1.II.1989.              

Учора вийшла перша серія телефільму про Тараса Шевченка. Вів її Вінграновський. Були кадри, відзняті нами в Казахстані. Той фільм, що я веду, буде п'ятим або й шостим. Учора знімалися для екологічної телепередачі. Вибрали обмілілу Бистрицю. Я підключив і Яремійчука. Для того, щоб провалити мою кандидатуру на окружних виборах, проти мене пущено все.

                             х                        х                          х

    Вранці йшов до Посторонка й зустрів Полоніна, з гумором сказав йому, як він душить мене. А воно писок перекривило й почало про факти, що він на такій посаді, і про відповідальність. Я сказав, що не 37-ий рік і ще сказав:

    - Не знаю, де ти будеш через півстоліття, а я таки буду в літературі.

І пішов до Посторонка. Чекав мене перший секретар. Я сказав, що людей тероризують, що шахрайство, що саме він дав вказівку добирати людей, щоб Пушика провалили.

    - Та ви напишіть, а ми комісію створимо, перевіримо.

    - Коли вже писати, то я напишу до газети чи до журналу, то хоч гонорар одержу, а що від вас дістану? Нічого...

    Лавина пліток котиться на мене. Видумують, що можуть і що хочуть.

                             х                         х                           х

     Добрянський по телефону розмовляв з Києвом. Зі Спілки на обком надіслали телеграму, що гаряче підтримують мою кандидатуру в народні депутати. А народ шумить, бо рознеслися інструктажі, Добрянському по секрету розповів Юрко Криховецький (секретар Галицького райкому), що позавчора інструктували їх у обкомі про те,що кожен з них несе персональну відповідальність, якщо не засиплють на окружних зборах Пушика. Кожен з них має взяти під свій контроль один ряд і домогтися голосування проти моєї кандидатури в депутати. Одержано таку вказівку. Мафія божеволіє, але діє...                           

      2.ІІ.1989.               

Тепло, дуже тепло. Зими, фактично,  ще не було. Хмари майже непорушно стоять над містом, а сонце ще несміливо  пробивається крізь них. Ось-ось  і з'являться підсніжники. Бруньки на деревах уже  великі, а синоптики  ще  обіцяють  морози. Якщо будуть великі холоди, то можуть обмерзнути сади, бо від тепла в деревах  рушилися соки. Я не вірю, що ця зима ще може бути тяжкою. Не має  вже сили. Сонце йде все вище й вище, а 15 лютого — стрічається зима з літом, а свиня з Вітом, ведмідь барліг або добудує, або розвалить.

                               х                          х                          х

     Гомонять про відзначення соборності України в Києві, тобто ІVУніверсалу. 60 осіб зібралося на квартирі (офіційно забороняли відзначати). На цій квартирі зачитувалися реферати 21 січня. Прийшла міліція, добивалася до середини, але міліціонерів у квартиру не впустили, поки не зачитали всі реферати про возз'єднання України у 1919 році. Нині визнають тільки 1939-ий рік. 70-річчя намагалися забути.

                                  х                         х                        х

     Кубанський народний хор потряс Івано-Франківськ. Раніше кубанцям дозволяли співати лише дві українські пісні, чинили великі перепони, а нині цей колектив більше український і духом, і рухом, ніж наші “буковинці”, “гуцули”, “верьовки”. Навіть наш Тарас після концерту сказав:

    - Мамо! Я аж на “кубанцях” збагнув, яка то сильна українська пісня.

А досі були тільки роки, бітлзи, джексони...

Взяв квиток на молдавський “Жок”. Давно я не дивився цей колектив, ще від першої половини сімдесятих, та, гадаю, що не втратив “Жок” свого темпераменту, фарб, сили. Цей рік почався з виступів сильних народних колективів. Я гадаю, що це зробить гарну погоду в місті й області.                            

3.ІІ.1989.           

Тепло. В Америці протягом години температура піднялася до +30*С і вночі впала до -34*С. Аномалії. Робиться щось страшне з природою. Агонізує. Невже справді 2000 рік буде кінцем світу?

     Від Болгарії до Києва чутки про землетрус. Є в Болгарії віщунка баба Ванга. Вона не віщувала, а про неї говорять.

     Не може вбога духом людина зробити світ, середовище своє красивим і багатим.                               

        4.ІІ.1989.              

 Сьогодні звітно-виборні збори нашої організації. Окружні збори по висуненню кандидатів у депутати 8 лютого. Ці події вибили мене з колії. Добре, що вчора завершили доповідь, ще раз перечитали її. Я продиктував Павлові і доповідь, і проект резолюції. Сьогодні о 14-й годині звіт. Передбачається великий бій з чиновниками. Події тривожать. Керівника неформального товариства “Рух”  Чучука досі не поновили на роботі. Павло Добрянський приніс з обкому вість, що начебто “рухівці” повезли до Яремчі свій вертеп і там танцювали на книжці Горбачова “Перебудова”. Гадаю, що провокація чистісінької проби, аби вдарити по неформальному об'єднанні, а заодно нагнати страху на Київ і Москву. Ще одна дивна деталь. Добрянський, Яновський і Смоляк виступали на ТОСі. До них підійшов робітник і сказав, що знає, де в 1939-41 роках ховали розстріляних. Вище Загвіздя і Пасічної лежить 10 тисяч жертв Сталіна і Берії. Готувався антисталінський мітинг, і цей чоловік обіцяв показати це місце, що було замасковане під зенітну частину. Але цей чоловік чомусь почав уникати Добрянського. Чи не провели з ним “профілактику”?  Хто сказав? Наш Смоляк Олександр, який дуже добивався, аби наперед прочитати доповідь? Цього добивався й Новицький з обкому. Про що буде мова на зборах? Чому ми позапрошували так багато літераторів, учителів, художників, професуру? А, може, прослуховується Спілка? Коли прийшов з “Руху” Дума, Павло говорив з ним і дав адресу цього чоловіка. Невже Дума працює на КДБ?

      Над озером одна росіянка сказала мені: правильно зробив, що не виступав на мітингу. Вона знає щось більше, ніж ми знаємо. Страшний ажіотаж, який розгорівся проти моєї кандидатури в депутати, прояснив мені, хто є хто. Досі я й не думав, що маю таку підтримку в народі, що мене так ненавидять номенклатурники всіх рівнів.

5.ІІ.1989.           

Вчора відбулися звітно-виборні збори нашої організації. Я головував, Добрянський читав доповідь, Бойко секретарював — вів протокол. З Києва на збори приїхав Юрій Сердюк, був Новицький. Ми п'ятеро сиділи в президії. На свої збори  запросили вчителів мови й літератури міста, керівництво культурою, освітою, театром, філармонією – гостей було більше, як літераторів. Виступали Бойко, Андрухович, Василь Добрянський, Бабій Марія, Ігор Гаврилюк, Кирилюк, Неоніла Стефурак, Ярош, Буртняк, учителі. Збори були гострі, значимі, войовничі проти сталінщини, брежнєвщини, номенклатури, за мову, культуру, гідність народу нашого. Проголосували, аби доповідь була надрукована в “Прикарпатській правді”, хоч я мало в це вірю, але я провів це голосування, зобов'язав Новицького і Громадського надрукувати. Взагалі-то я Ромася, Громадського, Новицького “взув” кілька разів прилюдно.

     Люди розказують страшні історії про війну номенклатурників проти мене. Калуська й Коломийська газети не опублікували навіть повідомлення про те, що мене висунули кандидатом у депутати. З кожним делегатом окружних зборів проводяться двогодинні розмови, щоб вони обов'язково голосували проти моєї кандидатури. Готується провал. Навіть Новицький проговорився, що готуються компрометуючі факти й запитання. По області розпускають усілякі чутки. Не знаю, що говорять делегатам зборів. Я не думав, що таку велику загрозу становлю для держиморд, що на мою особу тратиться ними така велика енергія. Вчора виступав Кіселюк і розказував про яремчансько-надвірнянські приготування на війну проти мене. Розказував і про те, як нафтовики через двори і цвинтарі прокладають водогін Прут — Пасічна, щоб запомповувати ту воду в нафтові пласти. Спочатку брехали людям, що їм проведуть газ, і люди дали згоду на газифікацію, а виявилося, що обманули їх. Тепер брешуть, що братимуть 10 тисяч кубів води з Прута, а фактично братимуть 1 млн. 100 тис. кубів. Люди обурені, протестують.

                             х                    х                         х

    Після обговорення доповіді перейшли до виборів бюро. Яновський кинув репліку, щоб оновити бюро. Я дав людям волю. Запропонували шестеро. Ввели Яроша, а ось Бойко виявився за бортом. Мені було прикро, що Бойко не член бюро. Знаючи його характер (він в собі носить образу), я радий був зняти свою кандидатуру, але Яновський закричав, аби заступником Добрянського був Пушик. Бойко пошкандибав додому (хоч він не мав би ображатися, бо ж пасивний дуже, і як депутат обласний нічого не робить, а я зробив усе, щоб висунути його на конкурс ВУРПС), а всі інші пішли до ресторану. Я був там не більше, як півгодини. Залишив Павлові гроші,а сам поїхав до будинку культури “Карпати”. Тут виступав молдавський “Жок”. Я дуже хотів, щоб подивилися виступ ансамблю мої діти й послав їх з жінкою на концерт. Пізніше під'їхав і сам, але побачив лиш кілька номерів. Я “Жок” бачив раніше. Здається, що колектив утратив свіжість. А, може, то я втратив свіжість, не так сприймаю, як у юності. Ми поверталися пішки від піонерського парку.                             

  6.ІІ.1989.             

Учора останній радянський солдат покинув Кабул. Майже 10 років йшла ця страшна війна. Скільки невинної крові пролито! Скільки ще проллється! У той рік, коли Брежнєв любувався своїм пам'ятником у Дніпродзержинську, в штабах уже розроблялася афганська авантюра. Коли нарешті розкажуть про Устинова, Андропова? Коли судитимуть катів, через яких загинуло багато наших хлопців?

                               НАРОДНИЙ    РУХ

     Учора дивився я телепередачу, яка не може залишити байдужим жодного українця. В Києві уже втретє зібралася ініціативна група створення народного Руху (Фронту). З півтисячі київських письменників у будинку кіно зібралося більше половини. Працівників газет, журналів, видавництв, телебачення, радіо, академічних установ (інституту літератури) не пустили (про це говорив Брюховецький). Був на установчій конференції в будинку кіно завідуючий ідеологічним відділом Кравчук. Його там засвистали, затупали, загулюкали, бо ж робив усе, аби зірвати цю конференцію. Очолили ініціативу Павличко, Олійник, Драч (ще письменники). Брав інтерв'ю у Кравчука такий же самий єврей з телебачення. Кравчук удавав обуреного, ображеного, чіпляв ярлики, говорив, що неконституційно, що член Руху не може бути членом партії. Але ж Драч, Павличко, Яворівський, Тельнюк, Іванченко (Іванова) говорили серйозно про те, що ніякої перебудови нема. Конференція тривала 5 годин. Війна сильна була, безкомпромісна, хіба Юрій Щербак, який замінив Коротича в Україні, махав хвостом то туди, то сюди. Скласти собі уявлення про подію з кількох інтерв'ю неможливо, але два коментарі Кравчука засвідчують, що стався перепелох на найвищім щаблі драбини. Це ще один великий удар по Щербицькому і по його шайці. Дні брежнєвця пораховані.

     Репортаж передавали по радіо. Сьогодні повторюють по телебаченню. Гадаю, що ця інформація розбудить людей (а особливо молодь) ще більше. Махінації навколо мовного питання будуть викриті. Статус державності мови доведеться визнати!  Цікаво те, що народний рух дістав назву від нашого товариства “Рух”.

                                х                        х                        х

     Юрія Мушкетика провалили в Збаразькому районі Тернопільської області. Зрозуміло, що зроблено це навмисне після того,  як він виступив на установчій конференції народного руху. Іменем подільських селян і робітників розправилися з керівником нашої Спілки. Сумно, дуже сумно це бачити й чути.

                                 х                      х                         х

     Потелефонували з виборчої комісії, що в середу, о 14-ій годині,  окружні збори. Вирішується доля моя. Не знаю, як вирішиться, але реакція чорна.  Все зробили, щоб провалити мене. З творчої інтелігенції й працівників культури на збори не взяли нікого. Усього два запрошення виділили на Спілку письменників, коли Павло Добрянський  потелефонував до міському КПУ  Сергієві  Вознюкові... Розпускають плітки, що я не син селянина, а попів син. Дурний їх піп хрестив і над ними штани спустив...

      ...А область гуде, що мене побили, що ограбували квартиру, що в реанімації лежу при смерті, що можу не вийти з коми...

8.ІІ.1989.           

Сьогодні окружні збори. Вчора приходив Засідко з Дубівців. Розказував, що від їхнього заводу “Карпатпресмаш” піде тільки двоє на ці збори, хоч обіцяли їм 34 мандати. Розповідав, як їх тероризував начальник міської міліції Гончаренко зі своїми “мечоносцями”. Спочатку не давали дозволу на проведення зборів. Казали, що голова трудового колективу Островський у відрядженні. Начальник виробництва Король Сергій Леонідович (заступник голови трудового колективу) дав дозвіл, а потім утік у кущі. Василь Ластовецький теж організатор висунення мене в депутати. На нього впали громи й блискавки. Коли СКБ (спецконструкторське бюро автоматичних ліній) зібрало збори й висунуло, кинули Валентину Макарівну Шукайло (секретаря міськкому). Вона кричала на робітників:

    - Що ви робите? Кого вибираєте? Та ви...

Більше години “давила” керівна дама робітників та інженерів. Тепер почалося шельмування в багатотиражці. Так ось для чого  ці багатотиражки створюються! Шельмували за те, що зверталися в центральну виборчу комісію. Але звідти приїхав такий представник, що звинуватив ініціаторів. Люди стоять на черзі, щоб отримати квартиру. Їм пригрозили, що квартири не одержать.

                                 х                    х                     х

     І ось відбулася комедія в будинку політосвіти. Запланована, хитра, підла. Звозили людей: по 34 з кожного району. Підагітованих, вибраних на чолі з церберами, які поглядами мали гасити руки тих, що піднімали мандати. Я ніколи не бачив так багато кадебістів, як сьогодні, міліції. Сам Харченко, заступник, керував ними. Якісь хлопці прийшли під будинок політосвіти з лозунгом: “Хто голосує за Пушика, той голосує за перебудову!” Стривожило це всіх. Кинули міліцію. Говорили, що поки не зареєстрований кандидат, агітувати не можна. Радили мені піти і сказати, щоб вони не тримали цей плакат, але я сказав, що не піду, бо погана прикмета вертатися. Вручили список виборчій комісії, де зібрали підписи на підтримку кандидатури Пушика, та оголосили, що юридичної ваги вона не має, але вже пізніше оголосили. Виступили з програмами Ткачук, Кнігіницький,  Грушецький-орендар і я. Вони говорили, скільки хотіли, а мені кинули репліку “регламент”, хоч мали говорити 15 хвилин, а я говорив не більше 10 хвилин. Це було заплановано. Залу я полонив, хоч там були підагітовані й вибрані. Підло обдурили мене. З “Карпатпресмашу” виділили двох, хоч обіцяли 24 особи, яких і не вистачало мені при голосуванні. Та Іванишин і Ферлей — великі молодці. Вони сказали людям усе, що хотіли сказати, що творили з ними і зі мною, як обробляли людей. Вони кидали відважно, грізно, палко (то був суд) про фальсифікацію цих виборів, про махінації, про компрометації різними функціонерами, як ось калуські й коломийські. Я не хотів бути суперником Ткачукові. Він хворий (рак простати). Він — не дурний чоловік, але махінації чиновників з людьми звели нас, зіштовхнули, принизили. Кнігіницький  зняв свою кандидатуру, а нам трьом довелося бути іграшками. Я не міг зняти, люди не давали, яких тероризували. Сфальсифікували все. Підло виступив Палій (голова-орендатор), ще багато інших. Я тільки тепер зрозумів, чому ті колективи, які висували мене, душили, а Ткачука висували й висували, й висували... Це були його голоси під конвоєм начальства.

     Закон про вибори паскудний, фальшивий, що дає змогу знайти в ньому десятки дірок для чинодралів. Верхівка сама себе назначає депутатами, а решта кинуті на партійне решето, щоб обрати “потрібних”. Жахливо, підло, болісно за людей, за наш народ, який легко обдурити, бо він довірливий, боязливий, витлумлений, потоптаний, і ніколи не підніметься, якщо він чинить таке з Мушкетиком, зі мною, з багатьма іншими людьми, які хоч щось, та можуть відстояти. Я не добрав зо три десятки голосів і в список не потрапив. Виборів не буде. Будуть назначені депутатами Ткачук, Матвеєв, Посторонко, доярка і столяр, здається. Ото і вся перебудова!

      Цікаво, що й при підліку голосів за мене була теж фальсифікація. Всього було 612 делегатів, то чому наслідки голосування такі:

      за — 239, проти — 136, утримались -  166, всього — 541.  Де ж тоді 71 голос? Виходить, що я потрапляв до списку. Фальсифікація. Ось чому Полонін грав вар'ята і казав: “Ось товариш не піднімає свій мандат! Він участь у виборах не бере”. Це була гра! Підла! Брудна! До мене тільки тепер доходить, як раз-у-раз порушували законодавство, не інформували людей, протягнули відкрите голосування, неправильно підрахували голоси. О Боже! Боже! Чи прийде колись кара на цю банду номенклатурну?

     Виходить, що ці “демократичні” вибори ще більш недемократичні, ніж колишні, коли назначали депутатів. Млоїть. Єдине, чим можна пишатися, - банда відчула страх і кинула все, щоб не допустити прогресивних людей до влади. Скільки підставлених, оброблених, проінструктованих! Та перебудову вже не задушити. Перед обкомом і облвиконкомом носили плакат: “Голосуйте за Пушика!” Перед будинком політосвіти теж стояли з плакатом: “Хто за Пушика, той за перебудову!” Роздавали листівки. Кадебістів було так багато! Одні обсервували з вікон будинку політосвіти, другі були в коридорах, треті вешталися навколо будинку політосвіти. І міліція з раціями. Багато міліції.

   9.ІІ.1989.               

Майже безсонна ніч. Образа на душі. Ображені люди з Коломиї, з Калуша, з Івано-Франківська. Телефонували мені пізно ввечері учасники окружних зборів. Плачуть. Несправедливість дика, страшна. Ігор Борис, режисер, кричав у театрі: “Не оберуть Пушика!” Як-не-як членом обкому його зробили. Телефонують мені Галюк Василь, Нестеренко – співчувають.

Архів