Купити квартиру Івано-Франківськ

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Дизайнер прикраc
Її прикраси носять тисячі людей в Україні, Італії, Польщі, Росії, Америці, Іспанії, Греції, Норвегії, Грузії.....
Портрет професії. Електрогазозварник 5 розряду «Івано-Франківськгаз»
Лідія Анікеєнко: «Коли ставлю шов, вогонь мене заряджає… Тому я б не змогла працювати за...
Портрет професії. Миловар
Заради нової справи вона залишила звичний побут та стабільну роботу у Франківську і перебралась до...
Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...

БЛОГИ


Говера Оксана
головний редактор БРІЗ...
Твір-опис зовнішності козака за картиною А. Монастирського «Запорожець»
Шпаргалка від мого сина для семикласників)))) Коли дивишся на запорожця на картині Монастирського, то перш за...
30.11.2020, 00:32 (ред.)
Юридичні консультації
вул. Івана Франка, 4 Івано-Франківськ 76000 тел.0342...
Спадковий договір
Не завжди відносини спадкування варто врегульовувати складаючи заповіт або очікуючи відкриття спадщини за законом -...
19.11.2020, 11:21

ОПИТУВАННЯ


Чи хворіли Ви на КОВІД-19?
Так
Ні
А що це?
Не існує ніякого ковіду
Не скажу

НАШІ ДРУЗІ


Апетит приходить під час їжі

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
23 липня 1989 року: "Івано-Франківськ ще ніколи, мабуть, не бачив стільки синьо-жовтих стягів"
2.3.2020, 15:10 (ред.)

 21.VІІ.1989.                 

Поїхали всі до села, бо в сестри Ганни весілля, дочку віддає. Пропонували мені старостою бути, але я цю функцію передав швагрові Василеві. Василь і сестра Олеся дуже багато напрацювалися там. Взагалі родина моя дружна, і всі підключились до роботи. Все було добре, весело і гарно. Виплели з барвінку і яблук «соломони» (вінок), і наш Тарас з дружкою прибивали до стелі. В селі були збудовані дві буди (шатра): одна для гостей, друга для танців.

     На весіллі і під час поїздки в гори я позаписував багато пісень.   


     22.VІІ.1989.                      

Субота. Весілля. Працювали всі, як воли. Особливо жінки працювали. Жених з Івано-Франківська, тато його з Вікторова. Спочатку хотіли робити весілля в їдальні, а потім вирішили вдома. Поз’їжджалося багато гостей. Приїхав наш двоюрідний брат Петро з жінкою і сином. Привезли молодій вінок, поїхали до Івано-Франківська розписуватися, там трохи погостилися в молодого і автобусом приїхали в село. Посходилися сільські гості (було 200 гостей). Весілля було велике, гучне, музики безперервно грали. Ми двічі прибирали зі столів і знову накривали на столи вже під ранок. Танцювали. Не спали ми до ранку, обслуговуючи всіх.


 23.VІІ.1989.                      

Ми тільки-тільки позасинали, щось снилося, як прибігла Ганя-сестра, розбудила: приїхала секретар міськкому Валентина Макарівна Шукайло, аби я їхав виступати на мітингу, бо я – кандидат у депутати  до Верховної Ради України. Хоч «ура» кричи! Ця сама Шукайло, яка приборкувала «Карпатпресмаш», коли мене висували в депутати, тепер вирішила, що я підтримаю офіціозні кола на мітингу. Не вийшло. Я сказав сестрам пригостити Шукайло і шофера, дали їм на дорогу  калача і солодкого, але їхати відмовився. Я не мав ні найменшої охоти, не спавши три ночі, мітингувати в парку Шевченка. Їм треба було мого авторитету. Я вважаю, що своїм пером роблю більшу справу.

Та все ж мені хотілося бути на тому зібранні. На 16 годину знову зійшлися гості, а я поїхав до міста. Якраз рушили зі стадіону «Електрон» по вулиці Шевченка. Мітинг був дозволений до 15 год., а тоді Яковишин Богдан, голова міста, вимкнув мікрофон. Ще мітингували. Гасло «Вся влада Радам!» було дозволено. На інших лозунгах написано: «Геть колонізаторів!», «Щербицького в дідорню!» Але, крім лозунгів, було дуже багато синьо-жовтих прапорів, десь більше 100. Людей на мітингу було зо 100 тисяч осіб. Зі Львова приїхав Чорновіл, виступав.

Офіційні органи теж зібрали невелику купку людей з червоними прапорами, але вулицями міста вони не проходили. Кажуть, що добре виступав від росіян якийсь Сергеєв, що підтримав синьо-жовтий прапор і вимагав повернення старого російського прапора. Росіянин говорив, що КДБ навмисне нацьковує людей одної національності на інших, закликав об’єднуватись. Говорили й про мене, що чиновники не пустили  в депутати.

Івано-Франківськ ще ніколи, мабуть, не бачив стільки синьо-жовтих стягів, з якими йшли від стадіону до пам’ятника Тарасові Шевченку, де нахилили стяги, а далі Шевченківською вулицею до обкому партії й на вокзал, звідки верталися львів’яни додому. В мітингу брала участь «гельсінська спілка», до якої належить і Василь Січка, що виступав на мітингу. Він сидів 15 діб у тюрмі. На мітингу говорили, що синьо-жовтий прапор заплямив себе кров’ю, а інші відповідали, що червоний прапор і партія комуністична заплямувала себе кров’ю ще більше.

      Петро Арсенич закликав не передплачувати брехливу «Прикарпатську правду», яка шельмує НРУ, не дає своїх сторінок прогресистам, а різним чапугам і ясінським.

      Робиться в країні щось значне і значиме. Страйкували і страйкують усі вугільні шахти Кузбасу, Донбасу і Львівсько-Волинський басейн. Такої солідарності ще не було. Зрозуміло, це сильно вдарить по економіці і по Горбачову, але заодно світ бачить, як тріщить імперія, в які страшні суперечності зайшов табір соціалізму. Всім зрозуміло, що далі так СРСР розвиватися не може. Це агонія старого світу. Потрібні глибокі переміни, реформи, і кожен народ повинен мати своє лице.

     Юрко Щербак казав, що без культури і мови народ деградує у всьому, що коли ми хочемо приєднатися до європейського  співтовариства, то рівень української культури має бути не нижчий, як у Франції. Поки що Україна задушена гірше, як африканські країни.                        


  25.VІІ.1989.                         

У краєзнавчому музеї провів правління Товариства. В суботу була нарада керівників осередків. Нараду провів Шулепа, бо я їздив до сестри на весілля. Було на нараді до 120 керівників осередків. Учора після правління Товариства подивилися репортаж з установчої конференції Київської регіональної організації НРУ. Дали сильні фрагменти з виступів. Це велика пропаганда НРУ, хоч диктор спростовував, критикував, але це було блідим на тлі виступів.


    26.УІІ.1989.                     

Ми сім’єю відпочиваємо у профілакторії за містом. Але з Тарасом їздили до міста. Він одержує паспорт – зробив фотографії, а я зробив для іноземного паспорта, бо запрошують на Дні української літератури до Польщі та на конференцію «Життя і творчість Вінценза».

    Приїхали з міста до Ценжева, а звідти лісом ішли до профілакторію і заблудили, вийшли аж на звірогосподарство. В лісі почався дощ, захопила нас ніч, а Тарас воркотів, що я його водив лісами. А мені хотілося, аби він відчув вечірній ліс.

                              Х                           х                       х

  Місто бурхливо обговорює мітинг, який відбувся в неділю в парку.

-      Якось аж душа виросла, – казав мені один робітник.

    Яремійчука Романа засвистали. Він готувався гостро виступити про екологію. Але щось не так пішло. Молоді хлопці почали свистати. Яремійчук почав сваритися:

    -Ти, недоноску! Що ти зробив, що ти свищеш мені, професору?

Тоді почали свистати всі «недоноски» і не дали Яремійчукові сказати слова. Він пішов ображений, розгублений, а сьогодні я зателефонував йому: «Ето недоносок Яремийчук?» «А хто то?» - питає. «Ето вьі на митинге вьіступали?» Згодом я признався і вислухав всі його скарги. Домовилися, що він негайно робить статтю у формі наказу депутату Ткачукові для газети «Агро». Облвиконком напирає перекривати Лімницю, бо для Калуша треба води – будують Гамерівські заводи, від яких США відмовилися. Це загибель.  Готуємо мітинги протесту. Добрянський каже, що проти мене шиплять і праві, і ліві. Гадаю, Павло і сам шипить, бо сьогодні почав, що начальство мене тягне в депутати України. Заздрість є заздрість. Але начальство побачило, як народ стоїть за мною, відчуває, що зі мною вчинили підло, а ще вказівка зверху – очолити висування кандидатів у депутати, бо ж партія втрачає керівну роль. Але оця «керівна роль» обернеться тепер проти мене. Почнуть шельмувати мене. Уже почали «роботу». Я все ж спробую поборотися, бо нині від депутата дуже багато залежить. Стоятиму за народ, якщо народ мене зрозуміє.

                                         х                    х                 х

    

                МИГА  МИХАЙЛО  ДЕМ'ЯНОВИЧ

 Із Львівщини, з Топорева. Заарештували в тети на сіні. Били так, що тіло посиніло, пальці припирали. Привезли в Золочів. Три свідки.

-      Роздягайсь!

Не міг. Роздягли. Мазав тіло санітар. Вели попід руки. Вдень не давали спати, а вночі – допити. До Львова. 7 місяців допитували.

-      Я нічого не знаю! А як знаю, то не скажу!

Документи в Москву. Спецнарада (трійка) присудили 8 років і свідкам по 8 років. Родичі не знали. В хліб записку і кинув у юрбу. Написав батькам. Повезли до Києва, тоді до Воронежа, а з Воронежа в Горький. На півночі Горьковської області Ватлаг, 15-ий лагерний пункт. Сиділи із злодіями та вбивцями. Злодії в карти грали, а ці працювали. Різали ліс, корчували пні, прокладали залізницю на Воркуту. «Видихаючий лаг пункт». Коли ще міг робити, то в колгосп на 4 години, а ні, то… Інколи лікарня. Коли не міг іти, то коневі до хвоста прив’язували, щоб вів – з «доводом», називали. «Попки» - охоронці. Не виконував норми – наручники.  У 1949 році відділили політичних від злодіїв. Якщо злодій щось погане сказав на уряд, чи інакше – політичний.

     Собаки, охоронці, пхають в товарняки. Везуть у Караганду. Не знали куди. Лиш по дорозі морзянкою вибили. Це – рятунок, бо етапних 750 грамів хліба на день. На станціях дерев'яними молотками обстукували вагони, чи нема десь дірки, чи не тікають. Дошка з діркою глуха… А в Караганді в землянки поселили. Великий табір. Тут теж злодії були. Закон: де поклав, там стоїть. Три місяці нікуди не брали. Тоді з Берією колотилося. Ходив Льоня-злодій, що взимку й влітку носив під пахвою сокиру. Крали. І тоді вчинили погром. Об'єдналися й убили 97 злодіїв-росіян і ще кілька десятків поранили. Почалося слідство проти українців, яких називали бандерівцями. Відділили. Наших кинули в шахти. Майже щозміни гинуло по кілька; било вугілля, вагонетки. Застрайкували бандерівці; домагалися робіт на поверхні. Викликали. Заслання. Нарешті знову в товарні вагони запхали й повезли в Хабаровськ. Сюди й батьків виселили. Не мали права конфіскувати майно й вивозити, а вивезли. Там, у Хабаровському краї, було дуже багато наших. Тут і дівчата, і хлопці, і чоловіки. Познайомився з 26-річною з Криховець, оженився. Хлопець народився. Привозили воду паровозами. Поліз набирати, а машиніст:

    - Ти, бандера, ще води захотів!

А той валянком у зуби. Накинулися ще два машиністи. А один наш колов дрова й кинувся на допомогу Мизі. Почав колуном бити. Знову слідство. Росіянин вступився. Підріс хлопець. Удома по-українському розмовляв, а на вулиці по-російському.

    - Їдемо, жінко, додому!

    Приїхали до Криховець. Не прописували. Щодня два міліціонери приходили. Не давали праці.

    - Їдемо, жінко, назад у Хабаровську область.

   Поїхали. Звідти перебралися в Одеську. З Одеської – сюди. Не прописували жінку в цій області, а Мигу у Львівській. На тещине ім'я купили хату у Павлівці. Далека родичка працювала в сільраді на Львівщині. Прописала. Тоді виписали жінку, а через деякий час чоловіка: «Не хоче тут жінка жити, мушу їхати на Франківщину». Через багато років прописали в Павлівці. Робив на малі гроші до пенсії. Дістав 57 крб. пенсії. Підробляє в профілакторії. Син закінчив технікум радіоелектроніки. Оженився до армії. Служить у ракетних військах в Брянській області.

                       х                    х                    х

     У селі Нивиця бандерівці обстріляли ковпаківців. На конях оточили. Вбили більше 30 хлопців. Зігнали до стодоли. Один скочив на коня й погнав до німців. «Рятуйте!» Дві танкетки почали стріляти. Втекли. На деяких обличчях була здерта шкіра, щоб не можна було впізнати, хто то. Під горлом підрізували й знімали шкіру.

                      х                     х                     х

     Сотник «Малиновий» воював ще в 1919 році. Його вбили свої ж. Агентура на нього накапала, що хоче втекти до Польщі, а есбісти ліквідували. Таких випадків було багато, коли невинні гинули. Нікуди не думав утікати сотник «Малиновий». «Гамалію» з Чорного лісу посилали до Польщі мстити  за погром українських сіл, коли поляки там вчинили різню.                     

                          х                    х                         х

    У Рибнім з церкви двох чоловіків забрали (Пилипа Мачкура і ще старого) і розстріляли в Рибному. Енкаведисти. То був 1946 рік. То було десь у квітні місяці. Другий Мачкур Данило врятувався. На животі повз три кілометри до лісу. Він був секретарем сільради.

                     х                         х                     х

   Панський ліс ялиновий; там розстрілювали енкаведисти (це Кабанка). А німців розстрілювали на людськім у Лазах. Там є така долинка і потічок. Десь на ​Суху Ліщину теж возили енкаведисти розстрілювати.

                    х                           х                     х

    Мадяри утікали на Рибне і Гуту. Одна стайня в Рибному згоріла від кулі. В Майдані 1944 року церква згоріла. Люди кинулися в ліси й церкву збудували 1946 року.


29.VІІ.1989.                 

Моя доба – це доба не тільки космічних польотів, але й НЛО, телекінез, парапсихологія, бермудський трикутник, снігова людина, «барабашка», хіромантія.

     Людську думку можна порівняти хіба що зі світлом зірок, яке летить до нас тисячі, а від галактики й мільйони світлових років. Але думка наша сягає ще далі, навіть туди, звідки й світло вже не доходить. Безмежний всесвіт, безмежна й думка. 

                    х                           х                     х

    Український народ не здобув волі у 1917-20 роках, але пісні, які створено в той час, вартують великих перемог. У виконанні Гуцульського ансамблю передають «Ой видно село…». Ця пісня з того часу. І не лишень ця. «Слово про Ігорів похід» теж поразка породила. І наші пісні тому такі сильні, що в народу величезне бажання бути вільним.


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Листопад
2020
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30

РЕКЛАМА



Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Ловаги - прикарпатське село, де страусів більше, ніж людей

ВІДЕОНОВИНИ


Софія Міколяш читає уривок зі свого роману
<p>
	<span style="color: rgb(3, 3, 3); font-family: Roboto, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap; background-color: rgb(249, 249, 249);">Софія Міколяш написала перший роман – «Наснилося Між Двох Світів. Невагомість». Попри деяку нерівність роману, він зачіпає душі тих, хто його читав особливою безпосередністю і чесністю...</span></p>
<p>
	інтерв'ю з авторкою<a href="http://briz.if.ua/64636.htm" target="_blank"> читайте тут....</a></p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців