Купити квартиру Івано-Франківськ

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Дизайнер прикраc
Її прикраси носять тисячі людей в Україні, Італії, Польщі, Росії, Америці, Іспанії, Греції, Норвегії, Грузії.....
Портрет професії. Електрогазозварник 5 розряду «Івано-Франківськгаз»
Лідія Анікеєнко: «Коли ставлю шов, вогонь мене заряджає… Тому я б не змогла працювати за...
Портрет професії. Миловар
Заради нової справи вона залишила звичний побут та стабільну роботу у Франківську і перебралась до...
Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...

БЛОГИ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Свічковий хід у Франківську (1)
13.ІХ.1989.На зустрічі письменників з М.С. Горбачовим. ІВАН ДРАЧ: Ось ви побували у Львові, у Києві, на...
31.7.2020, 11:23
Юридичні консультації
вул. Івана Франка, 4 Івано-Франківськ 76000 тел.0342...
Земельні ділянки для городництва: нове - давно забуте старе
✅Землі для городництва є давно забутими та не такими популярними, на відміну від економічно привабливої...
28.7.2020, 09:39

ОПИТУВАННЯ


Чи подобається вам кліп BIG LAZER - Качечки (Official Video)
Так
Ні
Дуже

НАШІ ДРУЗІ


Одним Айфоном ситим не будеш

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Великі підприємства Прикарпаття переводять документацію на українську мову
31.3.2020, 19:52 (ред.)

 11.VІІІ.1989.

Цього вечора, 11 серпня, так побили Романа Левицького, що він, не приходячи до пам'яті, помер у лікарні. Роман Степаняк бачив, як він лежав.

 х х х

 Бачили з дочкою Лесею орлана над Чорним лісом. Символічно: орел над Чорним лісом. Водив я її на звірогосподарство дивитися на норок. Є там ручний самець «Василько», що не утікає з рук і не кусає. Завжди у звірогосподарстві є отакий пестун. Колись ми вже були там і бачили такого ж звірка. Звірогосподарство має більше 100 биків, сіє лікарські трави, не має чим тепер скосити те жито, що вже з колоса сиплеться. Завідує тим Гасумов. Вусатий, чорнявий уродженець Більшівців, що подібний до турка. Виявляється, що батько його служив тут в армії, оженився з галичанкою, і він уже чистий українець.


12.VІІІ.1989.

У центрі міста під «парканом демократії» йде збір підписів проти будівництва могильників радіо- і високотоксичних відходів у Грабівці Калуського району, в Рахині Долинського району та поблизу Лисця на полігоні. Діти лисіють уже і в Чернієві. Назріває щось тривожне. Посторонко, який був на нараді серетарів обкомів у Москві, сьогодні проводить нараду із секретарями райкомів. Перший секретар Долинського райкому Кондратюк виступив з критикою курсу Горбачова, і Посторонко не спростував його, нічого не заперечив. Усе йшло російською мовою – в редакції говорять. Кажуть, що в Дніпропетровську теж піддано критиці Горбачовщину. Я гадаю, що діє добре організована мафіозна команда, направлена на зміщення Горбачова або й ліквідацію. Тривожно… Розказує Богдан Михайлюк, що Посторонко виступав на заводі «Позитрон». Його заплескали там, відповідав на запитання і йому зробили зауваження, що обмежений чоловік. З намови Ярослава Федорчука? Після його виступу зібралися інженери й висловили Посторонкові недовір’я. Богдан Михайлюк написав звіт про цю зустріч, але вчора з обкому дали команду: звіт не друкувати.

 Чиновники шиплять, дичіють з люті, а коли вже в агонії звір двадцятимільйонноголовий – це дуже небезпечно. Наступив надзвичайно відповідальний момент, а отакі, як Січко з Долини, роблять «ведмежу послугу» всьому народові на Україні. Таких, як Січко, бояться, бо його мають за «нічного лицаря з ножем і петлею», хоч він цим і не займався може. Нині може щось удіяти тільки розум, воля, думка та єднання, а не дурна ворожнеча.

 х х

 У Львові виходять самвидавські газети «Віче» і «Поступ». Листівку про події 12 березня 1989 року, коли били людей, видала «Молода Україна». Ці матеріали читають.

 Про калуський екологічний мітинг заборонили писати в газетах і передавати по радіо. Це робиться навмисно, щоб «не злякати Гамера» або не привернути уваги міжнародних експертів…

 х х х

 Граната в лазні

 Розказували на озері, що кілька хлопців прийшли до лазні на Камо митися й сказали:

  • Продайте нам мила!
  • Звідки вам мила візьму, як нема.

Один вийняв гранату-лимонку й поклав перед касиркою:

  • Нам аби було мило! Ми йдемо в пивний бар…

Хвилин 15 пили пиво, вернулися:

  • То де наше мило?
  • Нема.
  • Ну ладно…

Взяв гранату, кинув у кишеню і пішов. Я гадаю, що це чистісінька легенда або провокація правоохоронних органів.


 13.VІІІ.1989.

Читав «Первісну культуру» Тайлора. Перед цим простудіював «Міфологічну бібліотеку» Аполлодара, ще кілька книжок. Взагалі-то я дуже багато читаю історичної літератури і, зокрема, з історії різних релігій, але робота в Товаристві мови з’їдає весь час. Квартира – штаб.

 х х х

 ОЗВІРІННЯ

 Сьогодні в Івано-Франківську сталося таке, що не зітреться через десятки й сотні років. Вперше напередодні 50-річчя Возз’єднання і за 50 років застосовано ґумові кийки проти молодих хлопців. Треба запам’ятати цей день грозовий. 13 серпня 1989 року о 16-ій годині, коли насувалася справжня гроза там, де від Радянської відходить вулиця Колійова (Залізнична), міліція і КДБ влаштували побоїще. Ще одна неділя, як було у Львові 12 березня 1989 року. А сталося ось що… Українські католики зібралися сьогодні в Угорниках (село,що тепер у складі міста), щоб відсвяткувати 1000-річчя прийняття християнства. Єпископ Василик мав там відправу, було багато католицьких священиків, були неформали з прапорами українськими національними та з іншою символікою. І ось відправа закінчилася. Величезна маса людей рушила під синьо-жовтими прапорами до центра міста. Їх намагалися зупинити коло кінотеатру Горького, але люди прорвалися на міст і перейшли міст. Міліція і кадебісти перегородили вулицю Радянську машинами, автобусами ПАЗ і живим кордоном, щоб ця ріка людей не прорвалася до центра Івано-Франківська. Міліціонери були з ґумовими кийками, в панцерних жилетах і, здається, зі щитами. Привезли їх у трьох автобусах. Мій колишній сусід Ярослав Турковський командував. Прапороносців скерували з перегородженої Радянської на Колійову, але як тільки 50 авангардистів із синьо-жовтими прапорами звернули вправо, така ж або більша група міліціонерів розсікла колону, оточила прапороносців і почала виривати прапори й молотити під аптекою людей кийками. І тоді на виручку тих, яких били, кинулися люди, які були на відправі, і ті, що були на вулиці.

  • Що ви робите?
  • Тікай, бо і ти дістанеш!

Тоді жінки з криками: «Фашисти! Кати! Ганьба!» змішалися з тим клубком.

  • Василю! Та кого ти б’єш? Брата свого б'єш?

 Ізлива зупинила побоїще. Міліціонерам, мабуть, видали наркотики, або ж дали випити, бо вони були бліді, люті… Але раптом руки опустилися в міліціонерів. Крик, шум, гомін – усе перемішалося. Дівчата розвернули прапори, почали кидати прутики на міліціонерів. Тоді один з неформалів сказав:

 - Не кидайте, бо вони це витлумачать так, як їм треба.

Хлинула злива. І всі звернули на Радянську, а міліціонери посідали в три автобуси й поїхали. Центр міста знову розцвів прапорами, співали січові пісні, йшли далі. І сили не було такої, аби могла зупинити сотні й сотні, а, може, й тисячі людей… Місто гуде…

 Зрозуміло, що били з наказу таких, як Посторонко, якому позавчора партійний комітет військового заводу «Позитрон» висловив недовір'я. Цей його озлобило. Дружок Посторонків Кондратюк з Долини на нараді критикував Горбачова; «кремлівські мрійники» - сказав. Ця нарада реакціонерів і дала наказ сьогоднішньому погрому. Після побоїща вдарив грім, почалася злива. Злива була короткою, але отверезила одних і других.

 х х х

 Був мітинг у Бурштині з прапорами. Котроїсь ночі хтось червоною фарбою переправив усі назви населених пунктів на дороговказах на українську мову. Розказує Богдан Бойко, що до Бурштина одна фарба, а далі інакша.

 х х х

 На об'єднанні «Карпати», на ще деяких заводах перейшли на українську мову. Всю документацію, збори, планірки – все по-нашому. Таку ж ухвалу винесли на «Карпатпресмаші». Ремзавод українізувався. Це важкі кроки Товариства мови. Але це наші перемоги.


 15.VІІІ.1989.

Молдавани випустили фільм «Звинувачуються свідки», в якому і я звинувачую губителів Калуша, Дністра. Тепер, де можу, звинувачую міліцію і чиновників за побоїще. Досить! Адміністративно-командну систему кожен справжній митець не хоче живити своєю кров’ю. По берегах Дністра цероз печінки в 7 разів вищий, ніж в середньому по Молдавії. Буду виступати на мітингу. Гнати треба Щербицького, Посторонка і їм подібних.

 Учора провів засідання Товариства української мови. Шельмує райком долинців. Я написав листи до райкому, до редакції, яка розкритикувала Товариство, і Янковському.

 х х х

 Галичани пропонують мені балотуватися в депутати замість Матвеєва, а ми через Товариство кинули клич: «За Павличка!». Я написав листа Павличкові. Треба йти обом, бо на окружних зборах буде знову відсів.

 х х х

 Богдан Бойко у комісії облвиконкому з реабілітації репресованих. Він, Капуляк з обкому комсомолу, з КДБ якийсь їздили в Надвірну. Якийсь дід розказував, як НКВД перед війною убивав людей під Надвірною. Закарпатські українці не могли витримати мадярського гніту й переходили кордон, бо вірили в справедливість радянської влади. Та тільки закарпатці з'являлися на нашому боці, як прикордонники їх арештовували, передавали в руки чекістів, а чекісти возили за Надвірну під гору й там (перед тим катуючи) убивали чимсь твердим, щоб не було чути пострілів. Дід виявився відвертим. Він не знав, що з ними чекіст у комісії, й говорив:

 - Ой, українці, не пхайте совітові два пальці в зуби, бо відкусить.

 х х х

 Київське побоїще

 Останньої суботи липня в Києві перед Верховною Радою України була демонстрація і мітинг. Добивалися навіть російськомовні українці державності мови, національної символіки, зняття Щербицького. Кинули міліцію, але жінки підняли одного міліціонера з кийкою і в спецобладунку й кинули ним до плит, що аж кров облила. Синьо-жовті прапори носять навіть російськомовні кияни.


 16.VІІІ.1989. У центрі міста синьо-жовтий прапор з чорною стрічкою і оголошенням, що вбито члена «Руху» Левицького…

 х х х

 Уночі , коли падають зорі…

 СМЕРТЬ РОМАНА ЛЕВИЦЬКОГО

 Роман Васильович Левицький, круглий сирота з Васючина Рогатинського району. Працював інженером на паровозоремонтному заводі, комуніст. Думав женитися через місяць. Він народився у 1964 році. Належав до неформального науково-культурного товариства «Рух». Півтора тижні тому назад він виступав у Калуші на екологічному мітингу. Кажуть, що проти демонстрантів у Калуші міліція і КДБ застосували сльозогінний газ «Черемуха». Тієї неділі він виступав, коли це сталося. Через тиждень у Івано-Франківську була відправа греко-католиків (1000-річчя християнства) і хід з національними прапорами, який завершився міліцейським погромом і великою брехнею. «Рухівці» тлумачать, що уночі з 11 на 12 (з п'ятниці на суботу) Романа Левицького викликали з гуртожитку (за другою версією зайшли до нього в гуртожиток) й на вулиці Кармелюка (за іншою версією, що дає міліція, на автобусній коло Новгородської) побили так, що його напівмертвого забрала швидка допомога, і він помер 12 серпня, коли падають з неба зорі, о 14 годині. Гомонять, що з машини викинули під автобус, що до обласної лікарні везли його четверо, і хворий чув: «Бей у сонную артерию!» Смерть утаїли… Смерть наступила в суботу, але в неділю був оцей хід у Івано-Франківську й у Бурштині мітинг, тому й утаїли, щоб уникнути ускладнень. Та вбивці прорахувалися. Сьогодні тіло Романа Левицького повезли до Васючина. Але товариство «Рух» в центрі міста на «паркані демократії» вивісило синьо-жовтий прапор з чорною стрічкою й чорною тушшю написали оголошення про вбивство члена «Руху» Романа Васильовича Левицького.

 Цілий день вирує площа. Тисячі людей читають, коментують, обурюються. Колишній завідувач кафедрою російської літератури Зуєв у центрі міста на майдані обурювався, чому влада не зніме прапор, а я сказав, аби старий краще йшов додому і сплюнув. Він розкричався на мене. Наманулися Рудківський Василь (перекладач з таджицької) і попер на старого, Вітушинський–художник, поляк теж втрутився. І скоро на площі утворилося величезне коло (тут були десятки кадебістів і міліціонерів переодягнених). Я нарешті вирвав старого з кола, вивів і провів на Шевченківську, аби йшов додому, хоч йому треба було дати по морді.

 Ніхто не сумнівається, що Левицького вбито кадебістами і міліціонерами. Гомонять, що мали його побити на пострах, але переборщили. Він упав головою до бетону і дістав смертельний удар. Вбито його так, як хлопця в центрі міста були вбили. На оголошенні написано: «Нас стало менше на одного українця».

 В радіостудії дві дами з освіти, Марчук, працівниця радіо Надія Семенкович і я дискутували про долю української мови й культури… Я різко критикував Щербицького, Посторонка і оту недолугу Ірину Сніжко з села Ясенів-Пільний Городенківського району (боюсь, що не піде). Передача вийшла дуже гостра… Коли я знову з'явився в центрі, то побачив, що тут міліція вивісила на паркані своє оголошення, що хулігани вбили Романа Левицького і нібито міліція натрапила на слід «хулігана».

 Номенклатура, міліція і всяка шваль схвалює недільні кийки, підтримує міліцейську брехню, виступає проти українського відродження. Чапуга прийшов на площу й почав виступати:

 - Чого ви тут зібралися? Що?

 - Хто то такий?

 - Чапуга! – крикнув Василь Галюк.

 - А! То ця сука! – і всі почали плювати на Чапугу. Той утік…

 Вирує місто… Кипить… Чиновники поховалися. Ішли курсанти школи міліції, Хвостін, колишній енкаведист, крикнув:

  • Бойцы, почему не снимете националистический флаг?

Зупинився курсант школи міліції, що йшов у строю:

 -То ви хочете, аби ми проти свого народу виступали?

І пішли, а Хвостін зостався, але скоро зник з майдану.

 Дружина зустрічала нашого Тараса, що вернувся з Ленінграда. Ішли ввечері через центр. Ще більше людей зібралося на майдані. Вже з’явилося три синьо-жовті прапори, жінки й дівчата співають похоронні пісні. По області б’ють «неугодних». 15 нападів.

 х х х

 Газета «Вперед» – найпрогресивніша з усіх в області. На завтра дає цілий розворот «Станіславські Куропати». Це велике звинувачення катам-енкаведистам, які розстрілювали нас у 1939-1941 р.р. Повоєнний час ще не чіпали. Гадаю, що газету не знімуть уже. Я маю завтрашній випуск. Це велика бомба, силу якої не виміряти нікому. Гордієнкові вже треба ставити пам’ятник, як і вчителеві Андрухіву. Дали!!!

 х х х

 Робітники галицького механічного заводу запропонували мені балотуватися кандидатом у депутати замість Матвеєва. Збори завтра, а, виявляється, окружна комісія ще не створена. Галицький райком і райвиконком хотіли обдурити колектив заводу і мене, аби висунення визнати недійсним. Почекаємо ще трохи. Товариство наше кинулося висувати Павличка, піду і я, якщо висунуть. Тягнуть ще багатьох, мабуть, для махінацій. Пізно ввечері телефонував Сергій Вознюк, що тільки після 26 серпня почнуться висунення. Якийсь Голубець зі Львова теж претендує на Калуш.

 х х х

 ГЕРОЯМ СЛАВА!

 У Клубівцях утворили колгосп «Маяк». Його очолив Микола Федорович Турик, брата якого розстріляли енкаведисти. Тепер по селах йде реконструкція обелісків полеглим. Ось і в Клубівцях Турик розпорядився зробити пам’ятник полеглим на фронті. Скульптор з одного боку зробив зірку, а з другого (в дусі часу) – хрест, а над хрестом і зіркою написав «Героям слава!». Примчала до села «чорна дама» - так називають секретаря з ідеології Тисменицького райкому Чернаєву. Вона потягла на бюро Турика, бо це ж бандерівці так віталися: «Слава Україні!», а відповідали «Героям слава!». Оксана Гречух на бюро райкому грала грека, що нібито не розуміє, що й до чого. А коли почали ще й греко-католиків плутати з католиками, то й не витримала:

 - От відкрили костьол для поляків. Тепер усі греко-католики підуть до костьолу.

 - Та що ви говорите? Ми теж були греко-католиками, але коли нас переселили поляки, то жоден українець не пішов до польського костьолу, а пішов до православної церкви. Та й хрестяться інакше українці, а інакше поляки…

 Наші партійні функціонери цих тонкощів не знають.


 18.VІІІ.1989.

Сьогодні розмовляв з лікарями. Виявляється, Левицький вбитий прийомом карате по шиї (чи не так убитий Володимир Івасюк, а пізніше підвісили). За останні дні в Івано-Франківські лікарні доставлено трьох молодих хлопців, убитих цим же прийомом – ззаду по шиї, як і Левицького. А всього було 15 чи 16 випадків. Учора коло універмагу підібрали убитого теж. В нинішній «Прикарпатській правді» стаття «Кому це вигідно?» – про те,що рухівці вчинили ажіотаж навколо вбивства Романа Левицького. Повне безправ'я. Правові боси намагаються подати все, як хуліганський вчинок. Насувається гроза. Ненависть до влади.

 х х х

 Учора з церковського готелю вивозили меблі. Мені не можуть простити чиновники, що будинок Маргошеса відібрано, а ще в березні мені говорили, що я взявся за дурну справу. Дурними виявилися боягузи. Сьогодні надрукували повідомлення комісії про впорядкування назв – все, що я виклав у статті «Дивлюсь я на назву…»

 х х х

 Посторонко й Новицький заборонили друкувати в газеті звіт Михайлюків про зустріч Івана Посторонка - депутата з робітниками й службовцями «Позитрону», але «Правда» за подібне маніпулювання розкритикувала котрийсь обком і сьогодні дали «Пошук істини». Дали тільки дещо з того, про що говорилося. Про В. Щербицького немає нічого. Зате на «паркані демократії» в центрі міста є коломийковий вірш, де Щербицького знищено. Вірш за майстерністю написання примітивний, але дуже гострий. Сотні й тисячі людей переписали його. Думаю, що надішлють його і Щербицькому, як отому Ляшку в Донецьк посилають вареної й гнилої ковбаси, бо він на зустрічі з Горбачовим казав, що якби то на прилавках було більше ковбаси та м'яса від української мови, то всі заговорили б по-українськи. Отакий Ляшок-хохол на Донеччині.

 х х х

 Вирує місто. В центрі букетами квітів обложили клена (гладіолусами червоними), а по бетонованих бордюрах світять свічки. І той клен стоїть нині, неначе зелений Роман Левицький, убитий.

 Тумба в центрі міста обліплена вирізками з самвидавської газети «Поступ». Тут величезна інформація про злочини НКВС і ГПУ на Західній Україні. Страшні факти. В Дрогобичі, Львові, Золочеві, Умані, Отинії, Надвірні, Станіславі було розстріляно від 1939 до 1941 року приблизно 50000 осіб, тисячі виселено в Сибір. Коли ввійшли німці, то виявили священика розіп’ятого на стіні камери, немовби Христос він. Роти катованим зашивали дротом, пороли животи, відрізували язики, жінкам відрізували груди, вибирали очі, ламали руки, ноги, відбивали нирки й печінки. Оце творили доблесні чекісти.

 Факти… Факти… Факти… Страшна інформація, нечувана, перед якою блідне все. Камери тюремні переповнені трупами, на стінах кров і мозок.

 Офіцер-енкаведист при допиті хотів згвалтувати дівчину, та вона вкусила його в горло (п'яний був) і втекла – так врятувалася. Депутати розстріляні, священики, студенти й викладачі гімназій. Коли катували й стріляли, заводили трактор на повну потужність, щоб глушити крики, постріли. Ніколи вже народ не зможе пройнятися симпатією до чекістів. Це – кати, в яких багато перейняло гестапо. В перші дні німці смакували тим, що відкрилося, дивилися, фотографували, приводили представників Червоного Хреста, кореспондентів. Пізніше чинили те ж саме або й ще гірше, бо ж навчилися в більшовиків.

 х х х

 Сьогодні я сильно сварився з Півнєвим (тепер другий секретар) за те, що гумовими палицями били греко-католиків. Я казав йому, що далі – безодня, що «чуття єдиної родини» не утвердити дубинками й саперними лопатками… Він пінився. Казав, що з рухівцями часто дискутують, але коли йшов з Федорчуком Ярославом (першим), його перестрів Гладиш і сказав:

  • Я хочу вам подякувати, Ярославе Петровичу, за поламану руку й відбиті нирки.

Федорчук сказав:

  • Ти знаєш що? Пішов би ти на хуй! А якби можна було, то дав би ще й по морді тобі!

 Казав Півнєв, що дійсно був на відправі греко-католиків. Єпископа Василика охороняє сильний чоловік. Він шусьнув у машину й утік. А всі ринули дамбою понад ріку. Каже, що якийсь чоловік дав юнакові 25 крб, аби той ніс синьо-жовтий прапор. Не знаю,чи правда, чи вибрехав, але містом уже ходить, що й по 50 крб платили за відвагу. Можливо, що розпускають компромат партійні боси,КДБ, міліція. Півнєв намагався звинувачувати організаторів (було багато з Долини, Калуша). Каже, що до поїзда було ще 1,5 години, тому й рушили всі через центр, заважаючи транспорту (на фотографіях, вивішених у центрі, видко, як машини йдуть поряд з колоною). Півнєв каже, що потерпав, аби дитина або дорослий не потрапив під машину. Каже, що коли 3000-на колона з’явилася на мості над залізничним полотном, то всі шалено почали кричати: «Ганьба! Ганька! Геть!». Каже, що ніхто не давав команди бити, а в міліціонерів нерви не витримали (це брехня), що Гончаренко, начальник міліції, через мегафон закликав до порядку (Він утік і сидів у автобусі). Я сказав Півнєву, що тепер його називають у місті «шефом гестапо Півнєвим». Кричали під час побиття: «Фашисти! Гестапівці!».Півнєв рухівців називав скотами, диччю, але я його зупинив. Він тоді мені:

  • А це доведе до танків!

Я цілком згідний з тим, що далі може бути комендантська година, танки, арешти, але повені не загатити. Народ встає!

 В неділю екологічний мітинг. Знову все приводять в бойову готовність. Можуть бити. В Коломиї мітинг проводить Товариство української мови.

 Спека немилосердна, велика напруга. Народжується народ. Плітки, роздуми, надії, розчарування. Я в центрі цих подій.

 Гомонять, що Галичина хоче самостійності, щоб пізніше приєднати всю Україну. Найнеймовірніші розмови, чутки, правда й брехня в перемішку.


 19.VІІІ.1989.

Спаса. Після спекотних днів уночі звіявся вітер, захмарилося, і настав похмурий ранок. Я затемна пішов на Бистрицю й там скупався, назбирав полину, деревію, нарвав вівса. Закінчується літо. А нерви напружені. Десятки зустрічей. Повертаючись, зустрів Кайкана, колишнього голову облвиконкому, й запитав:

 - То що, інтелігенція ніколи не була провідною силою? А як же з Шевченком, Франком, Леніним? (Це він так виступав на зустрічі членів бюро обкому з ветеранами). І як ви могли з такими поглядами керувати областю?

 - Не була!

І почав мені про Івана Франка молоти. Але Франка не знає. Я його вдарив тим же Франком. Він почав про утопістів. Я запитав:

 - А Сталін, Хрущов, Брежнєв не утопісти?

 - Як?

 - А так, що на 80-ті роки обіцяли комунізм, що капіталістичний світ зогниє, що національне питання вирішене раз і назавжди… Що казати?

 - З такими поглядами йди і здай партквиток!

 - А, може, навпаки зробити? Ви здасте, бо незаслужено благами користувалися й користуєтесь, а я тяжко працюю.

 З рота йому бризнула слина, і він пішов геть, до висушеного озера, яке заросло бур'янами.

 х х х

 Страйкові комітети починають створюватися на підприємствах області. Робітники й інженери фабрик і заводів попереджують, що як тільки ще раз застосують гумові палиці або гази, то почнеться загальний страйк. Гадаю, що стайккоми будуть захистом активістів. Якщо ще когось уб’ють, як ось убили Романа Левицького, будуть страйки протесту, демонстрації

 У першій декаді вересня в Києві відбудеться установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову. В будинку художників минулої суботи обрано делегатів від нашої області. Цікаво, що 500 працівників Бурштинської ДРЕС приєдналися до НРУ.

 х х х

 Ночами в центрі міста зникає газета «Вперед» з публікацією «Станіславські куропати», вірш про Щербицького, ще деякі матеріали, а люди вперто вивішують нові. Це, безперечно, робота КДБ, міліції, а нищать за вказівкою обкому і міськкому. Йде величезна робота. Центр роїться. Площа Перемоги стає символом, владолюбці скаженіють, як і кати, що винищували мій народ.

 х х х

 В центрі міста зустрів Романа Гладиша. Він, здається, змарнів і нібито розгублений. Я запитав, чи справді став кореспондентом радіостанції «Свобода». Виявляється, що в Москві на цій посаді якийсь Доценко з Полтавщини; має там трикімнатну квартиру, а Гладиш лиш тільки передав через нього свою інформацію на «Свободу». Я так зрозумів зі слів Гладиша, що він будь-коли сподівається арешту.

 х х х

 На мітингу в парку був лозунг: «Окупанти, забирайтесь з України!» По місту пішли листівки: «Бий москалів!» Гадаю, що дехто навмисне поширює такі заклики, щоб скерувати всю ненависть на рухівців. Тепер на мітинги й демонстрації молоді хлопці йдуть з загостреними монетами, камінням і пляшками в кишенях, щоб захищатися від кийків.

 х х х

 Приїхав до мене режисер з Київської студії хронікально-документальних фільмів, щоб я написав сценарій про праслов’янську віру. Очевидно, що треба зробити! Хоч тепер значно важливіші проблеми й справи стоять передо мною…

 х х х

 Літо 1989 року, безперечно, ввійде в історію нашого краю. Стався психологічний злам. Люди розлучаються зі страхом. Страх перекочовує до тих, хто був постраховищем для українців… Учора скаржився Півнєв, що він не має ні дня, ні ночі, ні вихідного… Україна відроджується. Щоб вийти на білий світ із пекла, треба подолати 9 смертельних кіл. Але в неї є нині проводирі.


 20.VІІІ.1989.

Неділя. Вчора хмарилося і парило. Над Волинню пронісся ураган, який знищив 30 сіл. Метеорологи обіцяли грозу і в Карпатах, але вранці сходило червоне сонце, вдень пекло… Щоденно центр міста, як мурашник – читають на кубі вирізки з газет, повідомлення, оголошення. Одне з них про мітинг в Коломиї об 13 годині за місцевим часом. Власті дають московський час, а ініціатори мітингу – місцевий. Це після того, як в Угринові на 45 хвилин затримали поїзд, який їхав зі Стрия чи Моршина, а в ньому долинські та калуські демонстранти. В Коломиї Товариство мови проводить мітинг.

В Івано-Франківську на 11 годину дозволили екологічний мітинг. Мав бути девіз «Екологія природи – екологія душі», але власті (звинувачують Яковишина, Костючика, Федорчука) залишили тільки «Екологія природи». Думали власті, де дозволити провести мітинг. Просили парк – не дали, просили площу за стадіоном – не дали, просили стадіон «Електрон» – не дали. Дали стадіон «Локомотив»…

 До 11 години рушили люди на стадіон, а коло вокзалу шикувалися колони. Зі Львова приїхало дуже багато людей з прапорами, символікою, лозунгами. Тільки в одній колоні я налічив 80 синьо-жовтих прапорів і приблизно ще по стільки ж в двох інших колонах. Скоро все злилося.

Ми з дружиною теж ішли в цій колоні до стадіону. Була добре поставлена організація. Молоді хлопці-спортсмени з синьо-жовтими пов'язками керували рухом по площах і вулицях. Ішли й вигукували:

 - Пісню, щастя і свободу українському народу!

Інші вже співали: «Пісню, волю і свободу українському народу!». Співали січові маршові пісні. Несли прапори великі і малі. Несли лозунги: «Геть кліку Щербицького!», «Слава Україні!», «Геть окупантів з України!». Скандували: «Геть Посторонка!», «Щербицького до дідорні!». З піснями зробили коло по стадіону, точніше – чотирикутник, хоч Славко Шевчук закликав зупинитися і вислухати його. Не слухали. Він кілька разів повторив, що він заступник голови культурно-наукового товариства «Рух». Чучук, голова, ховає голову в пісок. Нарешті всі з прапорами й лозунгами зупинилися перед трибуною, вийшли на поле стадіону. Шевчук зачитав звернення до громади, до депутатів Яворівського і Братуня про те, як Яковишин, Костючик і Федорчук зривали мітинг, не давали місця і самовільно переінакшили назву мітингу. Він висловив протест і закликав покинути стадіон. Зрозуміло, що це було зроблено навмисне, щоб походити з прапорами, лозунгами й піснями вулицями міста. Я подумав собі, що така акція нерозумна. Якщо зібралося тисячі людей, то треба цю аудиторію використати. Я ж член всеукраїнської екологічної комісії. Я дивився, чи всі підуть, а коли побачив, що половина пішла, а половина лишилася, то я постановив, що виступатиму. Добре, що лишився член Ради Товариства української мови Р. Степаняк, Турянської брат. Спочатку говорив він про ті страшні екологічні проблеми й про брехню. За ним виступив я. Мені вчинили овацію. Спочатку прочитав вірш «Хтось мов кличе мене, Степане!» А тоді говорив про те, що не витримує вже природа області й України такого страшного навантаження. Що не можна таємно відкривати нові цехи на ТОСі, брати нові заводи в Калуш, перекривати Лімницю. Я з різкою критикою пройшовся по Капітанчуку, Посторонку. Звернувся до міліції:

 - Гумова палиця з двома кінцями. Грузинська міліція захищала своїх людей від десантників з лопатками саперними, а ви били своїх братів.

 Я засудив насильницькі заходи проти демонстрантів, закликав до єдності, а не роз'єднання, заспокоїв росіян, євреїв, поляків (деякі жінки впадають у істерику, бо ж бояться, що будуть їх різати і дітей – це підігрівають спецслужби). Виступив якийсь Вінтоняк, Федорчук (помітно робиться радикальнішим) і ще хтось. А коли надали слово Чапузі, я пішов геть. До кінця мітингу не був, бо дуже багато роботи, цікаво було, що робить друга частина людей.

 По дорозі зайшли до костьолу, який передали полякам. При Польщі він не діяв. Кажуть, що ксьондза прислали з Польщі. Я бачив його, як причащав поляків і полячок, а над ним літали горобці. Костьол не діяв ні при Польщі, ні при німцях, аж тепер почав діяти. Тут був склад, хотіли робити молодіжний центр – повернули полякам.

 А опрапорена колона з тисяч іванофранківців, львів'ян, жителів області рушила вулицями з вигуками:«Ура!»,«Ганьба!»,«Волю Україні!», «Слава Україні!» - пішли по Гагарінській-Вовчинецькій, Дністровській на Новгородську, тоді на місце вбивства Романа Левицького, далі по Шевченківській до парку. На ходу ділилися булками, перекушували, співали й вигукували гасла. Мітинг був на Набережній. По силі емоційного впливу на людей такого ще місто наше не знало… Зрозуміло, що викликало це великий страх серед російського населення. Особливо те, що на місці вбивства Романа Левицького з'явилася ціла гора квітів. Ці квіти поклали учасники демонстрації. Пізніше пішли поклонитися пам'ятнику Шевченка в парку по Шевченківській, а верталися Пушкінською. Якась п'яна росіянка почала кидати з балкона яйцями, кричати, кинула тарілку, а всі кричали: «Ганьба!, Геть окупантів!, Геть Посторонка!, Геть кліку Щербицького!».

 Цілий день вирував Івано-Франківськ. Скрекотали кіно- й телекамери. На кожного кадебісти завели досьє. Сьогодні на озері Галина, син і чоловік якої в КДБ, сказала мені, що знають, де хто живе, і з цим миритися не будуть – переарештують, а коли щось завариться, то «русские перебьют всех!». Вона, бачу, перелякана теж, але відчуває лікті сина й чоловіка. Мене тривожить ситуація в краї. Страшенно багато лжепатріотиків, які не Україну люблять, а себе в Україні. Оці щербицькі, посторонки, лихачові та іже з ними викликають лють народу. Народ ненавидить цю банду, але банда народ звинуватить і пустить проти нього все.

 х х х

 Розказував мені міліціонер Марій, що гумові палиці (дубинки) для міліції виготовляли на одному з наших, іванофранківських, заводів. Узяли тільки одну з іншої області для взірця, і за цим взірцем зробили гумові кийки, які ходили по спинах демонстрантів 13 серпня 1989 року. Молитва під гумовою палицею…

 х х х

 Після того, як у газеті «Вперед» вийшли «Станіславські Куропати», Новицький Євген Антонович, другий обкому, потелефонував Ілику, аби заслухати Гордієнка Василя, редактора, на бюро.

  • А що слухати, як то все правда, - сказав Микола Ілик.

Відстояв свого редактора.

 х х х

 Зустрів підполковника Олексія Лопатку, заступника начальника управління внутрішніх справ. Каже, що на тиждень летить у Міністерство внутрішніх справ на нараду.

  • Будем банду добивать! – зло пожартував.

Виходить, що наближаються суворі події.

 Цей Лопатка був у Львові. Попов, теперішній начальник Львівського УВС (був у нас), уже дістав дві догани й «несоответствие по службе» за львівські події. Каже, що Івано-Франківськ – це не Львів. Очевидно, що ця московська нарада навчить, як закручувати гайки.

 х х х

 В центрі міста два дні висів такий вірш:

 

 У Києві, на Печері, в дуже гарній хаті,

 Сидить дідок на престолі сивий, волохатий.

Сидить, сидить на престолі і ніяк не впаде.

Вистачить вже на Вкраїні тієї зарази.

 Ой пора вже, старий дурню, з того трону злізти,

 Бо довів ти Україну, що нема що їсти.

Нема мила, нема м’яса і не буде солі,

І немає українцям в своїй землі волі.

 Нема сили тій потворі вже більше терпіти,

 Пора йому вже на той світ в пекло полетіти.

Ой ти, діду, ти, вошивцю, ти, юдо проклятий,

За Чорнобиль тобі треба голову зірвати.

 А за те, що вивів людей ти на демонстрацію,

 Тебе треба посадити на ту радіацію.

Щоб в твоїм всім поколінні виродки родились,

Щоб на них, як на проклятих, всі люди дивились.

 Будеш вмирать в тяжких муках і не зможеш вмерти,

 І земля тебе не прийме після твої смерті.

Тебе тяжко Бог скарає за всі наші муки,

І наложиш ти, сволото, ще на себе руки.

 

 Відчувається, що цей вірш склав хтось з нашого краю в дусі пісень-хронік (новин). Дару поетичного автор не має, але серце його кипить ненавистю до Володимира Васильовича Щербицького, як і в усього народу кипить.

 х х х

 ЛЮДОЇДСТВО 1941 -го

 Розказував Гордієнко Василь, що до редакції надходять відгуки на «Станіславські Куропати». Один чоловік написав, що під час будівництва аеродрому в Станіславі (тут моя мати працювала і батько) людей годували людським м'ясом. Був дуже наваристий і жирний борщ, жирна котлета, але м'ясу тому чогось не вистачало. Коли до Станіслава ввійшли мадяри, то виявили, що в котли клали м'ясо людей. Українці їли самі себе в 1941 році перед початком війни. Зрозуміло, що це могло бути і провокацією окупантів, але людоїдство на Україні вже було під час голодомору 1933-го року. Відкрилися страшні таємниці, і нема вже такої сили, аби могла знов насунути полуду нам на очі. Народ прозріває погодинно, росте не по днях, а по годинах.


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Серпень
2020
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31

РЕКЛАМА




Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


На Долинщині жінка власними силами відновила 212-літню бойківську хату

ВІДЕОНОВИНИ


Як забудовується Франківськ?
<p>
	Blago Today зняло відео, на якому етапі будівництво різних житлових комплексів у Івано-Франківську.</p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців