купити смарт-квартиру

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...
Портрет професії. Стиліст секонд-хенду
За приблизними оцінками, світовий ринок збуту ношеного одягу становить 4 мільярди доларів США. Як засвідчує дослідження...
Портрет професії: тренерка з ефективних комунікацій та конфліктології
Конфліктів з кожним днем стає дедалі більше. Рівень свободи зростає, а люди такі різні -...
Портрет професії. PR-фахівець
Важливим моментом у сьогоденні є комунікація. У бізнес-середовищі нині працює низка фахівців, які її налагоджують...

БЛОГИ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Друга декада березня 1989: Як росіянин Дубінін вимагав повернути українську церкву народові, а євреї створили своє товариство
16.ІІІ.1989. Учора виступав на “Карпатпресмаші”. Створювали Товариство української мови. Уже маємо кілька десятків осередків. Щодня десь...
6.11.2019, 11:12 (ред.)
Слободян Олександр
директор юридичної консалтингової компанії «Салекс»...
Як і де швидко отримати довідку про несудимість на Івано-Франківщині з перекладом і апостилем (1)
При працевлаштуванні на роботу та в інших життєвих ситуаціях кожному з нас іноді треба надати...
24.10.2019, 13:26 (ред.)

ОПИТУВАННЯ


1 вересня це:
Новий навчальний рік
Початок осені
Початок вересня

НАШІ ДРУЗІ


Любиш солодке — терпи гірке

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Перша половина березня 1989 року: Шевченківські дні і становлення РУХу
31.10.2019, 14:25 (ред.)

         1.ІІІ.1989.              Меморіальний музей-гауптвахта Тараса Шевченка. (Короткі записи!).


         2.ІІІ.1989.              На Орськ дорога, сонце світить нам, і холод -9*С. (Короткі записи, запис фольклору!).


         3.ІІІ.1989.          Ночували в Беляєвці. Тут же й виступали вчора в будинку культури. Дуже сильний вітер, сильний мороз, сніги. Гарно приймали нас на азіатській стороні, за Уралом. Прочитали в “Правде”, що буде 3000000 шевченківських монет.

    Верхньоозерне, де Тарас побував і допитувався, чи є тут хохли. Цікаво, що українців, які тут довго живуть, називають хохлами. Ми з України, то ми українці, а місцеві — хохли, бо мова нечиста. Верхньоозерна станиця. Отут діяв Пугачов. Будемо ночувати в Гаї. (Записи, фольклор!).


      4.ІІІ.1989.             Сонце, морозець і сніг. Ночували в Гаю (місто мізяників). (Записи!). Орський педінститут імені Т. Г. Шевченка. 21.ІІІ.61 року Міністерство освіти РСФРР присвоїло інституту ім'я Кобзаря. Виступаємо в кабінеті Шевченка. Озброєний пророк України... (Короткі записи!)


      5.ІІІ.1989.            За вчорашній день набрався багато вражень. Побували в музеї, на місцях казарм, плацу, церкви, гауптвахти, виступали в музучилищі, в педінституті; я роздивлявся місто, і навіть день народження відзначили Людмили з обкому, що нас супроводжує, і пом'янули Володимира Івасюка, якому було б 40. Сьогодні зустріч з учнями педучилища в музеї й повернення до Оренбурга, а завтра — виліт на Київ, якщо все буде добре. Тут стоїть сильна зима, а вдома веснують.

Зустрів тут вінницьких селянок, що продають горіхи, яблука і гарбузове насіння. Навчилися українці, як кавказці, торгувати.


      6.ІІІ.1989.           Опівніч. Не спиться. Написав статтю для “Літературної України” про “Шевченківський березень”. Вчора повернулися з Орська. Там побували в краєзнавчому музеї. Я пропонував їм зробити етнографічний відділ, де були б виставлені національні костюми росіян, українців, башкирів, татарів. Повернення з Орська виглядало на білу казку. З джерела шевченкового набрав води, везу вербу додому. О 6 годині 50 хвилин виліт до Києва, але тут різниця в часі дві години, то прилетимо, якщо Бог поможе, близько 9-ї ранку.

     Дуже насміялися з Кочевського, якого багато разів прогнали крізь “підкову” в аеропорту, бо дзвонило й дзвонило. Він витяг з кишені ложечку — дзвонило, витяг ліки, гроші — дзвонило. Виявилося, що значки мав при собі. Там же довелось мені підійти до міліціонера й сказати, що письменники. 

     - А мені хоч би й генерал! - відповів.

     - Та письменник вище за генерала.

     Пропустив. І летимо вже з годину до Києва. Паралельно летить військовий літак. Здається, що вже над Україною летимо між синім небом і сивими хмарами.

     Написав статтю про відвідини Оренбурга, Орська й багато інших населених пунктів, де бував наш Тарас, де так багато українців, які нічого не мають, навіть слова рідного в школі.

                             х                      х                         х

     Був у “Літературній Україні”, залишив статтю й фотографії про Орську та Оренбурзьку одісею. Це Кочевський порадив,аби я написав. Був у видавництві “Дніпро” й Комвидаві.Розмовляв з Жолоб Світланою, Герасим'юком і багатьма іншими людьми. В “Літературній Україні” розказували, що керівництво республікою (Щербицький, Шевченко, Масол та інші) заповзялося, щоб не допустити створення народного Руху України. Шевченко виступала недавно проти письменників. Виходить,що Горбачов загравав з творчою інтелігенцією. Найближчим часом Верховна Рада прийме закон про державність мови. Все робиться, щоб провести закон двомовності. Це ще гірше, коли російську мову визнають державною в Україні. Вона і без закону державна. Але всі ці процеси примушують людей думати. В Києві була велика демонстрація робітників за народний рух, несли лозунги: “Геть Щербицького!”, “Геть Масола!”, “Геть Шевченко!”. Це розцінюють, як екстремізм. Правда, цій Шевченко давно треба було не тільки “геть” сказати, але й запитати, яким чином вона стала головою Президії Верховної Ради? Велика народна сила ще спить, але й не спить уже. Не бути вже дневі вчорашньому.

                              х                          х                       х

     Я люблю великі й малі вокзали, аеропорти. Я люблю їх і не люблю. Тут люди завжди заклопотані,задумливі, втомлені очікуванням. Але тут мій народ. Саме народ. Різних прошарків народ. Багаті й бідні. Вродливі й не дуже. Щирі й скупі. Тут мій народ... Він кудись їде. Кудись женуть його радощі й біди. Велика залізнична станція Фастів.


     7.ІІІ.1989.       

Прибув додому, а тут уся область гуде, що нібито до поїзда під’їхала чорна “Волга”, якісь молодики витягли мене і так побили, що я ледь живий. Гомін, гомін...  Якийсь Павлюк телефонує, що текст звернення, який надрукував “Комсомольський прапор”, не співпадає з “Літературною Україною”. “Україна” надрукувала ілюстрації творів Заливахи й про Заливаху (Яковини та Андруховича матеріал). Це  прекрасно!

                                     х                        х                    х

    У парку вирізали майже всі старі липи. Пустили поміж люди, що це простір собі роблять письменники. Ти кричиш про збереження природи, а тебе цим же й б'ють. Виступлю в пресі. Наш “Рух” компрометує всеукраїнський. Дива та й годі.

     Цілий день перечитую листи, газети, журнали. Багато цікавого. Разом з жінкою ходили на концерт до 8-го Березня до театру. Звучали дві мої пісні: “Карпатська ніч” і “Пісня про матір”. Овації були Сливоцькому.  

     Дав у “Прикарпатську правду” статтю про “Шевченківський березень” на Оренбуржжі й записав коротке інтерв'ю для обласного і республіканського радіо. З Уральських степів привіз багато книжок.

                   х                        х                          х

     Яка цікава ота Марія Бабій! Гадає, що лизання задниць начальницьких допоможе їй на підлості повзти до висот. Примусила, щоб у школі відзначили її 40-річчя. І зробили їй вечір! Притягла Лихачову. Почала виступати проти присвоєння імені Т. г. Шевченка школі № 18, де працює. Тероризувала весь колектив. І ось на партзборах дали їй доброї прочуханки вчителі. Висуває себе в директори Марія. Зробив я з неї письменницю на лихо людям.


      8.ІІІ.1989.      

Жіноче свято. Дарунки я привіз із Оренбурга. Шевчук, Нельки Стефурачки співмешканець теперішній, понадруковував на цигарковому папері про мене різні бздури і поширює по області. Може, діє за завданням? Забагато щось ходить навколо мене різного. Я вже звик до такого й не звертаю уваги. Але чорні сили діють вперто й методично. Чорт з ними!

                           х                       х                         х

     На радіозаводі, в будинку культури “Карпати”, відбувся шевченківський вечір. Я мав слово про Тараса. Концерт підготували добрий. Співали студенти та викладачі педінституту, музучилища, філармонія, заводські співаки, уривок з “Відьми” грала Фіцалович, був уривок з “Наймички”, і погано читав поезії Суржа, як і Симакова Наталка, зате хлопець-студент читав добре. В міському будинку культури теж вечори, а завтра в театрі. Після мого слова в концерті співав львівський кобзар Михайло Миколайович Баран. Я його слухав уже вдруге чи й втретє. На цей раз познайомилися ближче, погомоніли. Від нього я записав кілька цікавих переказів і легенд. Варто про старого написати нарис. Я і пісні записав.


     9.ІІІ.1989.        

У парку клали квіти до пам'ятника Т. Г. Шевченкові. Бідні Посторонко, Новицький та іже з ними мусили поклонитися Тарасу. Зійшлися й наші, та не всі. Звучав “Заповіт” та інші пісні на слова Шевченка. Я побачив багато міліції й КДБістів і сказав: “Бідний Тарас, і за життя слідкували за ним жандарми, і після смерті через 128 років слідкують”. “Що поробите? Такий вже Тарас” - сказав якийсь кадебіст. А тоді вже почули ми, що ректор педінституту сказав, аби не більше 20 осіб пішли до пам'ятника з педінституту. Й покладання квітів було майже засекречене. Та люди зібралися. Сфотографувалися ми. А тоді пішли до нашої Спілки і написали відповідь смердюхам, які топчуть  Народний Рух України на сторінках газет. Дивна стаття Бориса Олійника в “Радянській Україні” проти Івана Драча. Пише, що не поділяє програму, ще редагував проект і т. д. Правда, що не пише, як проект покалічили в ЦК, як навмисне загубили, як увечері знайшли

в надії, що таке не надрукують, то буде компрометацією НРУ. Невже Борис Олійник робить те ж саме з Драчем, що й із Загребельним? Невже хоче посади голови Спілки письменників, чи Ленінської премії хоче? Не можна нині вносити розкол у рух письменників. Бачу, що на горі робиться щось таке, як у Франківську. Шевчук уже розповсюджує листівки, що я сам себе обрав головою оргкомітету Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Мене вибрали делегати республіканської конференції, сформували оргкомітет на засіданні комітету по відзначенню 175-річчя Шевченка, ввели від обласного Руху Мар'яна Чучука, але на лідера, виявляється, претендував чоловік Нельки Стефурак – Шевчук. І тепер поширює про мене плітки.

                                              х                           х                         х

       Матківського вигнали з роботи. Написали в “Зірку”, що бив дітей-синів двох міліціонерів. Він каже, що не бив. Клас ходив його захищати до обкому, міськкому, редакції. Та з ним розправився директор школи. Довго чекав нагоди розправитися. Він Сеник присвоїв звання заслуженої вчительки за те, що зробив Матківський. Матківський запротестував. А тепер підвернулася нагода відомстити. Подія з учнями сталася в жовтні (не бив їх), а вигнали вчителя з 38-річним стажем 2 лютого. Я потелефонував до Коритана (тепер завідувач ідеологічим відділом). Попросив, щоб поновили на роботі. Допомогло начебто. 

                                   х                          х                       х

     Приїжджав Посторонко на ТОС, назвав цей завод “мятежным”. Директор розмовляв з ним, а тоді сказав, що мусить іти на засідання трудового колективу. Виступив. Тоді його почали допитуватися, чому їм не дозволили висунути свою людину кандидатом у депутати, тобто письменника Пушика. Він вдав з себе дурника і звалив усе на партком і облвиконком. Тоді економіст Синишин запитав, чому він себе висунув по Снятинському округу. Посторонко сказав, що треба піднімати село. Синишин тоді ще раз встав: “А чи маєте ви суперника?” “Ні, не маю”,- відповів.  І втретє встав Синишин: “Будучи на вашому місці, я зняв би свою кандидатуру, щоб не ганьбитися”. Посторонко почервонів і нічого не відповів. Засідання трудового колективу закінчилося.

                                    х                        х                         х

      Ходили з дружиною і дітьми в театр, де відбувся шевченківський вечір. Здається, що вперше від 1964 року сиділи в президії всі начальники обласні, сидів і я в першому ряду. Коли я полетів до Оренбурга, Добрянський сказав Дорошенкові, що виступатиме він замість мене. Та Новицький побачив мене на концерті до 8-го Березня, потелефонував Павлові, й виступали ми обидва, бо я сказав, що Ярославові треба виступити. Кононенко зробив доповідь. Тоді надали мені слово. Під овації принесла якась дівчина букет гвоздик, коли я сказав, хто такий Кобзар для нас, як його вшановують казахи й росіяни, башкири, українці на Уралі й за Уралом, і побажав нашому начальству в них вчитися, передати будинок Маргошеса, який служить готелем для начальства, під музей літературний. То був вибух овацій, і коли я закінчив виступ, овації довго не вщухали. Стояли при виконанні “Заповіту”. Гарний вечір відбувся в театрі. Переповнено все було. Наш син Тарас подарував букет квітів Христині Фіцалович.


    10.ІІІ.1989.            

Мій виступ в театрі викликав великий резонанс. Ірина Купновицька йде на роботу і каже: “Дайте я вас поцілую”. І поцілувала. Інші тиснуть руку. Чинодрали теперішні й минулі поспішають, щоб не зустрічатися. Радіо передало моє інтерв'ю про Шевченківський березень на Оренбуржжі. І вперше за шістнадцять років заговорив Щербицький українською мовою. Раніше він тільки на з'їздах письменників і на зустрічах з творчою інтелігенцією глаголив, а тепер відкривав у Києві Шевченківське свято українською. Ну й “слуга народу”! Не людина, а тьху! І таких тисячі...

                                  х                             х                       х

     На “Меморіалі” в Косові виступав хлопець зі Львівщини й розказував, як енкаведисти оточили село й палили. А молода мати гола й боса з дитиною на руках вирвалася і утікала до лісу по снігах. Поки вона добігала, то дитина замерзла в неї на руках. І стала та жінка ходити  з автоматом у бандерівському загоні, мстити за свою дитину і спалене село.

                                   х                           х                        х

     Приходила до Спілки Катерина Андріївна Савчук з Дубовець ( тепер живе в Івано-Франківську). Хоче 1000 крб., зібраних нею з пенсії (одержує 45 крб. щомісяця), передати на пам'ятник Осмомислові чи Данилу Галицькому. Я їй сказав, щоб поки що не давала, бо ж не потрапить за призначенням. І розповіла мені, що у Воркуті відбула 10 років. Мала хлопця, та його вбили німці в горах. Тоді й вона пішла допомагати. Не говорить, ким була. Лишень коло Солотвина натрапила на засідку. Зловили її. Допитували. Ніякого компромату, лишень хотіла з пазухи (з ліфчика) вийняти ампулу з ціаністим калієм. Тоді скрутили їй руки. Ампулу послали до лабораторії на експертизу. Спочатку сказала, що ліки, потім виявили — отрута. Допитували в Богородчанах. Начальник НКВС Зельонєнький бив. Перевирбовували. В Станіславі тримали її в підвалах, де було арештантів, як оселедців. Вербували:

     - Повернешся в сотню. Будеш агітувати стрільців, аби пов'язали сотників, курінних. Приведеш.

     Не давала згоди. Був січень 1945 року. Тиф... Помирали дівчата, вивозили їх уночі. До Львова везли, коли захворіла. Вийшла з того. Судила “трійка”. Дві жінки й чоловік. Завезли до Воркути. Концтабори... 10 років дали їй. Повернулася. Але ті, що поверталися з таборів, дітей не мають. У концтаборах їм давали такі уколи, щоб убити батьківство і материнство. Такі експерименти проводилися не тільки в німецьких, але й у радянських таборах. Не має дітей ця жінка Катерина Савчук. Не має і Володимир Чав'як, 1921 року народження. Він родом з Тустані, а мешкає в Галичі. Він був курінний. Діяв під псевдонімом ”Чорнота”. Дивно, що курінні мали такі псевдоніми: “Різун”, “Чорнота”... Начебто торговельну школу мав. Було б цікаво з ним поговорити, довідатися, як то все виглядало в УПА.


    13.ІІІ.1989.           

У місті багато шевченківських вечорів проводиться. Здається, що ніколи ще не було так багато. Робітники приладобудівного (тепер “Промприлад”) зібрали більше 1300 підписів на підтримку Народного Руху України. Сичання з усіх боків національних нігілістів і шовіністів. Народний Рух України налякав їх.

                                х                          х                        х

      В “Известиях” інформація про те, що 250 письменників відкололися від Московської письменницької організації, яку розцінили, як міністерство. Хоч і названо поіменно письменників, але мені здається, що євреї відкололися. Антисемітизм у Росії розгорається сильно. Протиєврейські настрої повсюдно поширюються. Навіть у Івано-Франківську мелють, що євреї хочуть підірвати театр і критий ринок. Зрозуміло, що це відгомін давніх подій. На початку 50-х на єврейському кладовищі вибудували кінотеатр “Космос”, і обвалилося перекриття серед ночі. Це могло статися під час показу фільму. Зрозуміло, що людей це насторожило — диверсія. І тепер, коли здають нові об'єкти, то цю подію пригадують і народжують догадки, чутки нові, плітки. Євреям страшенно нашкодили троцькі, каменєви, ягоди, берії та іже з ними. Маланчук і Андропов дуже топтали нас, але і їхньому народові не легше через них.                                 


   14.ІІІ.1989.           

Виспався, хоч і прокинувся о 5-ій ранку. Вчора мав грізну розмову про НРУ. Я підписав звернення на підтримку Руху. Приїжджала вчителька Тацюк з Отинії і розказувала, як шельмують Барчука та інших учителів, які за Рух. Як гриби після дощу, ростуть осередки Товариства мови. Готую конференцію.        

                             х                        х                       х

   Алла Маротчак з Верховини в райкомі комсомолу працювала, та за непокірність, за справедливість її звідти вигнали. Мати, ще за життя, добилася, що обком переселив її з дочкою до Івано-Франківська, надавши двокімнатну квартиру. Тут кинулася Алла в боротьбу з чиновниками. В університеті марксизму-ленінізму задавала гострі питання Полоніну. Прорвалося про гниле суспільство чи партії. І скомандував Полонін, щоб її покарати. Завели персональну справу, хотіли виключити з партії. Довелося Аллі просити пробачення в Полоніна. Тепер вона працює на станції хрестоцвітих культур у ветвідділі. Організувала екскурсію до Канева на 175-річчя Т. Г. Шевченка. Гадали, що 9-го березня там будуть торжества. Поїхало всього тринадцятеро, хоч автобус був на 32 особи. І вернулися розчаровані, бо ніяких урочистостей там не було. Під'їхала “Волга”, вийшли з машини люди і поклали там квіти. Сіли в машину й поїхали. Алла привезла собі плакат, випущений до ювілею Тараса, причепила на стіні. Прийшов парторг:

     - Алло, зніми! Стіну псуєш...

Почала Алла вивчати історію України.

                           х                      х                       х

     Іван Цюпа вернувся з тюрми. Відбував кару за несплату аліментів. Каже, що починає робити проект пам'ятника І. Я. Франкові (конкурс продовжено до осені).

                            х                     х                      х

      Не минув безслідно мій виступ у драмтеатрі на шевченківському вечорі. Сьогодні викликали до обкому, і я мав тривалу розмову з Новицьким і Куравським. Почалося все начебто з Товариства мови (бояться, щоб не проголосили “Україна для українців” і аби не переросло в народний рух, хоч це рух і тільки рух), а перейшов Новицький на мій виступ. Є в нього в папочці лист, що начебто хтось написав, як я міг ображати секретарів обкому, що вони сякі-такі, вимагати передачі будинку Марґошеса, говорити, що українці не повинні давати дітей у чужі школи. Хто це написав — не знаю. Гадаю, що то обкомівська заготовка. Але Новицький і Куравський,мабуть, не розраховували, що я піду в атаку і висловлюсь про багато різних неподобств. Я зачепив і осмолодське обкомівське гніздо, і Хом'яківку, і будинок на Ватутіна, коломийських дурнів. Я три години просидів у обкомі. Дізнався, що в області відкривається “Інтурист”, приїжджатимуть іноземці. Зачепив я екологію, постачання області. Чув я і докори, і сповідь, і хитрий Новицький лишився задоволений,бо подумав, що мене задобрив, що мир настав, але їм не вдасться грати дурнів і мене мати за дурня.

     Розказують, що на фурнітурному заводі страйкують робітники. Після того, як директор Слободян із секретарем парткому й профспілковим діячем від імені колективу виступили із засудженням НРУ, робітники збунтувалися. Вони вимагають заміни директора. Пристрасті киплять і на інших підприємствах. Управління бурових робіт приєдналося до Руху, і тут теж почали тиснути на людей. 

      Розказують студенти, що 9 березня жителі Коломиї несли квіти до пам'ятника Шевченкові, що в Шепарівцях. Вони вимагали, щоб пам'ятник перенесли в центр Коломиї. Перший секретар кинув міліцію зі щитами й дубинками. Перегородили дорогу. Тоді вінок поклали на те місце, де до 1914 року стояв пам'ятник Т. Г.Шевченкові, але його зруйнували російські війська. Міліція вночі перевезла вінок до пам'ятника поетові у Шепарівці.

    Сьогодні до Івано-Франківська з’їхалися міліцейські боси на нараду. Кажуть, що міліція відмовляється боротися з робітниками. Вимагають діяти спільно з армійськими підрозділами.

    В Коломиї діє Товариство “Поступ”.


   15.ІІІ.1989.              

Сьогодні зрозумів я,чому Новицький викликав мене вчора в обком. Зеляк сказав, що Лихачова написала на мене Чебрикову в ЦК КПРС. Залишається кричати “ура!”. Скаржилася виступом моїм на шевченківському вечорі. Цікаво, що “предпримет” Чебриков Віктор Михайлович? Пошлю йому журнал зі своєю статтею, або покажу, коли приїде  комісія.


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Листопад
2019
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30

РЕКЛАМА




Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Вигода відгуляла фестиваль різноманіття «Вулик культур»

ВІДЕОНОВИНИ


Зустрічайте: ляльки Lol у Франківську
<p>
	23 листопада, Івано-Франківськ зустріне милих та енергійних ростових ляльок LOL на сцені обласної філармонії. </p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців