж таки українська. Добилися. Хоч війна була довга, затяжна, вперта й нервова. Коли не допомагала просьба, то була грозьба, що місто вийде на демонстрацію. Діяло.
Тепер на все вводяться талони: на цукор, на зубну пасту, на мило, на зошити, на шкарпетки… Скоро введуть талон і на душу.

3.ІХ.1989.

Щербицький сполошився, бо Яворівський у програмі «Погляд» ударив по нинішніх правителях. «Брехня депутата Яворівського» – заголовок у газетах. Виступають теперішні чинодрали й проти альтернативного закону про вибори, який запропонувала група депутатів до Верховної Ради СРСР. «Направлено на розкол і конфронтацію», – заявляють. Та я гадаю, що давно пора відколоти мафію Щербицького. 

Загадкова заява прозвучала вчора по телебаченню. Виступив з нею не Горбачов, а Лигачов, намагаючись заспокоїти народ, що нібито виступає від імені і за дорученням Горбачова. Такі заяви дуже двозначні. Горбачов ніде не з'являється. Гомонять, що в Криму відпочиває. Наближається жовтень. А в жовтні змістили Хрущова. Що буде цього року? За священними законами парності мав би піти в жовтні Щербицький, якого народні «поети» називають вошивцем, бо ж мила й порошку нема. Нині усі віршують.

х х х
Вчора я не був до кінця на мітингу. А там, виявляється, в резолюцію записали, аби мене висунути в народні депутати до республіки. Були ще гострі виступи.

х х х
В «Известиях» фото: гори зброї, яку вилучено зі сховків на Кавказі (кулемети, автомати, патрони). Коваленко з обкому розказує, що грузинська міліція видавала зброю абхазцям,а військові тепер шукають.

х х х
Зіштовхнулися не на життя, а на смерть дві сили на Україні: завтрашнє і учорашнє. Учорашні мають усе: радіо, телебачення, пресу; завтрашні – віру. В газетах, по радіо й телебаченню останній крик Щербицького і не останній його команди (фактично заява ТАРС) про Яворівського. Шельмують Черняка. Трохи легше пишуть і говорять про Гончара. Але шиплять! Величезна стаття Валюші Шевченко про проект закону про вибори (ох, який демократичний!), а письменники готують новий Карабах, що вони (ох, які!) гонорари загрібають. І в тому дусі. Продовжується шельмування НРУ, неформальних об'єднань.

Вразила мене публікація в «Радянській Україні» про «Пласт», фотографія. Щось моє серце каже, що в українському християнсько-демократичному фронті повно провокаторів, які навмисно хлопчиків організовують, щоб цим лякати Москву, підрубувати Горбачова.

Петро Січко, колишній бандерівський пропагандист сотні, Василь – його син (творець Спілки), Р. Чикальський керував «Пластом», який розміщувався коло хутора Паланики в Городоцькому районі на Львівщині. Табір розгромили, дітей порозвозили по домівках. І завели на кожного справу в КДБ. Ой Січки, Січки… Цікаво, хто отой Чикальський? Чи розуміє інтелігенція, що «армія готова навести порядок», як висловився сьогодні один підполковник? Вигідно! Ой вигідно, аби шуму й крику було багато! Аби кілька хлопчиків називалися куренем імені Романа Шухевича. «Тоді треба боротися» - такий висновок роблять у Києві й Москві. Запровадять диктатуру. А мені хочеться морди бити «організаторам» оцього «куреня пластунів». Це явна провокація проти всього руху на Україні.

х х х
Молдавія здобула велику перемогу для себе. Сесія Верховної Ради ухвалила, що мова набирає статусу державної, що приймають шрифт латинський. Кирилиця в Молдавії вмирає. Дивні події!
Якась російськомовна сім’я прислала на чотириденну сесію такого змісту телеграму: «Допоможіть розміняти квартиру, виїхати з Молдавії». Інші росіяни (та й українці, які мене дивують) бунтують, багато підприємств страйкують через Закон про мову. А прибалтійські республіки вимагають суверенітету. До нього вони йдуть вперто й мудро, хоч усього можна сподіватися від Москви. Ніколи ще росіяни не переживали такого струсу, хіба під час громадянської війни.

х х х
9 серпня 1989 року в Москві відбувся з’їзд «Спілки сіоністів», який проголосив «сильну орієнтацію на Ізраїль, на ідеологію релігійного сіонізму». Анатолій Іванов у «Правде» пише про це.

4.ІХ.1989.

Я майже нічого не пишу, лишень займаюся Товариством, їжджу, зустрічаюся з людьми, лишень читаю і читаю. Оце висунення в депутати відсунуло мене від творчості. Рік найактивнішого сонця і рік великої переоцінки всього. Проходить велика девальвація не тільки грошей, девальвувалося все те, що від 1917 року було догмою. За те, що нині вважається пустим місцем, що не вартує виїденого яйця, ще недавно люди платили життям.

х х х
Сьогодні я відсилав книжки своїм друзям до Києва. Коло віконця на пошті вертілася якась дівка. Вона купували марку чи дві, щось там ззаду мене писала. Я відіслав бандеролі, пішов по грошовий переказ, вийшов і перед поштою став розмовляти із знайомими. Через хвилин 10-15 та сама дівка підійшла і сказала, що я взяв її гаманець з грішми, бо вона його забула, а коло віконця більше нікого не було, лише я. Я їй відповів, що маю свої гроші і її гроші мені не потрібні, і гаманця її не бачив, бо й справді не бачив.
-Там була десятка, а я більше грошей не маю.
Я тоді вийняв свій гаманець і дав цій дівці 10 карбованців, бо вона справді виглядала якоюсь убогою не з одежі, а щось у ній було незрозуміле для мене. Я подумав, що треба допомогти, бо завжди допомагаю людям, чим можу. Вона взяла мою десятку і тоді майже закричала:
- О! То ви вкрали мої гроші!
Люди звернули на мене увагу. Я почервонів аж поза вуха і спітнів:
- Дівчино! Я мав би при собі ваш гаманець, але я його не маю.

Люди обступили нас. Я розкрив свій дипломат, вивернув кишені, сказав нарешті, хто я такий, і що ніколи ні в кого не взяв ні копійки. Але ця підла й нікчемна дівка причепилася, що я підібрав її гаманець. На моє щастя, якийсь чоловік (мені здається, що нюхач, який слідкував за мною) побачив усю цю сцену й запитав, що було в «кошельку». Я побачив у його руках гаманець і запитав, чи цей. Вона теж побачила, і тоді я сказав, що вона передо мною повинна вибачитися. Але ця мерзота, замість того, щоб вибачитися і щоб подякувати чоловікові за те, що повертає гаманець, накинулася на нього, навіщо він украв у неї гаманець, хоч вона його забула на пошті. Якби-то хтось інший підібрав, не бачити б їй гаманця. Я гадаю, що й цей чоловік не віддав би гаманця, але його вразив мій вчинок і те, що дівка напала на мене. Я весь червоний, як рак, став пояснювати людям, що сталося, але до них це не доходило, і я з сорому прорік:
- Чому дурна? Бо бідна! Чому бідна? Бо дурна…
Але дурнем виявився я, бо хотів допомогти. Якась жінка сказала:
- Ніколи не робіть людям добро.
То була звичайнісінька провокація. Ославила мене при людях.

х х х
Качкан приїхав. Перекинулися з ним кількома словами про київські новини.

х х х
Їздив до Галича на механічний завод. Тут висували мене кандидатом у народні депутати СРСР. Одноголосно проголосували. Правда, було багато начальства, нюхачів… Я виступав гостро. Правда, на мене вже настукали в райком, що я під час літературної зустрічі критикував Криховецького, Галущака, Посторонка, Щербицького… Йде страшенна агітація проти мене й компрометація з двох боків. Начальство республіканське й обласне і проти Павличка, і проти мене. Тактика ножиць використовується. Апарат удає, що нібито стоїть за мною, а неформали агітують проти мене; неформали агітують за Павличка, а вся бюрократія проти нього з тим, щоб ми обидва відсіялися,а пройшов Калуцький. Боюсь, що буде підміна бюлетенів… Завтра завершується висунення кандидатів у депутати. До виборів місяць і один день. Чекаю приїзду Дмитра Павличка, щоб усе обговорити з ним.

5.ІХ.1989.

Опублікували проект Закону про мови Української РСР. У нас завжди скомбінують щось. Маю десятки зауважень щодо статей і найперше про назву Закону. Чому не Закон про статус державності? Потелефонували з кореспондентського пункту, щоб дати інтерв'ю про Закон. Я пішов, наговорив їм для «Вечірнього вісника» хвилин на 20. З обласного радіо теж попросили прокоментувати проект Закону. Я їм теж наговорив на магнітофон багато зауважень.Розкритикував і проект, і уряд республіки та обласних урядовців.
Дістав верстку книжки Ольги Стрілець, яку я впорядкував. Колись ледачий Ярош брався за цю роботу, але нічого не зробив. Я видав посмертну дитячу книжечку «Веселий карнавал» і оце видаю «Обпалену троянду» (поезії опубліковані й неопубліковані, фронтовий щоденник у скороченому вигляді). Багато часу затратив, коштів. Але хто зробить, коли сам не візьмуся за це? І взявся, і зробив, і дочка Ольги Стрілець, яка не вірила, що книжка вийде, заплакала, коли побачила верстку, з вдячності заплакала. Цілий день і ціла ніч пішли на отаку працю. Юрків Богдан був у гостях. Сподівається, що я і йому допоможу видати збірку пісень. Спробую.
Одержав урядову телеграму, що висунули мене кандидатом у народні депутати. Окружна комісія прислала.

6.ІХ.1989.

У центрі міста точаться суперечки. З одного боку прогресист-рухівець наступає, а з другого – Граф з міськкому захищається. Геть усе перебирають. Починають від національної символіки, а закінчують м'ясом, якого нема в магазині, й знищеними цвинтарями по Радянській (єврейським і нашим). Обростають гурмищем людей. Коли спочатку чулися тільки суперечки, то тепер стають вигуки схвалення й осуду. І моє прізвище згадували. І дуже активний сварливий демагог казав, що письменників у нас нема, бо ніхто в «Прикарпатську правду» не написав про національну символіку. А хто надрукує?

х х х
В «Огоньке» група чекістів дорікає полковникові КДБ Ярославу Васильовичу Карповичу, який недавно каявся за те, що переслідував Солженіцина, Аксьонову та інших. Звинувачував інших, а тепер і його звинуватили. Колишній партійний функціонер теж назвав брехачем полковника-чекіста. На люди ще ніколи не виходили ці люди «таємні». Тепер і там стався злам.

х х х
Між військовими теж ідуть суперечки, що далі діяти. Військові підтримують тих, хто на мітингах виступає з радикальними промовами.
Говорять, що віщуни пророкують лиха, доки керуватиме «мічений Міша» – отак охрестили Горбачова. Кажуть, що після нього керуватиме державою жінка. Я не бачу на обрії лідера в спідниці.

7.ІХ.1989. Час тепер революційний і не пишеться. Громадська робота забирає всі дні і ночі. Лиш вичитав верстку «Обпаленої троянди» Ольги Стрілець – уже їдь виступати у район (осередок мови добродійний концерт організував), або давай когось іншого, рятуй снятинського вчителя – з роботи звільнили, порадь те, порадь се, підпиши документ, прочитай рукопис.

х х х
В «Музиці» вийшла моя стаття про давнього нашого композитора Дмитра Княгиницького під назвою «Забуте ім'я».
Був у міліції (в ОВІРі), оформляю візу до Польщі на Дні літератури й на конференцію за творчістю Станіслава Вінценза. Щось дивне робиться з тими поїздками.

8.ІХ.1989.

У Києві відкрився з’їзд НРУ під національною символікою: на сцені велетенський тризуб, в актовому залі політехнічного інституту синьо-жовті прапори. Шельмований «Правдою України» та іншими виданнями Яворівський зробив доповідь. З’їхалося дуже багато делегатів від прогресивних організацій США, Канади, Польщі («Солідарність» тут) і інших країн. Більше 1160 делегатів з України. Кореспондента «Правди України» й ще деяких видань на конференцію не пустили. По телебаченню скаржився якийсь одесит, що і його з делегатами не пустили. Там, виявляється, створили дві організації НРУ. Одним не давали дозволу, то вони на території Молдавії зібралися, а інші творилися з дозволу властей. Коли партапарат відчув, що НРУ буде створено, то почали проникати в його лави різні авантюрники й провокатори.
Зрозуміло стає мені, чому таке закрутилося навколо Яворівського («Правда України» навіть необандеровцем назвала).
Вчора Степан Семенович Пудло сказав мені, що є вказівка «зверху», тобто по лінії ЦК партії, створювати на Україні інтерфронт. Якщо такий фронт буде створено партійно-господарським апаратом і КДБ, то можна сподіватися будь-якої провокації. Ніколи ще панівна верхівка не була так перелякана, як нині.
Наше Товариство мови і досі в області не зареєстрували, так що не можемо й копійки взяти з рахунку. Я гадаю, що це робилося навмисне, аби 15-тисячний загін не приєднався до НРУ перед з’їздом. Ми взяли до себе хор «Червону калину» і галицький молодіжний театр, який ставить тепер «Розриту могилу». Наш обласний театр після Москви гастролює в Тернополі, а тернопільський у нас. Кілька днів був львівський «Не журись». Тарас наш ходив. Квитки – 4 крб. Реклами ніякої, а молоді повно. Про Горбачова пісню співали.

х х х
Був Ігор Коваль з учителькою і ще двома вчителями. Справа дуже складна. Ним уже давно цікавиться КДБ. Це мені сказав один чоловік, якого випитували і про Коваля, і про мене. У Вікторівській школі №2 було відкриття музею, потім вечори в будинку культури – все, виявляється, фіксувалося. І ось Коваль перейшов до Крилоса. Тут знову вечори. Створили п'єсу за романом Романа Федоріва «Отчий світильник». За цю виставу почали переслідувати директора школи Коваля. Він не здавався, поставив «Отчий світильник» і в Галичі. Тоді організувалося Товариство української мови. Криховецький, перший секретар райкому, начальник КДБ почали шельмувати школу. На збори організаційні приїхав з Калуша Івасюк (товариство «Відродження» і ще хтось) із синьо-жовтими прапорами. Івасюк трохи вар’ятський, і можна гадати, що це вкрай перелякало районні власті. Криховецький прямо став радити Ковалеві:

- Лишися Товариства мови й буде все гаразд.

Коваль Ігор не лишався, а взявся організовувати музей «Слова о полку Ігоревім».

І тоді в селі спалили, навмисне, мабуть, три чи дві скирти соломи чи конюшини. Міліція кинулася тягати членів Товариства мови. Коваль поїхав до райкому скаржитися Криховецькому Юркові (першому секретареві). Той знову почав говорити, аби розпустили осередок Товариства, запевняв, що міліція лишить його в спокої, але як тільки Коваль приїхав до Крилоса,міліція вже була в селі. Найбільше припекло районним чиновникам те, що Товариство звернулося до людей, аби поновили пам’ятні хрести, поставлені на честь знесення панщини. Жителі сіл, що входять до Крилоської сільради, тут же витесали великі хрести й закопали. Зрозуміло, що районні власті «наклали в штани». Українець з райкому була, коли мене висували кандидатом у депутати, і я з трибуни захищав Коваля. Мені пізніше шептали, що в школі цілували синьо-жовтий прапор і присягалися начебто, що на серпневій нараді вчителька не взяла грамоту…

Я скористався тим, що був радіопереклик Харків - Івано-Франківськ-Черкаси з нагоди проекту Закону про мови УРСР, і сказав через ефір, як шельмують Ігоря Коваля і членів Товариства мови. Порадив Ігореві:
- Негайно забрати заяву з райвно й сидіти директором.
- У понеділок виступити із заявою на правлінні Товариства.
- Заготовити скарги до обкому, ЦК партії і Головній Раді Товариства.
Будемо боротися. Я хотів би, аби Ігор Коваль очолив фонд культури (обласне відділення).

9.ІХ.1989.

Країна охоплена страйками, мітингами, аваріями. В Балтійському морі фінський чи норвезький корабель розпоров риболовецьке судно, й воно пішло на дно. Загинуло 16 осіб, радиста-українця хотіли врятувати й не змогли. Гадаю, що нарочито це вчинено.
Прибалтійські республіки (Естонія, Литва і Латвія) йдуть до самовизначення й відокремлення від СРСР. Інтерфронти, які тут поутворювалися, оголошують страйки за страйками. Так же само задає тон Молдавія. Вже прийнято закон про державність мови й вводиться латинський алфавіт. Тепер не буде ніякої різниці між Молдавією і Румунією. Вони возз'єднаються й будуть вимагати Буковини та інших земель українських. Інтерфронт у Молдавії теж страйкує.
В Одесі стоять поїзди з імпортними товарами і продуктами. Залізничники вже оголошували страйк, але вдалося їх переконати, що заробіток їм піднімуть, як і шахтарям, що страйкували. Шахтарі показали зразок вимогливості, порядку й наполегливості. Цей страйк потряс основи СРСР, налякав весь бюрократичний апарат, засвідчив, що теперішні профспілки – це піна.
Назрівають сильні події на Кавказі. Тут, у Вірменії, знову був землетрус учора, але ще сильніше трясе параліч доріг. Поїзди громлять, автобуси громлять, як у Азербайджані, так і у Вірменії. Абхазія і Грузія, Азербайджан і Вірменія – ці ворогуючі пари…
Я чомусь вірю, що в Середній Азії ось-ось виникне новий спалах сутичок і страйків, рух за арабську графіку письма вже почався і вони переможуть. Піднялися найменші народи. Ось-ось і Угорщина переродиться в капіталістичну країну, бо сама компартія розсипається на інші партії. У Польщі комуністи фактично втрачають реальну владу. Йде дуже глибокий процес перетворення соціалістичної системи в інакший організм. У цій ситуації Україна здобуває статус державної мови, демократизується, і кожен українець пізнає себе. Народний рух України – це дуже велика сила. Ми всім Товариством вливаємось у нього…
Москва перелякана. На 10 млрд. крб купують товари першої необхідності, щоб задобрити народ. Обіцяють, що буде м'ясо, мило, пральні порошки, шкарпетки і т. д.

х х х
Сьогодні по телебаченню і по радіо з тривожним зверненням виступив Горбачов. Сказав і про те, що поширюють чутки про можливість перевороту і навіть громадянську війну. Говорив про дефіцити, попередив, що неможливі страйки нині, про складнощі в національному питанні, про злочинність.
Збільшується чисельність військ енкавеес, створюються робітничі дружини. Гадаю, що піде наступ і на учасників мітингів, і на чинодралів.

х х х
А в Києві кілька днів то дощ, то прояснення. «Динамівці» Києва перемогли мінчан. Тепер так політизувалося суспільство, що на стадіонах порожньо, хоч ідуть цікаві матчі. Стадіони стали місцями мітингів, засідання й з'їзди цікавіші, ніж спортивні заходи. Уже два дні в Києві йде з'їзд НРУ. «Правда України» плаче, що кореспондентів до зали не допустили. Що заслужили.

х х х
Сьогодні по обласному радіо йшла гостра, полемічна передача про долю рідної мови. Я, може, й зарізко вдарив по Сніжко з Городенківського району, яка місяць тому замахнулася і на Товариство, і на Шевченка. Молоде й дурне. Ще й адвокати знайшлися. Повикидали багато, але багато пішло в ефір; багатьом це упоперек горла.

х х х
За командою міськкому замість «рухівського куба демократії», який розбили, коло кінотеатру імені Ів. Франка встановили металевий. Тут Федорчуків виступ на мітингу, за який (гомонить місто) Посторонко хоче заслухати першого міста на бюро обкому. Федорчук вивісив тут вірш Павличка Дмитра, в якому той опльовує тризуб і тризубників жовтоблакитних, хоч сам тепер сидить у президії, в Києві, на з’їзді НРУ під тризубом і перед синьо-жовтими знаменами. Павличкові перед виборами такої реклами не потрібно.

10.ІХ.1989.

Рано-вранці сів на автобус і поїхав до Калуша на екологічний мітинг. Було дуже багато людей, національна символіка, співи. Мені багато чого не подобається. Мало зрілих людей. Патріотизм кутковий, заяви інколи на грані образ людей інших національностей. Це загибель найкращих поривів. Гадаю, що народний рух України внесе свіжий струмінь і підніме все на іншу висоту. Апаратники заграють з народом. Я виступав. Говорив і читав вірш. Сприймали бурхливо. Запінений Івасюк агітує за Павличка, інші – за мою кандидатуру в депутати. Боюсь, що це вигідно апаратникам, аби був такий розкол. Чекаю приїзду Павличка. Треба виважити все до найменших дрібниць. Я його підтримаю.

х х х
Після виступу на мітингу я забіг до одного господаря в Калуші (коло стадіону) й подивився свій телефільм «Живе слово». Зроблено (кажуть і телефонують) дуже добре. Я хоч і варився на тій спеці, але фільмом задоволений: Галич – Говерла – Криворівня. Сказав дещо про Грушевського. Багато людей прослухали й радіопередачу про долю нашої мови.

х х х
На цьому світі існує закон парності. О 12-й годині почали показ телефільму, а о 19-30 год. дали інтерв’ю-зауваження до проекту закону про державність мови. Аж неприємно мені, що двічі в один день показали. Завтра ще й радіопереклик. Зрозуміло, що я говорю про речі принципові, але знайдуться такі, що не пробачать. Особливо «друзі».