Купити квартиру Івано-Франківськ

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії: керівник військових вишколів
Сергій Демчук: громадський діяч та захисник національного бойового мистецтва. Сергій Демчук є видатною особистістю, яка впливає...
Портрет професії. Водій
«Під час зустрічей з колегами розумієш, що насправді є війна, - розповідає водій в АТ...
Портрет професії. Воєнний розвідник
7 вересня 2021 року українська воєнна розвідка відзначає 29-у річницю створення. За цей час відомство...
Комплектувальник товарів: обов’язки, плюси та мінуси професії
З розвитком гуртової та роздрібної торгівлі, а також численних інтернет-магазинів набула актуальності вакансія «комплектувальник товарів»...
Портрет професії. Дизайнер прикраc
Її прикраси носять тисячі людей в Україні, Італії, Польщі, Росії, Америці, Іспанії, Греції, Норвегії, Грузії.....
Портрет професії. Електрогазозварник 5 розряду «Івано-Франківськгаз»
Лідія Анікеєнко: «Коли ставлю шов, вогонь мене заряджає… Тому я б не змогла працювати за...
Портрет професії. Миловар
Заради нової справи вона залишила звичний побут та стабільну роботу у Франківську і перебралась до...
Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...

БЛОГИ


Юридичні консультації
вул. Івана Франка, 4 Івано-Франківськ 76000 тел.0342...
Координаційний центр з надання правової допомоги та Національна соціальна сервісна служба спільно захищатимуть права вразливих категорій осіб
Координаційний центр з надання правової допомоги та Національна соціальна сервісна служба, як центральний орган виконавчої...
14.7.2023, 10:09
ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Жовтень, 1989: Пушика продовжують "звинувачувати" у націоналізмі
11/10/1989 «Прикарпатська правда» надрукувала мою обскубану репліку-відповідь Дедуріну, який мене й Товариство звинуватив у націоналізмі. Я...
2.2.2021, 12:57

ОПИТУВАННЯ


Чи любите ви пампухи з ружою?
Так
Ні
Це що?

НАШІ ДРУЗІ


Апетит приходить під час їжі

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Березень 1989: "гидке переслідування народорухівців"
18.11.2019, 14:11

22.ІІІ.1989

Другий тиждень маринують мій матеріал про утиски щодо створення осередків Товариства української мови. Вчора півдня боровся за кожну українську книжку. Книгарі замовляють Пікулів, а не кращих письменників. Жартома кинув одній, що недорозвинуті замовники, то це переросло в образу.

Ввечері виступав перед батьками в дитячому садку, де завідує Дорошенкова Ганна. Всюди з людьми розмовляю відверто, читаю гострі поезії. Це дуже не подобається багатьом. Громадська робота забирає всі сили, весь час, здоров'я, але інакше нині не можна. Або тепер щось здобути, або ніколи. В “Правде” велика стаття про Естонію. В прибалтійських республіках по два фронти: національні й інтернаціональні; на Україні йде гидке переслідування народнорухівців. Я на всіх зустрічах дістаю запитання, як я ставлюся до НРУ. Я відповідаю, що позитивно. В області йде офіційно велика агітація за Ткачука й неофіційно – проти його кандидатури в депутати.

Наші чинодрали-брехачі зганьбилися по вуха перед народом.

                                    ПРОВОКАЦІЯ

Приїжджав Ганущак з Миколаєва на відкриття пам'ятника Шевченкові в с. Сільці. Лев Бачинський приїжджав на відкриття. Тут був пам'ятник, та під час першої світової війни російські солдати підірвали його. Лишилася тільки половина тієї піраміди. Коли край окупувала Польща, заборонили відновити пам'ятник. Аж у 1937 році знову домурували з каменю піраміду, відновили напис, що то Кобзареві до його 100-річчя. Та настала друга світова війна. А по війні заварилося нове. ОУН, УПА і енкаведе й МГБ. В Єзуполі — район. Солдати й офіцери їхали до райцентру й з райцентру, вчилися стріляти по мармуровій плиті на пам'ятнику. Лишилися на мармурі відбитки куль енкаведистів. Довго так стояв пам'ятник, не дозволяли його відновити. Аж цього року Ганущак у Миколаєві зробив гранітну табличку, на ній вирізьбили зображення Кобзаря й напис. Привезли. І взялися впорядковувати могилу. Від 6 березня щоденно після роботи виходили сілецькі люди на толоку. Тепер громадське поле забудоване. На тлі нових хат виріс пам'ятник. І ось на 19 березня назначили відкриття. Зібрався хор. Жінки пішли до лісу, нарвали барвінку, сплели велику гірлянду. Та напередодні примчав з району цербер Кардаш. І почав забороняти. Тиснув на голову сільради, аби відмінив відкриття під тим приводом, що не готовий пам'ятник. Та люди сказали, що поїдуть до обкому. Він кудись телефонував, і нарешті дозволили відкриття, лишень зобов'язали так вибудувати програму, аби ніхто не виступив з Руху чи з інших людей. Бодьо Галюк злякався, і хоч то його рідне село — не приїхав на велике свято його села.

     І ось пішли ми з Ганущаком Михайлом Михайловичем на каву, зустріли Ігоря Куцяка-лікаря, що був у Алжіру. Пішли разом. І був під “Дністром” у гастрономі ще якийсь “великий діяч”. І йшли ми з Ігорем. І йшов йшов отой діяч. А на колонах поштових міськком комсомолу порозвішував листівки: “Молодь міста! Нам потрібний молодий депутат. Голосуйте за нього!” Мається на увазі Сидорчук. І ось отой вертун, що крутився коло нас, зірвав оцю листівку. Ми постояли в центрі 5-10 хвилин, і тут я помітив, що до нас під'їжджає міліцейська машина. Я сказав, що пора додому, але коло фонтана вже на нас чатували 4 цивільних і з машини вискочили троє міліціонерів. Я зрозумів, що оті цивільні, то з КДБ. Нам запропонували сідати в машину.

     - А це з якої рації?

     - Сідайте! Розберемось у відділі!

     - З чим розберемось?

     - Ви зірвали...

     - Що зірвали?

     - Наші люди за вами слідкують.

 І мене, і Ігоря почали запихати в міліцейську машину. Я не давався, сварився.

     - Нічого я не зривав!

 А вони силою. Я тоді сказав, хто я є, і пустився йти.

     - Я знаю,- сказав один і вихопив з пазухи рацію, але мене оточили і почали пхати до машини. Збиралися люди.

     - Тихіше! - почав приборкувати мене.

Коли я відчув, що цербери нас запхають у машину, я сказав:

     - До виборів, як кандидат у народні депутати, я маю право недоторканості.

 Хоч право це з мене зняли на окружних зборах, але це подіяло. Я тоді пішов у наступ:

     - Хлопчику, я написав для тебе 20 книжок і півсотні пісень.

     - Я тобі не хлопчик! Я — капітан!

     - А я – майор.

І вирвався я до телефонної будки, набрав міліцію і сказав, що кандидат у депутати Пушик, зв'яжіть з Гончаренком. А коли нема, викличте начальство будь-яке. І тут оці круки в цивільному і міліцейському, що під’їхали в УАЗі №02-20, раптом відчули, що люди, які почали збиратися, і поява начальства, і моя агресивність можуть повернутися до них другим боком. Я кинувся перестрівати машину, а всі розбіглися й роз'їхалися. Два вищі чини передо мною вибачилися. Цікаво, що Петро Петрович Косюк з радіозаводу за цим провокаційним концертом спостерігав. Він мене провів аж до мого будинку, і тільки по дорозі до мене дійшло, що це була провокація. Продумана провокація, щоби спровокувати мене перед виборами.

Вся область гуде, що будуть викреслювати інших кандидатів, а мене дописувати. Такі бюлетені будуть не дійсні, але людям не поясниш це. Усе кипить, усі гудуть, усі сподіваються. І вирішили розпустити по області, що мене побили, що під'їхали машиною до поїзда, що в квартирі побили, що в реанімації. Тижнів зо два тому чіплявся енкаведист, а сьогодні справді машина була. Як хитро хотіли скомпрометувати: зривав агітки... ось як можна повернути. Підіслали провокатора, вартували коло пошти, сам зірвав листівку, а ти, кандидате в депутати, їдь у відділ міліції. Вийде, що правильно тебе зрізали на окружних! Отак мається наша “найдемократичніша система”! Отак захищає тебе твоя міліція! Отак береже! “Наші люди за вами весь час слідкують...” Як він по-дурному проговорився, що я перебуваю під негласним наглядом міліції і КДБ. Особливо оці круки в цивільному обурюють. Недорослі нюхачі. Нічого їм робити... Підлота провокаційна...

                              х                      х                      х

     Товариство “Рух” у неділю вивісило великий плакат, аби бойкотувати вибори, якщо Посторонко, Сидорчук, Матвеєв і Ткачук не знімуть своїх кандидатур, бо ж вони порушили ухвалу партконференції: нема з кого вибирати. Вивісив хтось один з “Руху”. А пізно ввечері викликали до першого секретаря міськкому партії. Там уже сиділи Шукайло, Яковишин та ще хтось там. Це називалося “засіданням бюро обкому”. Викликали Мар'яна Чучука, якого вже звільнили з роботи в медінституті, й навіть суд не поновив, і пішов з ним юрист. Накинувся на них Федорчук. А цей юрист сказав:

      - Та ж чекайте! Ми ніде не порушили конституцію. Я, як юрист, знаю, що можна голосувати за кандидатів у депутати й проти них.

      - О! Цей “Рух”! Там самі вороги. Виїдуть за кордон, а тут кинуть.

      - Нам з рідної землі нічого виїжджати...

А тим часом по області ходили листівки-агітки проти цих кандидатів, яких заготовив “Рух”. Цікаво, що ці листівки зривали власті й міліція, а тих, хто зірвав би листівку міськкому комсомолу, забирають до міліції і КДБ, виганяють з роботи. Сильна демократія! Чиновники божеволіють через те, що не можна нині посадити в пермські табори, вивезти в Сибір, убити. Навіть оці вибори зіпсували багато крові чиновникам. А ще НРУ. Сьогодні в “Сільських вістях” є інтерв'ю Петра Осадчука про Народний Рух України, але газету не допустили до кіосків, не знаю, чи дійшла вона до передплатників. Ніколи ще в наших поганяйлів не було такого важкого часу. Народ пробудився!

                          х                      х                      х

    Сьогодні телефонував Граф з міськкому. Хотів адреси Спілки письменників.

    - Котрий Граф? - запитав я.

    - Графів не так багато, - сказав він.

    - Отой з міськкому?

    - Той самий.

    - Той, що знущався з Миколайчука, крутив одну частину фільму російською, а другу — українською? Не допустив людей на сеанси?.

    - Та то неправда! Я чув, що і на письменницьких зборах таке говорили. То неправда. Я люблю Миколайчука.

    - Ти гроші любиш, а не Миколайчука! - сказав йому і поклав трубку.


     24.ІІІ.1989.            

Страшенний ажіотаж довкола виборів. Якийсь кадебіст викладачці педінституту чи її чоловікові говорив:

    - Не спрашивайте! Обстановка взрывоопасная. Сложно очень... Кругом листовки, чтобы Пушика избирать.

    А люди справді роблять усе, щоб не обирати назначених обкомом. Одні закликають до бойкоту виборів, інші — дописувати Пушика, треті – викреслювати Матвеєва, Сидорчук, Ткачука. Загомоніли, що приходить на місце Щербицького Скиба Іван Іванович. Не знахідка для України, але і не найгірший. І для нас мав би він бути не злий, якщо не скапустився в Москві. Мав би він мати серце до України.

   У “Прикарпатській правді” вийшло моє інтерв'ю про Товариство української мови і про гальма. Не дають його створити в деяких місцях. Підредагували мене перукарі з редакції.


25.ІІІ.1989

Бурлить педінститут. Кілька днів тому виступала в ньому Лихачова, а сьогодні “приборкували” студентів два перші секретарі: Посторонко і Федорчук. Виступали. Бояться, що проваляться їхні кандидати. “Рух” агітує проти одиноких кандидатів, але їхні агітки зриває міліція і дружинники, а ось за провладних кандидатів агітують газети, радіо, листівки. Мобілізовані КДБ, міліція й дружинники. Бояться бунтів. Івано-Франківщина показала себе ще раз, яке то гниле болото теперішня влада. Навіть Креховецький у Галичі обзиває мене націоналістом. Гей дурень, дурень!

                             х                       х                          х

     Будинок по вулиці Ватутіна обіцяли віддати для багатодітних сімей, а зайняло начальство. Тепер кажуть про чинодралів:

    - О! Це той будинок, де “багатодітні” мешкають.

   Вивісили табличку на тому будинку, де жив перший секретар і начальник КДБ, що тут філіал жіночої консультації, а будинок тримають для нового секретаря обкому і начальника КДБ.

                              х                       х                       х

    Учора був у тресті “Прикарпатліс”. Біда та й годі. Повернення до оренди потягло зловживання. Колгоспи й радгоспи відчули, що можна буде рубати ліс. Тепер захоплюють полонини з приполонинськими лісами й тут же їх рубають. Мафіозі, мафіозі. Петрів – директор радгоспу “Брустурівський” обкрутив Бойчука, голову області, доліз до Масола, голови Ради Міністрів, і домігся лісу й полонини.


26.ІІІ.1989.          

Радилися з Шулепою, як провести конференцію Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Затягаємо якнайдалі, аби множилися осередки. Процес створення їх цікавіший, як діяльність у Товаристві. Тепер ці осередки сильно діють на свідомість. Дуже багато читаю: монографію про Івана Мазепу, видану у Львові Ільком Борщаком і Рене Мартелем написану; грецькі гімни, Біблію, журнали, газети. Дістав другий том “Словаря книжников и книжности Древней Руси”.

                                   ГОЛОСУВАННЯ

Не вибори, а голосування. Нема з кого вибирати – по одному кандидату. Люди викреслюють Сидорчучку й Ткачука. Але власті вдалися до комбінації нової. Поклали в кабіни прості й тверді олівці, аби можна було витерти те, що викреслено олівцем. Боюсь, що передбачена підміна бюлетенів. Всього можна сподіватись і очікувати. Хіба міг Іван Драч подумати, що 21 лютого його запросили на зустріч з випускниками для того, аби 23 березня в “Правде Украины” виступив директор Білогородської середньої школи №1 Києво-Святошинського району якийсь В. Гурнак, що такий-сякий Іван Драч за 7 хв. поклав до кишені 46 крб. 90 коп. Цього не могло бути. Тільки з метою компрометації зроблено це перед виборами. Організатор НРУ, кандидат у депутати і рвач. Драч-рвач. Отак і нищать нас.

                             х                        х                       х

   А тим часом львівський театр “Не журись” співає пісні про приїзд Горбачова до Львова, про те, як садили без коріння ялинки, як мили шампунем тротуари,  милом дороги і т. д. Написав пісню Панчишин, а Едуард Драч написав: “Віддайте мову”. В Москві викрикують: “Партия была, партия есть, партия ела и будет есть!”.

                              х                         х                     х

    А в Коломиї ловлять журналістів і вчених, привозять до витверезника, там сидить держиморда-запасник:

    - Делай семь поворотов вокруг собственной оси!

   Коли захитався, то роблять висновок, що середня ступінь оп'яніння. Бунтуєш, то прив'язують до крісла й б'ють... Демократія. Кулибаб'юк розказує, що на його очах таке робилося.

                               х                         х                    х

    У Львові Ірина Калинець сидить 10 діб під арештом. Кирилюк Грицько розповідає, що слухав “Свободу”. Передали, що Тарас Мельничук і син якогось священика видають щоквартальник “Карби на горах”. Начебто вийшов другий номер. Тарас Мельничук десь в Одесі. Йому цього року — 50. Запланували в “Молоді” книжку. Думаю, що тепер вона вийде. Малкович редактор. Він дав Мельничукову добірку в “Україні”. Варто би було, аби вийшла книжка Тарасова. Це, може, важливіше, ніж цей рукописний альманах, бо мав би Тарас ім'я. Книжка вже готова, відредагована.

                               х                          х                       х

    Я ніяк не можу збагнути, чому в наших Карпатах так багато тюркських слів. Невже справді гори заселяли полоненими половцями, татарвою, печенігами? Я гадаю, що тут осів  раніший пласт. Можливо, що кочові скіфи були загнані в наші гори.

    Аж сьогодні збагнув я, чому то пустили по області, що лежу побитий у реанімації. Це аби за мене не голосували й не викреслювали Ткачука. В Ткачука – рак простати, люди це знають і кажуть, що з хворого депутата толку не буде, то й пустили, що Пушик у реанімації. Говорили нині виборці:

      - Що голосувати за Пушика, коли він у реанімації.

     А ще розпустили, що я пияк і гуляка-бабник. Це теж для компрометації.

                         х                       х                      х

  Попов Володимир Григорович, викладач педінституту. Мешкає в гуртожитку. Веде ліберальні розмови зі студентами,бо ж “пітєрец”. Підписав колективного листа проти начальства, яке палац собі збудувало. І ось сьогодні почалося голосування. На виборчій дільниці рано-вранці ввімкнули динаміки, аби було весело виборцям. Попов пішов сваритися, аби притишили музику. Не слухали його. Попов ударив кулаком і розбив скло чи віконце. Його схопили й завезли до міліції. Півнєв, який недавно став другим секретарем, вирішив відзначитися.

       - Що там у вас за мудрагель такий? - запитав ректора Кононенка Віталія Івановича.

Той переляканий, за Попова не вступився. І Попову дали 10 діб за дрібне хуліганство, хоч він справедливо вимагав тиші. Попов –русифікований єврей. Йому націоналізм не пришиють. Місцевому би дали більше, з інституту вигнали б.


27.ІІІ.1989

Вибори співпали з переведенням годинників на літній час. Про мене розпустили плітки, що я лежу в реанімації, у Львові. Це вже вихлюпнулося за межі області. Зробили це, безперечно, ті, хто був зацікавлений, аби не голосували проти Ткачука, Посторонка, Матвеєва, Сидорчук. Вони зібрали дуже багато голосів проти. Не пройшла апаратниця Полюк, а пройшла колгоспниця Телезин з Тлумацького району. Гомонять, що у Львові провалили на виборах Якова Петровича Погребняка за те, що била міліція людей. Крім цього першого секретаря, не пройшов у Ворошиловграді Ляхов, Бандровський в Ужгороді, Масик у Києві, Згурський (голова міста) у Києві, ще зо два перші секретарі обкомів... Провалили Івана Драча, а вибрали Амосова. Провалили Яворівського, а вибрали Щербака. Завтра опублікують результати голосування.

                           х                       х                     х

     В Житомирській області проводять експерименти над жителями сіл. Не виселили людей із радіоактивної зони. Там уже почали народжуватися поросята, в яких по одному окові на цілу голову, безногі телята. Про це зроблено фільм “Мікрофон”. Його не пускають на екрани. Експерименти на людях. Це на рівні фашизму. Аварія в Чорнобилі – це 17-21 бомб, які впали на Хіросіму і Нагасакі. Про японські міста знає ввесь світ, а про справжнє лихо Чорнобильське світ не дізнається ніколи. Брехня... брехня... брехня...

                               х                         х                       х

       Приїхав Роман Гнатишин з Харкова. Ввели мене до редколегії журналу “Прапор” і атакують, щоб написав статтю в 9-й номер про Західну Україну та її долю.                          


  28.ІІІ.1989.          

Провели засідання оргкомітету Товариства української мови. Страшенно важко. Проти нас пущено все. Забороняють створювати осередки райкоми й парткоми. Йде шельмування народного руху. Бояться, що народний рух діятиме через Товариство мови. Сьогодні мав круту розмову із секретарем міськкому КПУ Шукайло. Добивалася, щоб я заборонив Головатому, аби той не збирав підписів на підтримку народного руху на “Промприладі”. Я, звичайно, з неї посміявся. Бо в той же час з Городенківщини приїхав священик і привіз 4000 підписів на підтримку руху. Я сказав, аби передав Павлові Добрянському, щоб той поки що замкнув у сейф, а тридцятого передамо до Києва. Рух діє!

     Я сьогодні розповів про те, як мене забирали до міліції. Дехто шипів, що не треба... Особливо Слюсар Іван з обкому. Там, у обкомі, міськкомі й райкомах особливі люди – підлі, фальшиві, крутії й брехачі. Раби зарплат. Виявляється, що “найрідніший” Куравський Зенко, який грає великого друга, так сказав про мене одному торгашеві, коли торгаш запитав: “Чому ви так не любите Пушика й усе пускаєте проти нього, зате всі підтримуєте Ткачука Василя?” :

    - Одне плескати язиком, а друге — працювати.

   Тепер я на своїй книжці напишу такий автограф: “Тому, який постійно плеще язиком, від того, хто постійно працює. Куравському – Пушик словами Куравського, щоб знав оцінку його праці”.

    Стебельська сьогодні розповідала мені про те, як Лихачова брехала, що переговорила з Марією Стеф'юк, Дмитром Павличком, Романом Іваничуком, Федором Погребенником, що вони приїхати не можуть, що Марія Стеф'юк хоче полежати в нашій обкомівській лікарні й тоді виступить. Коли Стебельська потелефонувала до Марії, то виявляється, що все це брехня. Їй не телефонувала Лихачова. “Великий покровитель талантів” Куравський теж зіграв дурника з себе. Зробили все, аби лауреатів Шевченківської премії, вихідців з Івано-Франківщини, не запрошувати.


 29.ІІІ.1989.           

Сьогодні має бути вечір до 40-річчя Володимира Івасюка. Графоман Ярош, якого я залишив на своєму кріслі, організовує цей вечір, але мене не кличе, хоч в Івано-Франківську я єдиний, з ким дружив Івасюк і на чиї слова писав пісні. Дивний Ярош. Я не поїхав до Чернівців – він поперся. Я не поїхав до Львова – дивно, що він не погнався. Вибили йому квартиру, але ніхто з письменників не знає, де та квартира, і ніхто в Яроша у квартирі не був. Зрозуміло, що на цьому вечорі мені треба хоч би вірші про Володимира прочитати.

                       х                       х                        х

      Учора на оргкомітеті Товариства мови були гострі суперечки. Слюсар та ще деякі чиновнички роблять усе, аби конференція стала формальним відбуттям, а саме Товариство — конторою. Не вийде! 15 квітня зберемо 400 делегатів і 100 запрошених. А мене підганяють на конференцію з 20-30 делегатів. Обком боїться такої потужної сили. 


     30.ІІІ.1989.         

 Ярош усе робить, аби я не виступив на вечорі Володимира Івасюка. Та приїхав Михайло Івасюк з дочкою і зятем, Микола Бучко, Марія Матіос, Лазарук. Старий Михайло Григорович і слухати не хотів, аби вечір відбувся без мене. Недоколисаний поет з Королівки почав молоти, аби я тільки у другому відділі концерту брав участь. Я йому сказав кілька гострих слів. Зрозуміло, що він ніяк не міг проковтнути ті овації, якими вкрили мене люди за чесну розповідь про Володимира, за вірші. Гарно виступала  співачка з Чернівців Савчук, Кривень, “Росинка”, бандуристки і сам Михайло Івасюк. Гарно виступали Марія Матіос, Мирось Лазарук, який колись був учасником нарад молодих літераторів, а нині вже заступник редактора молодіжної газети, запитував на вечорі:

     - Чому ми на своїй землі повинні запитувати в когось, чи співати нам, чи ні? чи любити, чи ні? чи вшановувати, чи ні?

   Лазарук подарував мені свою першу книжку “Коломия”. Я тішуся, що з колишніх початківців, з якими довелося колись працювати на семінарах-нарадах, виросли свідомі поети: Герасим'юк, Малкович, Лазарук, Слоньовська. Слоньовська надіслала мені листа: радіє, що її прийнято до Спілки письменників, дякує за підтримку.

                            х                        х                        х

     А інші аж шиплять. Учора було обласне свято рідної мови, поз'їжджалися і літератори юні. Мав бути на відкритті Добрянський, але поїхав заробляти гроші до Коломиї і нікому про це не сказав. На відкриття прийшов Олександр Смоляк. Сполудня вже ми прийшли: Андрухович, Стефурак, Ігор Гаврилюк, Смоляк, Галина Ільєва з педінституту виступала, юні початківці. Було багато дуже запитань. Я відповідав, що аж заступник завоблвно Іваницького на сцену вихопилися разом із Шараневичкою, що треба закінчувати. Я сказав, що Рух письменники підтримують, що по вулиці Леніна в трьох клітках літературний музей, а по вулиці Шевченка ночують “вірні ленінці” 2-3 рази на рік у палаці Марґошеса, та Посторонко не поспішає передати два готелі народові. Я це говорив і на двох вечорах Івасюкових у будинку культури. Приймали слухачі мене дуже добре, з оваціями, і старий Івасюк говорив, що протягом десятиріччя, коли на ім'я його сина наклали табу, лишень Пушик лишився вірним другом, писав про Володю, говорив, підтримував, боровся за нього. Може, й задуже хвалив мене Михайло Івасюк. Сьогодні вечір Івасюка в Коломиї, але я не поїду, хоч запрошували.

                            х                       х                      х

     Учора в Будинку культури мені показали текст листівки, яку вивісили за склом. Ходорович, директор, зняв її й потелефонував до КДБ. Звідти примчав Лісовський чи Лісковський (завкультурою), узяв її, не доторкаючись пальцями (напевне, зніматимуть чи вже зняли відбитки пальців того, хто вивішував листівку), завив у газету і поніс на Чекістів. Але поки той Лісковський прийшов, Ходорович переписав текст листівки і дав мені:

     “Громадяни Івано-Франківська! Висунення кандидатів у народні депутати  СРСР стали для іванофранківців серйозним іспитом на громадянську активність і політичну зрілість. Вперше за 50 років люди мали можливість висунути свого, не “рекомендованого” зверху кандидата. Та прогресивним силам не вдалося відстояти свого обранця. Підібрані і відповідно проінструктовані окружні передвиборні збори заблокували Степана Пушика, і він не став кандидатом у депутати. Але боротьба не була марною!!! Десятки тисяч людей, які раніше були рабами паперової бюрократії, прокинулися до свідомого політичного життя. Іванофранківці переконалися, хто є справжнім бійцем за перебудову, а хто тільки проголошує красиві гасла з трибуни. Ми побачили, що шлях до перемоги – в об'єднанні всіх прогресивних сил для боротьби проти бюрократії.

          Це наш  найбільший здобуток і головна зброя!!!

    Невдача С. Пушика не стане кінцем виборчої кампанії. І залишився ще останній шанс продемонструвати свою громадянську зрілість.

          Бойкот виборів недопустимий!!!

    Цим ви тільки допоможете бюрократичному апарату у виборі своїх кандидатів.

          Не можна вписувати в бюлетень інші прізвища!!!

    Згідно закону такий бюлетень буде недійсним і не враховуватиметься при голосуванні. Треба викреслювати обидва прізвища з бюлетеня: викреслення стане виявом народної недовіри до таких кандидатів. Якщо жоден з них не набере більше половини голосів, БУДЕ ПРОВЕДЕНО ПОВТОРНУ ВИБОРЧУ КАМПАНІЮ.

    Громадяни! 26 березня від особистої позиції кожного з нас залежить, хто переможе в цих виборах – народ чи бюрократія”.

Кажуть, що такі чи подібні листівки були розповсюджені по районах області. Здається мені, що зробили це рухівці, хоч ніхто мене в це не посвячував. Уявляю собі, як працівники КДБ пильно вивчали в лабораторіях цей документ. Демократія, чорт побери! Свобода! На багатьох виборчих дільницях були кулькові ручки без стержнів, прості олівці, щоб після голосування витерти легко закреслене, або з такими стержнями ручки, які не писали.

                          х                       х                         х

   “Прикарпатська правда” надрукувала наші пропозиції щодо перейменування вулиць Івано-Франківська та лялькового театру.

    Розказують,що Пітікіна (завміськвно) написала заяву, а Яковишин підписав. Вона начебто на таке й не розраховувала, лишень хотіла налякати, що піде з посади. Велика діячка, що принципово не хоче розмовляти українською мовою, та хоче керувати українськими школами й проводити свою русифікаторську політику.

                          х                      х                        х

     Шевченко... Коли повертався він із заслання, то нагадував столітнього діда. Я побував у тих місцях, де він відбував заслання, і здається мені, що не солдатська муштра зробила з нього столітнього дідугана,не пісковита пустеля, не біль за Україною,а царська заборона писати й малювати, а ще “строжайший надзор”. Я теж помер би, якби в Оренбурзьких степах і пустелях Каракумів забрали в мене перо і папір.

                           х                      х                       х

    Поети – це півні. Коли ще все і вся спить міцним сном, а поети вже будять: “Вставай, хто не спить! В кого думка постала! Година для праці настала!” Досвітні вогні засвічують після півнів. Тим, хто приспав Україну, не треба поетів, композиторів, художників. Їм треба, щоб народ працював до сьомого поту, решта часу спав, а коли з'явилася в нього вільна хвилина, то дай йому горілки, рок-музику, голих жінок на телеекрані, футбол.

                           х                      х                       х

      КДБ збирає на мене досьє навіть по заводах. На зустрічах мене запитують, як я ставлюся до Народного Руху. Сказав і вчора,що позитивно. “Промприлад” бурлить, хоч там я і не був на зустрічі, як голова оргкомітету мови, брали різні пояснення від людей. Сумно стало жити на Вкраїні, особливо письменникам. Україна в кліщах. І доки сидітиме Щербицький та його команда?


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Квітень
2024
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30

РЕКЛАМА



ФОТОНОВИНИ


ФК «Карпати» нестандартно презентували нову форму та оголосили титульного спонсора – бренд «Львівське»

ВІДЕОНОВИНИ


Яку небезпеку несе генератор?
<p>
	<span style="color: rgb(15, 15, 15); font-family: Roboto, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap; background-color: rgba(0, 0, 0, 0.05);">Часто замінниками центрального електропостачання стають генератори, а обігрівачами приміщення - газові прилади. Поряд з тим, такі речі несуть в собі ряд потенційних ризиків. Про них розповів Богдан Левицький, лікар з гігієни праці відділу досліджень фізичних та хімічних факторів ДУ "Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ України".</span></p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців