купити смарт-квартиру

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...
Портрет професії. Стиліст секонд-хенду
За приблизними оцінками, світовий ринок збуту ношеного одягу становить 4 мільярди доларів США. Як засвідчує дослідження...
Портрет професії: тренерка з ефективних комунікацій та конфліктології
Конфліктів з кожним днем стає дедалі більше. Рівень свободи зростає, а люди такі різні -...
Портрет професії. PR-фахівець
Важливим моментом у сьогоденні є комунікація. У бізнес-середовищі нині працює низка фахівців, які її налагоджують...

БЛОГИ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Друга декада березня 1989: Як росіянин Дубінін вимагав повернути українську церкву народові, а євреї створили своє товариство
16.ІІІ.1989. Учора виступав на “Карпатпресмаші”. Створювали Товариство української мови. Уже маємо кілька десятків осередків. Щодня десь...
6.11.2019, 11:12 (ред.)
Слободян Олександр
директор юридичної консалтингової компанії «Салекс»...
Як і де швидко отримати довідку про несудимість на Івано-Франківщині з перекладом і апостилем (1)
При працевлаштуванні на роботу та в інших життєвих ситуаціях кожному з нас іноді треба надати...
24.10.2019, 13:26 (ред.)

ОПИТУВАННЯ


1 вересня це:
Новий навчальний рік
Початок осені
Початок вересня

НАШІ ДРУЗІ


Любиш солодке — терпи гірке

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Як Прикарпаття агітувало за Пушика - народного депутата
15.10.2019, 16:25

21.І.1989.       

Їду до Боднарова. В радгоспі “Калуський” нове висунення. Правда, дозвіл дали вчора сполудня (міськком і міськвиконком Калуша), і не знаю, чи Бенько з Іванишиним підготувалися.

                        

                                  ВИСУНЕННЯ

     Виявляється, що на виборчу кампанію відпущені значні кошти, і я мав право брати відрядження для поїздок у ті пункти, де мене висувають кандидатом у депутати. Жінка повернулася з Києва, а я сів на калуський автобус і поїхав до Боднарова. До будинку культури зразу йти не хотілося, бо ж приїхав завчасно, і пішов по траві понад потічок, де білів морозець. На дуже синьому небі сяяло ясне сонце і освітило білі гори Карпати. Гори в снігах, високі. Особливо Сивуля, немов великі брили випаленого, але негашеного вапна світили на півдні. Я навіть віршував.

    Я пішов до будинку культури і не вірив, що зберуться люди. Мені говорили, що там два тижні працювали райком, райвиконком, міліція. Але з'їжджалися люди, роїлися чинодрали. Були там Іванишин і Бенько. Вони молодці, що заготовили мандати (листівки поштові з печатками), виставили на дверях молодих хлопців і почали пропускати людей. Людей правих і лівих з'їхалося багато, але стражі чатували пильно. І ось почали наступ на мене. Головою зборів і кандидатом у депутати висунули директора радгоспу Лаврика Петра Дмитровича. Для цього підмовили міськкомівці доярку Олександру Дмитрівну Жураківську. Написали їй папір, щоб прочитала, який директор добрий (учорашній міськкомівець, номенклатурник). Вона дорікнула й мені:

    - А що нам з Пушика? Приїде й книжку напише.

Номенклатурники “заулибались”. Але ось виступив Іванишин. І став говорити про мене. Після нього одні виступали за директора,але інші за мене. Вийшов директор, почав обіцяти дороги, газ, школу. Говорив довго. А тоді вийшов я. І зробив зауваження,що книжка зробила міністром, другого директором, третю — дояркою, але всіх людьми, а нас народом. Бо коли Катерина ІІ знищила Січ Запорізьку, закріпачила наш народ, розділила його, коли когут піяв на 4 держави, то Котляревський, Шевченко, Шашкевич творили націю; книжки писали — мандати українського народу. І почав викладати свою програму. І про відновлення залізниці, і про калуське пекло, і про ТОС, і про газифікацію сіл, і про правову державу. І виступ мені вдався! І стаття в “Україні” була на устах у виступаючих. Почали голосувати. Перелічували по кілька разів. І виявили шахрайство. Нарешті полічили голоси. Виявилося, що тільки 12 проголосували за директора, а решта всі запропонували мою кандидатуру. Журналісти писали все і на магнітофон, і в блокноти. Я бачив,як виступав піт на обличчі секретаря міськкому, коли люди з трибуни розповідали про ту “обробку”, що велася міськкомом, парткомом, міліцією, щоб тільки не допустити Пушика. Не вийшло. Ввечері прозвучало по радіо, що Пушика висунули кандидатом у депутати до Верховної Ради СРСР. Я вигорів усередині. Ображає, що так провокують. Іванишин з трибуни сказав, як озивали мене націоналістом калуські партійні держиморди. А директора “кинули під танки”.

 


 22.І.1989.                 

Я не спав майже. Потелефонували з Коломиї, що конференція о 9 год. 30 хв., що готується провокація. Організаторів висунення мене кандидатом до Верховної Ради СРСР викликали до міськкому, по півдня тримали “на килимі”. На заводі постійно сидів завідувач відділу з міськкому, й до нього по черзі кликали “зачинщиків висунення”.

Коли я о 5-ій ранку вирушив на вокзал, коли сів у автобус і приїхав до Коломиї на завод “Сільмаш”, там ще не було “ініціаторів”, але на прохідній я почув, що приїхав з Івано-Франківська ще вчора завсектором обліку обкому, їхній партсекретар учорашній Лєбедєв. Він прийшов і на партконференцію. “Груба риба” Корчинський Віктор Олекс. (перший міськкому), директор парторг, ще кілька, серед яких депутат до Верховної Ради УРСР Білодід. На мене уваги майже не звертали. Коли вони розгорталися в кабінетах директора й парторга, то я в підвалі, де радіовузол і АТС. Я спокійно собі сів і спостерігав, як починалася вистава, яка раз-у-раз провалювалася. Корчинський “і іже з ним” не делегати конференції, але їх запросили в президію. Білодід узяв на себе головування. Коли почали обговорювати, як голосувати, чи таємно, чи відкрито, то більшість делегатів висловилось за таємне голосування, і було зрозуміло, що меншість за відкрите. Але Білодід сказав: “Хто проти?” І лічильна комісія сказала, що більшість за відкрите. Стало зрозуміло, що в зал пропустили “штрейбрехерів”. Запропонували, аби ті, що за таємне голосування, сіли по один бік зали, а хто за відкрите – по другий. І зашуміли, бо відчули, що виявиться шахрайство. Зірвався Корчинський:

    - Найдемократичніше голосування таємне.

І тоді почалося висунення. Запропонували мою кандидатуру. І тоді, щоб я не набрав більше половини голосів, почали висувати “за вказівкою” директора заводу “Коломиясільмаш” Руденького, директора заводу “Карпатливмаш” Шинкаренка, який до того в Коломиї працював на цьому ж заводі, Захаревича, Тішанова,Семенюка. Висували начальник відділу кадрів, завцехами, ще деякі діячі. Врахували національний принцип, кутковий і пустили різні чутки, що я належу до організації якоїсь (у Львові!), що я націоналіст, що... Виступали в обговоренні. І Пушик – добре, але нам би заводського товариша. І ніхто не заїкнувся, що є Коломийський територіальний округ, а це — національний. Нарешті: “Пушик дбатиме про свій Галич, а не про Коломию”. Але багато виступали за мене. І що найцікавіше! Росіяни пропонували мою кандидатуру. Лєбедєв-обкомівець не витримав. Зробили перерву. Цей підійшов до росіянки і сказав:

    - Я не ждал от вас, русских, этого...

Виступило 17 осіб. Конференція йшла більше 6 годин. Дали мені слово. І я виступив із своєю програмою. І коли після мене говорив директор, то сказав, що йому тяжко виступати, бо зала після мене вибухнула оваціями. І всі решта говорили одне і те ж. І так дійшли до голосування. І бачив я, як морщилися, як непокоїлися Корчинський, Білодід. Корчинський синій був, коли молодий парторг цеху Геннадій Романюк, найбільший страждалець, розповів, як його викликав у партком Михайло Іванович Мошура, а там завідувач із міськкому починав перевиховувати:

    - Що Пушик дасть нам і вам? Нічого!

    30 арів на душу — світова норма це. “Єдине, що можу пообіцяти: даром їсти хліб ваш не буду. І панської труби слухати не буду.” Я кинув репліку: “А що київський держарбітр дасть?”

     Ще йшов підрахунок голосів, коли мені вже шептали на вухо:

    - Ви пройшли!  За вас — 260!

А коли оголосили, то під овації вручили букет квітів, які я віддав Дарії Ферлей. Мені тиснули руки ті ж, що мене топтали. Я відвернув голову й казав:

    - Герої нашого часу. Ви геніальні аферисти.

    - Демократія... - Корчинський. Гласність.

    Одягався в радіовузлі. Їхав додому з кореспондентами радіо. Боднарчук дає репортажі. Ромась до мами їздив. Я від 4-ої години ранку нічого не їв і запросив усіх до ресторану “Кооператор”. Повечеряли о 18-ій годині.                             


23.І.1989.      

Сьогодні на заводі “Карпатпресмаш” мала відбутися конференція по висуненню мене кандидатом у депутати. Але зробили все, щоб вона не відбулася. Тут сиділи з міськкому і обкому. Коли ініціативна група все таки наполягала, то сказали, що нема дозволу ради трудового колективу. На жаль, ініціатори не знали, що дозвіл може дати міськвиконком. Коли я прийшов на завод на ту годину, коли мала відбутися конференція, то мене завели у відділ кадрів, аби я ні з ким не зустрівся.

    А я здогадувався, що це крутійство. Шукали Поліщук і не знайшли. Аж увечері я дізнався від неї, що вона була на робочому місці, що шалений тиск був на неї, на всю орггрупу. Ось чому сидів на заводі начальник міліції Гончаренко, коли я там з'явився. 860 підписів за те, аби я був кандидатом у депутати. І це налякало.

    Сьогодні не передали по радіо інформацію про те, що мене виснули в Коломиї. Сказали, що аж завтра вранці буде повідомлено. Дива та й годі. Розказує Христина Фіцалович і Семчук, що обком аж гуде з люті. Тепер я знаю добре цю зграю псів.


    25.І.1989.           

Я чекав наслідків, і совість мучила мене, що через кілька годин у Києві має відбутися вечір Володимира Івасюка. Я думав-думав і вирішив, що пам'ять про друга вища за моє депутатство, й поїхав до аеропорту. Та тут практично неможливо було дістати квиток. Я пішов на крайнощі: підписав свою книжку жінці з міліції, і вона знайшла місце. Такий тиск через те, що в суботу якийсь сибіряк примушував льотчиків, аби летіли до Англії й запалив бензиновий факел, якусь хлопавку підірвав. Його скрутили, заарештували. Кинули комісію. Та я був у літаку, летів. Приземлилися. Добрався до Спілки, перекусив, і за цей час зібралося дуже багато людей. Конференц-зал був переповнений, стояли в коридорах і проходах. 

     Я з Качканом покавував у “Енеї”, погомонів із Запорожець, ще з багатьма. А в коридорі я звернув увагу, що за лисуватим високим чоловіком спостерігає якась жінка в платті шоколадного кольору. Я не сумнівався, що вона з КДБ. Потім той чоловік підійшов до мене:

    - Я Січко з Долини. Я сидів у тюрмі за Івасюка і хочу виступити на вечорі.

    - Веде вечір Коломієць, а я — запрошений.

Та порадився з Коломійцем і Скуратівським. Сказали вони, що давати слово Січкові не варто — вийде скандал політичний.

    Відкрив вечір Володимир Коломієць. Один художник вирізьбив прекрасний портрет Івасюка. Його поклали на роялі, поруч букет калини. Я мав пристрасне слово про Володимира Івасюка, прочитав наприкінці вірші “Пам'яті друга” й “Заплаканий промінь”. Після мене співали сестри Тельнюк, Ткаченко-солістка, говорили Рибчинський, Дончик, батько Івасюк Михайло Григорович, ще дехто. А із залу йшли записки, щоб дати виступити. І встав Січко. І почав:

  - Говорять про смерть Івасюка, але не називають, хто його вбив. А повісили його кагебісти. Спочатку вбили, а пізніше підвісили, бо якби він сам це зробив, то на шиї був би синій слід. Такого сліду не було! Я – член української гельсінської групи Січко з Долини! Ми повинні домогтися, аби вбивців викрили.

  Він говорив із зали, стоячи серед людей, яких набилося немовби оселедців. Вихопився Юрій Рибчинський і почав:

    - Товаришу, я вас не знаю! Але Івасюк лауреат комсомольської премії, улюбленець радянської молоді.

    Він говорив, “щоб дати Січкові належну відповідь” - сказав перед цим і після цього. Я, слухаючи це, згадав, що перед моїм словом прозвучав голос Івасюка про радянську молодь і радянську пісню. Очевидно, що такі слова добрали навмисне. Коломієць про виступ Січка сказав:

     - Ну що ж? У нас плюралізм і гласність!

     Але в залі лунали голоси російською мовою проти виступу Січка. Українці кричали на підтримку його. Всі заспівали “Червону руту”. Якесь дівчатко грало й співало пісню пам'яті Івасюка.

     Мене потягнули знайомі з телебачення, радіожурналісти. Лисицина завела аж під “Еней”.

     - Там так багато нашпиговано в стелю електроніки для підслуховування, що навіть мій магнітофон чує, - сказала вона.

      Та як тільки ми почали записувати інтерв'ю, якась жіночка, а потім і хлопець посунули начебто для того, щоб вийти (ніби заблудилися). Я дав інтерв'ю для редакції мовлення за кордон і поїхав на вокзал, але на свій поїзд не встиг. Думав будь-яким їхати, але квитків не було. Трапився якийсь Гудзь з Києва, і ми обидва пробилися на ковельський поїзд. Добре, що мав я письменницький квиток. Директор поїзда взяв нас “на борт”, і до 6-ої ранку ми доїхали до Здолбунова. Тут цілу годину чекали трускавецького, і вдосвіта я ходив до пам'ятника партизанові Приходьку,трохи містом ходив. У Львові побував у редакції “Жовтня”, але завтра львівські письменники звітують. Зустрівся лиш тільки з Трипачуком. Хотів устигнути на рахівський, але поїзд шмигнув перед носом. Приміською електричкою доїхав до Ходорова, а в Ходорові пересів на “Червону руту” до Івано-Франківська.

Тут – революція. Був Олег Кравець з жінкою Людмилою з “Карпатпресмашу”. Розповів, який страшний тиск переживають робітники й інженери. Збори, які все ж таки провели вони, визнали не дійсними. На нових зборах обзивали організаторів поганими словами, казали, що Пушик сам не хоче висунення, що протоколи не дійсні, бо голова зборів відмовляється від підпису. Цього голову зборів перед тим обробляли.


   26.І.1989.       

Вислуховую історії про те, як тероризують людей, які мене висунули кандидатом у депутати. Об 11-ій годині ранку потелефонували з окружної виборчої комісії, аби я написав заяву про свою згоду балотуватися по Івано-Франківському національно-територіальному округу. Я, звичайно, написав заяву. Під облвиконкомом зустрів Іванишина і секретаря радгоспу “Калуський”. Секретар був розгублений, то знімав, то натягав на голову шапку. Виявилося, що секретаря парткому викликали до Калуського міськкому й погрозами вибили з нього листа-скаргу, що порушено Закон при проведенні виборів у Боднарові.

 Коли я виходив з облвиконкому, мене наздогнав Анатолій Микитович Островський з “Карпатпресмашу” (голова окружної комісії):

    - Степане Григоровичу, мур, страшний мур, який ми пробити не годні. Боріться.

    А тим часом ішли законні і незаконні висунення кандидатом у депутати Ткачука Василя. Все роблять для того, аби на окружних зборах не допустити мене до списку.

     Був день народження. Приходили Яремійчуки, Українчучка. Був у мене Кравець з дружиною. Розказували страшні історії про те, як їх тероризують за мене. Мої братчики-літератори й пальцем об палець не вдарять. Бабій організувала собі сорокарічний ювілей у якійсь школі. Ніхто з наших не ходив туди. Добрянський з Дорошенком їздили до Дніпропетровська на нараду.

     Посторонко виступав на нараді в обкомі й говорив:

     - За власть нада бороться. Неформалы стремятся к власти.

Виявляється, що Брежнєв зронив цю фразу, коли вручав нагороду своєму зятеві Чурбанову.


    27.І.1989.         

Коли ми святкували мій день народження, то під будинком стояла машина КДБ № 93–23 й усе фіксувала, що ми говорили. Навпроти є міліцейський пункт, і я запитав міліціонерів, чи то справді машина КДБ. Вони сказали, що так. Нюхачі з КДБ супроводжували нас Шевченківською вулицею.

    Гомонять, що по Львову скоротили 7000 стукачів, які одержували щомісяця по 40 крб. від КДБ. До Андропова було 30 крб., але це асоціювалося з 30 срібняками, тому й підвищили. Нашим івано-франківським тайним і явним поліцаям нічого робити, тому й самі вивішують синьо-жовті прапорці, провокують народ.

                                  ДЕМОНСТРАНТ

    Напередодні партконференції перед обкомом і облвиконкомом ходив чоловік з великим щитом, на якому був напис: “Верніть мене на роботу!” Кажуть, що до нього підійшов працівник КДБ і сказав: “Йди геть!” “Дай п'ятірку!” - сказав демонстрант. Той вийняв п'ять карбованців, і демонстрант пішов геть. Після конференції знову з'явився той демонстрант з тарифою. На цей раз до нього під'їхав високорослий чекіст, показав посвідчення і сказав йти до машини. Його начебто завезли до лікарні для душевнохворих. Отаке розказали мені в облвиконкомі.

                           х                      х                       х

    Ще на 22 січня у Львові, Тернополі, Івано-Франківську мали відбутися мітинги пам'яті проти сталінських репресій. Дали дозвіл, а пізніше схопилися за голови, бо ж 70-річчя ІУ Універсалу, возз'єднання Східної і Західної України — УНР і ЗУНР. Перенесли на 29 січня. Вчора в парку робили трибуну (мітинг мав відбутися в центрі міста) й оголошували з машини про це. Приходили на радіо й у газети давати оголошення, але не взяли в “рухівців”. Зате сильно сполошилися власті, КДБ, міліція. Тому й парк вибрали, щоб легко все блокувати. Очікується великий здвиг народу. Насторожені всі. Приходив на радіо якийсь з КДБ і казав, аби журналісти записували все, навіть репліки й викрики. Таке Безгачнюк розказує. Начебто він відповів, щоб вони на свої ґудзики записували. Очікують, що приїдуть до Івано-Франківська львів'яни, прибалтійці й вірмени з об'єднання “Карабах”. На мою думку, КДБ може спровокувати рухівців, щоб пізніше “крутити голови”. Потрібно пильно остерігатися провокацій, інакше реакція піде в наступ. Сексотів повно.

                               х                      х                       х

     Мені виповнилося 45 років. Уклеєно в паспорт останню фотографію. Був в облвиконкомі. Дізнався, що на ТОСі кипіло все цілий тиждень. Хотіли мене висунути кандидатом у депутати від цього заводу, але приборкали колектив так же само, як і “Карпатпресмаш”. Сказали  мені працівники облвиконкому, що велику війну проти мене ведуть.Ті, що світять мені у вічі, ті найбільше й шкодять. Лихачова все рве і мече.                                    


    28.І.1989.              

Не спиться мені. Лізуть думки всякі до голови. Теперішня номенклатурна мафія погубить найкращі сподівання. Перечитую матеріали пленуму Спілки письменників СРСР. Перечитую Курбаса (і українською, і російською видали). Читаю “Вітчизну”, “Жовтень”. У “Жовтні” – мій екслібрис “Дзвонар”. Б'ю в два дзвони.

                                х                       х                      х

      Нинішній Київ — це величезна купа історичного попелу, але в тому попелі є не тільки іскри вогню, але й грані (жар), і з цього легко розвести ватру.

                                  х                       х                      х

     За освітою я теж спеціаліст сільського господарства, і коли мені говорять про інтенсивну технологію (про отруту — гербіциди, пестициди), то я не хочу, щоб наша прекрасна земля і вода зробилися наркоманками. Я хочу, аби навесні не опадали зелені листки з вишень, і не опадало волосся з явориків і вишеньок у Чернівцях, щоб родилися огірки на наших городах, щоб не свистали раки по лікарнях, а були справжні раки у воді, аби бджоли не вимерли, так як вимерли хрущі, аби атомні реактори ставили під землею у пустелях і тундрах, а не на чорноземах. Возили туди вахти, як в Тюмень. Ви, мабуть, не знаєте того, що відходи атомних електростанцій із соціалістичних країн возять нам, додому. Щоб стояли в кожному місці замірники радіації, чистити води й повітря, щоб не боялися наші медики чинуш. Ми або будемо народом, або будемо лишень заготконторою, заготскотом... 

За 10 років від нафти ми вторгували 176 мільярдів доларів. І всі ті мільярди поїхали до Америки за зерно. А наші села без газу і без бензину стоять машини, автобуси, трактори. Досить щебетати народові, що йому ніщо не загрожує. Я дізнаюся, що не наші керівники визначають, що й де будувати, а визначають за нас у Москві. Приховує медицина від людей аморальність лікаря. Живуть на заражених землях. Помирають люди, які вертаються з Чорнобиля. Аварійний будинок вимагає підпори. Мова — першооснова національного духу. Я хочу, аби на прилавках наших магазинів з'являлося хоч дещо з того, що виставляється перед “високими гостями” з Києва чи Москви, щоб ціни на помідори, кавуни, цибулю були хоч би такі, як у Львові чи Тернополі.

  Агонія Дністра. Екологічна чума вже косить людей, а чиновники бенкетують. Мені світять у вічі, а я вдаю, що не бачу їхньої підлості. Діоген удень зі свічкою шукав людини. До нас їдуть туристи. Думаємо, як їх  розмістити краще й нагодувати, а чи думаємо, як там лісоруби мерзнуть і мокнуть, а приходять у холодну колибу і варять собі кулешу.

     Я став на суд честі.

     Земля гине, країна гине, бо країни без землі немає.

     Справжні письменники завжди совість народу.

     Коли суспільство закрите, воно з'їдає саме себе.

     Не може вбога духом людина зробити світ красивим і багатим.


   29.І.1089.      

 Фіцалович Христина розказала вчора, що приїжджав з ЦК партії інструктор з приводу “незапланованого” висунення Пушика кандидатом у народні депутати СРСР. Організували листа від секретаря парткому радгоспу “Калуський”, підговорили якогось слюсаря, який на окружній комісії при цековцю молов:

    - Он надел вышитую сорочку и говорил: “Я вам дам родной язык!”

Я справді був у вишитій сорочці, але про мову я говорив зовсім не те і не так.

    Ректор педінституту розповів учора, що й до нього підходила ініціативна група, але він перенаправив її до парткому. Кононенко викликав ініціаторів. З міськкому теж заборонили висувати мене. Якась учителька зібрала жителів свого мікрорайону, щоб мене висунути, але її серед ночі привезли до облвиконкому й давали там перцю. Не спали і вожді обласні. Я їм добре попсував нерви і далі псую.

                               х                       х                      х

   Страшенно всі сполошені тим, що сьогодні антисталінський мітинг. Сподіваються приїзду Макара і Гориня зі Львова, Ростислава Братуня, прибалтійців, членів організації “Карабах”.  Яковишин, голова міста, викликав позавчора “рухівців” і кричав на них. Страшно сполохані партійні органи, КДБ, міліція. Це я знаю від журналістів. Хата моя під пильним наглядом, а, коли йду в містом, то ходять хвостом.

                                х                       х                      х

    

                                       М І Т И Н Г

     Кінець січня. А надворі весняне сонце. Здається, що ось-ось бруньки порозпукуються, трава починає зеленіти. Такого теплого січня ще не було ніколи. А люди рікою пливуть до парку. Кличуть афіші: мітинг проти сталінських репресій. Було надруковано: 22 січня, та заборонили, бо ІУ Універсал. Перенесли на 29 січня. Стару дату заклеїли. Було надруковано, що на площі Перемоги, в центрі міста. Запротестували сталіністи і мітинг перенесли  до парку. Йдуть і йдуть люди. Пливуть і пливуть. Виступає Петро Арсенич. Виступає росіянин, що був репресований. Виступає хтось з Товариства Лева. Розповідає, як бюрократія не допускає висунення в депутати Ростислава Братуня. А хтось кричить у мікрофони:

    - Так же само не допускають і в нас Пушика!

    - Боріться з бюрократією!

    Випускають євреїв Лева і Григор’єва. Мелють довго, але ні про що. Тупають, свищуть, зганяють. Лев потім перейшов на українську: “Та я місцевий, я...” Зігнали Лева, не слухали. Чапуга почав про бандерівські репресії. Хтось там вірш читав. Сотні кадебістів, міліції, тисячі людей. Заклики, щоб жертвам сталінізму пам'ятник поставити. Зуміли з мітинга зробити щось таке собі, ніяке. Якийсь Водницький Ярослав Іванович з “Геофізприладу” йшов з мітингу і свій вірш дав мені. Слабенький, але бачу, що робітник схвильований дуже:

    - Вас бракувало на тому мітингу...

Одні закликали ставити пам'ятник жертвам сталінських репресій, а такі, як Чапуга, – жертвам бандерівців. Закликали боротися із бюрократією.

                            


 30.І.1989.             

Я прокинувся дуже рано, обійшов озеро, але стан хворобливий, кашляю. Оце депутатство прибило мене. Я на власній шкірі відчув, яка це страшна сила – номенклатурна мафія. Ця, добре організована, банда вб'є, розтопче, знищить. Я розумію тепер, що найкращий лідер не має сили побороти цю чорну 19-мільйонну гвардію.

                                    х                      х                        х

    

  Балотуються по Івано-Франківському національно-територіальному округу № 47:

1. Ткачук Василь, голова колгоспу.

2. Кнігіницький Василь Васильович, голова колгоспу.

3. Грушецький Ярослав Федорович, орендар колгоспу імені Стефаника.

4. Пушик Степан Григорович.

                                 х                     х                         х

    У книготорзі списали портрети членів політбюро. Лишилися рамки від портретів. А дали по 23 копійки за прекрасний шедевр живопису — Сикстинську мадонну. І ось сидить старий дід,  робітник книготоргу, і в ці рамки вставляє мадонну. Виходять прекрасні ікони. Дрезденська Богородиця іде в сільські хати й міські квартири.

                                   х                      х                        х

         Місто гуде:

    - Пушик має великі неприємності. Житлово-експлуатаціне управління теж, що висували його. Серед ночі підняли облвиконком, привезли серед ночі ініціаторів висунення й мучили їх,поки не відмовилися від протоколу і всього.

                                    х                      х                      х

     Приїхали з Калуша. Розказують, що Посторонко рвав і метав, коли дізнався, що Коломия і Калуш висунули мене  кандидатом в депутати. Це від нього пішла вказівка: “Нє пущать!” Як тільки з Калуша приїхали, підповз білий фургон ІФЛ -17 -38, начинений апаратурою. Слухають, про що в хаті говориться. Якщо з комуністом отаке витворяють, то що роблять з простими людьми? Мафія... Організована мафія, яка вкорочує віку, не дає людям  вільно зітхнути, гальмує перебудову. Вона доведе країну до загибелі.

                                    х                      х                        х

     Провінція – це як дика говра  (двір) у горах. Уже давно весна, проліски цвітуть, а тут ще лежить сніг. Інколи старий дочікується нового; торішній сегорішнього. Отак і з перебудовою. Вона в столицях, а в Івано-Франківську — замерзло все.

    Семчука Миколу з книготоргу викликали до КДБ за те, що на зборах виступав на захист української мови. І постанова ЦК України (аж дві), а людей викликають на профілактику. Бідний Семчук. Він і без того переляканий. Маланій з Калуського культосвітнього технікуму хочуть скоротити за те, що поскаржилася нам за утиски щодо української культури.

    В місті багато розмов про мітинг, який організувало товариство “Рух”. Все перетворилося на якісь збори. Шлемка, Чапугу, Фіглевського, Григор'єва, Лева засвистали й затупали ногами. Було в парку кілька тисяч людей. Дума Зенко виступав не зле, якийсь з товариства Лева щось говорив, колись репресований. Прикро,що ніхто з письменників не виступив. Не було Пушика й не виступали Добрянський, Дорошенко, Смоляк. Були на мітингу, але не виступали. Боялися одні других: сталіністи домагалися пам'ятника жертвам бандерівщини, а молодь — жертвам сталінізму і енкаведе. Розмов про мітинг багато як у Івано-Франківську, так і за межами обласного центру.

Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Листопад
2019
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30

РЕКЛАМА




Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Вигода відгуляла фестиваль різноманіття «Вулик культур»

ВІДЕОНОВИНИ


Зустрічайте: ляльки Lol у Франківську
<p>
	23 листопада, Івано-Франківськ зустріне милих та енергійних ростових ляльок LOL на сцені обласної філармонії. </p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців