купити смарт-квартиру

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...
Портрет професії. Стиліст секонд-хенду
За приблизними оцінками, світовий ринок збуту ношеного одягу становить 4 мільярди доларів США. Як засвідчує дослідження...
Портрет професії: тренерка з ефективних комунікацій та конфліктології
Конфліктів з кожним днем стає дедалі більше. Рівень свободи зростає, а люди такі різні -...
Портрет професії. PR-фахівець
Важливим моментом у сьогоденні є комунікація. У бізнес-середовищі нині працює низка фахівців, які її налагоджують...

БЛОГИ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Початок лютого 1989 року: як компартійці провалили Збори з висунення Пушика у Кандидати
1.II.1989. Учора вийшла перша серія телефільму про Тараса Шевченка. Вів її Вінграновський. Були кадри, відзняті нами...
17.10.2019, 12:20
Слободян Олександр
директор юридичної консалтингової компанії «Салекс»...
Як терміново отримати довідку про несудимість на Івано-Франківщині: поради юриста (1)
При працевлаштуванні на роботу та в інших життєвих ситуаціях кожному з нас іноді треба надати...
18.9.2019, 16:17 (ред.)

ОПИТУВАННЯ


1 вересня це:
Новий навчальний рік
Початок осені
Початок вересня

НАШІ ДРУЗІ


Не було б щастя, так нещастя допомогло

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Чим закінчився 1988 рік?
1.10.2019, 13:40 (ред.)

 22.ХІІ.1988.

Жінчині іменини – Анни Зачатия. Нічний морозець і вітер. Мені легше стало, бо вчора ввечері плюнув на усе, пішов до лазні, випарився, хлопці зробили масаж, обліпився перцовими пластирями і кашляю. Лесі доручив привітати маму, і з Павлом Добрянським побігли на меблевий комбінат на виступ (заробляємо гроші вірменам). Крик навколо вірменської біди тому зчинили, щоб заглушити чорнобильське лихо. Туди не їхав ні Рижков, ні Горбачов, ні Щербицький не сидів у Чорнобилі; дарунків не брали, іноземців не пускали й не пускають. Бідні вірмени, але й ми, українці, пережили таке, чого ще ніхто не переживав, а функціонери все роблять, аби з катастрофи зробити забавку. З лиха – фарс. Злочинці та й тільки. Про це говоримо на зустрічах. Про мову рідну говоримо, а в залах сидять функціонери, які тепер кажуть: «Пока переждать нада. А патом – косить!»

 х х х

 Вийшов номер «Літературної України». Матеріали Пленуму надрукували в трьох номерах. Прекрасно. Є список кандидатур на Шевченківську премію. Крім Тютюнника, є Лубківський, Мовчан, Коломієць, Білик, Талалай, Базилевський; є й по журналістиці Зубанич,Скуратівський, Гоян. Мого прізвища нема. Олійник Борис запевнив, що наступного року вже точно, бо цього року треба дати посмертно Григіру Тютюннику. Я погодився, щоб зняли мою кандидатуру. Вже вдруге був близько коло Державної премії, але щастя моє таке, що дрімає, дрімає, а прокинеться – пізно вже. Та цього року я нітрохи не шкодую, бо присудять Тютюннику. Він заслужив.

 х х х

 Сьогодні два виступи у фонд Вірменії. Вранці на меблевому комбінаті були з Добрянським, після того був у сестри, засів за працю й не вставав з-за стола до 15 год.30 хв. Тоді з Дорошенком поїхали на завод «Позитрон». Надійшов П.Федюк (я його новели подав до альманаха; надрукували, принесли гонорар) і взяли його з собою. Там уже, як штик, був сумнозвісний піїта Симчич, якого всюди повно. Обидва мої виступи були могутні. Люди зацікавлені, присилають багато записок, реакція гостра.

 Я мав заняття з літгрупою і поїхав до інституту, а хлопці залишилися. Зійшлося сьогодні багато студійців. Від 7 години до 22-ої – трохи забагато працювати, як на моє здоров’я.

 х х х

 Фостун прислав мені з Англії свою книжку «Над Галичем гримить». Це повість про Осмомисла. Йшла з Англії місяць і 11 днів. Читали й перечитували, але не вилучили.


 23.ХІІ.1988.

Сонце. Снігу вже майже нема, а в горах глибочезні сніги. Рано-вранці довелось виступати перед директорами, заступниками обласних книготоргів, перед начальством з Києва (Юрченком, Клименком, братом Євгена Гуцала – багато приїхало на семінар). Раніше запрошували секретарів обкомів на відкриття, а тепер запросили мене. Я розповів їм історію землі Галицької і не тільки, пересипаючи цю повість поезією і проблемами книговидавничими, суспільними. Не сподівався, що матиму такий успіх. Кияни і свої наполягли, аби я поїхав з усіма в Яремче. Я не хотів, бо маю дуже багато роботи, але й відмовлятися не випадало, бо в руках цих людей доля української книжки, і я мав нагоду сказати їм, що говориться на з’їздах, пленумах, зборах. Нема нагоди з цими людьми поговорити відверто. Підключили мою «половину», аби й жінка вмовляла провести екскурсію для гостей. Я сказав, щоб був мікрофон. Автобус замовили в екскурсбюро, поїхали й машини, і я почав розповідь про край, про письменників, про видавничу політику, наголошуючи на іменах репресованих, забутих, на історіях і істориках. Ми зупинялися в Яремчі, а потім поїхали аж до колиби, де чекала вечеря. Олійник, директор книготоргу, вирішив вразити і киян, і всіх гостей. Співали там і танцювали, гомоніли й читав вірші Клименко з Києва, який колись працював у ЦК партії, та директор ровенського книготоргу, дихаючи мені в обличчя, а я не знав, куди відвертати голову, бо Клименкові вірші були російські й гладкі дуже, а цей ровенчанин читав поезії Вінграновського.

Я пішов у сніги, до смерек під місяцем, носив воду з річки, і білочка прийшла до ополонки воду пити (а, може, й не білочка). Стрибав під місяцем звірок, і якась полтавка, що в Дніпропетровську працює, залицялася, а потім причепилася до нас з Клименком. Я ту Ольгу з Клименком перевернув у сніг і припорпав. Тут, у горах, під місяцем, у полоні снігів, люди відходили душами.


24.ХІІ.1988.

Приходив Полєк Володимир, щоб я поїхав до Коломиї до учнів у вівторок. Заженуть мене в могилу оці зустрічі, але є такі аудиторії, як оця, шкільна, що відмовлятися грішно. Ми зуміли привернути людей на свій бік, і не чиновників слухають нині, а письменників.

Знову гомонять, що прийшли до мене на квартиру кадебісти й побили мене в хаті. Можливо, що й планувалося щось таке. Бо ось Карл Волох, тепер кор. «Молоді України», був у мене позавчора (взяв «Бойківщину») і розказував страшні речі. Бачу, що він, як і я, під особливим «негласним наглядом». Коли він потелефонував, а потім приїхав до мене, ми вийшли надвір і ходили парком і Шевченківською. І за нами слідом ходив якийсь в шкірянці з борідкою. Біда та й годі.


 25. ХІІ.1988.

О сьомій вийшов надвір. Гудів літак у аеропорту (поштовий), і дощ падав, сильний вітер хитав дерева в парку. Через годину той вітер перейшов в ураган, а дощ – в крупи білі, та скоро ті крупи зробилися стіною білого снігового пилу, побілів парк, вулиця, лиш уже інший літак деренчав над містом (мабуть, що у Львові або в Тернополі не дали посадки), бо не міг сідати в тій сніговій завії. Снігова буря заліпила все за кілька хвилин, виривала вікна, двері, гримала, рвала, ламала дерева. Таке щось подібне було напередодні Купала ввечері, як тепер, на католицьке різдво, сьогодні. Цикли, цикли… Добре, що цьогорічна буря змістилася трохи вперед, і на Новий рік не поб’є вітер прикраси на ялинках, як у попередні роки.

 Сьогодні в театрі фольклорне свято: вертеп, колядки, маланка, щедрівки,але квитки зникли, нема… Спочатку писали на афішах, що концерт добродійний, на пам’ятник Франку. Потім властьімущих налякали афіші, і, щоб стерти вертеп, маланку, коляди й щедрівки, сказали, що виручка піде у фонд Вірменії. Надрукували афіші заново, але вже лишилися лиш виступи фольклорних колективів. Кинулися люди за квитками, та нема квитків, зникли. Очевидно, що знову розповсюдили між фізкультурниками, міліцією, щоб тільки їх не дістали такі, як оце ми.


 26.ХІІ.1988.

Учора писав до полудня, а о 15-ій пішов з Тарасом до театру. Жінка з Лесею лишилися на 19-ту, бо вони мали квиток, а ми не мали. Якась жінка відпродала нам свій зайвий. Робилося під театром щось неймовірне. Уже там, де сходиться Чапаєва з Радянською, питали зайвого квитка. У фойє театру торгували листівками святковими з написами «Бойківщина»,«Гуцульщина», «Покуття», «Опілля». То Храпко із Снятина продавав по 4 листівки за 3 крб. Гуцулка коники з бриндзи продавала, балабушки. Ще були сувеніри. А Петро Арсенич виставив різдвяні листівки з Канади, США і наших художників виставив (Гебус-Баранецьку) і т. д. Дівчата видзвонювали і кликали на коляду. Громницький виголосив слово вступне. Годі було впізнати колишнього душителя. І ось ямницький Дейчаківський і його, чи не його жінка показалися на сцені, як господар з господинею (вчителькою з с. Ямниця). Р.А.Постолянюк. А із зали з колядою рушили колядники. Ніс Дейчаківський діда, в якому кукурікали й кудкудакали діти, несли Василя-сніп, сіна під обрус, кутю й солодощі. З плєсом гуцульським рушили верховинці (брав участь Гуцульський ансамбль, Прокурава, Снятин, рожнятівці), заколядували. Почали ворожити дівчата з музучилища, вийшов наш вертеп. І вийшов вертеп львівський. Якщо наші колективи ще колядували перероблені на сучасний лад коляди, то львів’яни почали «Нова радість стала» і коляду підхопило більше тисячі шанувальників в залі. Винесли «Вертеп» і почалася декламація з колядою «Небо і земля нині торжествують». Ірод і чорти калічили російську мову і кликали Мошка, щоб служив їм. Від пострілу падав Ірод, Мошко й чорти, із шаблею являвся гетьман України і вигукував: «Слава Україні», а зала відповідала на клич. Явився ангел, який провозвістив різдво України. Три царі й пастухи були. Мені аж не сподобався цей виклик і приниження гідності єврея Мошка, який вінчував:«Вінчую вас, яко жид, най вам ся всьо держит, корова від бику, най вам дасть молоку». Зрозуміло, що вертеп підняв усіх людей, учинили овацію, але я дивився на одного єврея, що не встав, і думав, що вам, братчики-українці, треба знати, що не був євреєм отой дід у дохристиянські часи, то вже, коли орендарі й на церкви мали право, виник у вертепі отакий жид. І якщо так показують Ірода й жида, то люди в залі пам’ятають про топтання народу в тридцяті, сорокові, п’ятдесяті, шістдесяті, сімдесяті й у першій половині вісімдесятих років всякими ягодами, беріями, кагановичами, сусловими, маланчуками, брежнєвським виводком.

 Зала гриміла, колядувала, аплодувала. Було дуже багато кадебістів. І тоді й наші почали колядувати церковні коляди: «Бог ся рождає». Свічку засвітили у вертепі, казали, що Іродові не дадуть Божого сина… А за вертепом вийшла на сцену маланка прокуравська, потім маланка снятинська, вінчувальники хлопчики й дівчатка прийшли, почали й собі ворожити, а хлопчики викрадали то хустинку, то коралі, то чобітки. Танцювали менші й більші. Христина Стебельська, що вела, жартувала. Казала, що дівка за три дні до смерті вийшла заміж і говорила, що вже нажилася з чоловіком. Оскільки наступний рік – рік змії, то зробили цікаву інсценізацію. Христина зі змієм говорила, що чоловіки мають робити, а що жінки… Що чоловіки мають сказати на Новий рік: «Вітаю тебе, зміюко, з Новим роком».

 Тоді бойківська маланка вийшла на сцену. Танцювали голубку, вінчували. Діти казали: «Дайте гроші паперові, будьте, ґаздо, гонорові». Кутю носили по залі, дарунки давали, кожен щось говорив про коляду. Із зали хорова капела колядувала. Львівському вертепу давали маку. «У Львові на ринку склянка маку 10 крб.!» –казала Стебельська. Потім йорданську воду святили і щедрували, носили по залі. Жінка-вчителька дітей своїх рідних вивела й защедрували щедрівочку. І коза була в маланках. Правда, ніхто не знає, що означає ця коза. І мене не спиталися, що це земля вступає в сузір’я Козерога (дім кози). А коли вступає вона в сузір’я Водолія (водяника), то йорданські свята наступають, посвячення води (Арданиця, ретити воду).

 

…Війна наша дає перемоги. Тільки тепер до мене доходить, який то страшний був Андропов Юрчик. То при ньому пішли циркуляри про русифікацію.

 «Инструктивное письмо Мин. Виш. И среднеспец.образования СССР № 28 от 28 июля 1983 года «Об учебных планах подготовительных отделений при высших учебных заведениях».

 «Иструкция по учету и хранению музейных ценностей, находящихся на хранении в государственных музеях СССР»від 1984р.

 «Вся учетно-хранительная документация, утвержденная данной инструкцией, ведется на русском языке»… 25 позицій.

 х х х

 Михайло Івасюк прислав книжку пісень Володимира-сина, яка щойно вийшла в Києві. Я пішов на пошту й зустрів давню знайому. Приїхав Ступарик і наполіг, аби я виступив перед заступниками директорів шкіл чотирьох областей. Запросили й Сливоцького. Я читав поезії й говорив про екологічні й культурологічні проблеми. Величезна зацікавленість, але я такої напруги далі не витримаю. Відбивався, щоб не їхати до Коломиї, та Полєк і студент-практикант ходять, просять. Сам не знаю, де сховатися.


 28. ХІІ.1988.

Коломийська школа № 5 добивається повернення імені Т.Г. Шевченка, а коломийські чинодрали гальмують. Сьогодні відбудеться нарада в облвиконкомі, і я там постараюся «гавкнути», як Франко писав.

 х х х

 Сьогодні було дві наради, які я успішно відсидів. Спочатку радилися в педінституті, в ректора, бо від 4 до 7 січня до нас приїжджають 380 дітей з різних областей республіки на фольклорне свято. Разом з ними приїдуть Дмитро Павличко, Юрій Мушкетик і Борис Олійник. Буде в педінституті зустріч, концерт, і ми будемо виступати. Я запропонував подарувати кожній дитині сопілку, окрім інших дарунків. Кононенко дуже хоче показати свій інститут, і сьогодні ми перечилися: він хоче якнайменше Шевченка давати, а я таки наполягав, бо ж 175-річчя.

 х х х

 Воблвиконкомі була нарада з приводу святкування 175-річчя Тараса. Іронія долі, що Лихачова, яка всіма фібрами своєї душі ненавидить Шевченка й Україну, голова обласної комісії. Були її підручні Токаренко й Криштофович (великі носії культури), Лю-бінець, Легкий, Чучук з Товариства «Рух», Нестеренко, Борис, обласна бібліотекарка, Дорошенко і ще дехто. Дивно, але в заходи не включили багато наших пропозицій. Я виступив і продублював усе, що ми пропонували. Домігся, аби записали заново:

 1) Відновлення пам’ятника над Черемошем.

 2) Передачі будинку Марґошеса під літературний музей.

 3) Сказав, як забороняють встановлювати пам’ятники в селах і відновити назву школи імені Т.Г.Шевченка в Коломиї.

 4) Встановити барельєфи на початках вулиць, що носять ім’я Кобзаря.

 Пропонував ще ряд заходів. Дійшло до того, що не давали приміщення театру під урочисте засідання. Я виступив з критикою і домігся театру.

 Війна, війна, війна… Коштує це великого здоров’я, нервів, часу…

 х х х

 У Києві молода наукова поросль починає критично аналізувати й оцінювати деякі настанови Леніна, шукати причини нинішніх бід в його помилках. Звинувачують за введення:

 1. Однопартійної системи.

 2. Заборону фракцій, тобто боротьбу думок у середині партії.

 3. Вождизм. Уже при ньому називали його вождем.

 4. Те, що не залишив і не підготував спадкоємця влади, що дало змогу Сталіну укріпитися й почати страшний терор.

 Про це говориться тепер не віч-на-віч, а з катедри. Нові люди мислять по-новому.

 х х х

 Сьогодні передали по телебаченню, що скасовано всі ухвали про найменування вулиць, колгоспів, населених пунктів, меморіальних таблиць Брежнєву й Черненку. Познімали імена з вузів, заводів, скасували іменні стипендії. Велика подія. Але пора вже назвати іменем Хрущова хоч би вулиці. Цікаво, що Черненко жив поблизу нашого літінституту на Великій Бронній.

 х х х

 

 Провів заняття з літстудійцями. Всі живуть новим роком. Учора розважалися історики. Коли я гуляв з Крамаренком і Кобелем, вибігли студенти й запустили сигнальну ракету. Ракета вдарилася об липову гілку, зламала її і сама впала нам під ноги. Почала танцювати, свистати, горіти. Крамаренко перелякався, а я зорієнтувався зразу і хотів зловити ракетника, та повтікали всі до інституту. На київському стадіоні такою ж ракетою був вбитий чоловік, і якби ця ракета потрапила у когось із нас, було б сумно.

 х х х

 Гомонять, що коли Горбачов прилетів до Вірменії і зустрівся там з людьми, то вірмени кидали йому в обличчя гіркі звинувачення, навіть ображали, принижували гідність. Він так перехвилювався, що захворів. Тому й не був на з’їзді вчителів. З’їзд пройшов погано. Одні естонці й грузини вимагали, щоб школа виховувала естонця-патріота й грузина-патріота… Від України поїхали на з’їзд лихачови, пітікіни й інші. Виступаючого затупали й зігнали з трибуни.

 х х х

 Сполошені люди вчорашньою передачею. Начебто показували Макара, який вимагав на мітингу поставити пам’ятник Бандері. Україна б’є рекорди «в перебудові». Все в дусі чорних часів сталінщини й брежнєвщини. Україна на особливому рахунку. Жать і жать… Ім’я Щербицького звучить нині, як прокляття.

 х х х

 У ХХ столітті ми пережили щось гірше, ніж рабство. Раби були власністю одного пана, і інший пан не мав права до чужої власності. Були дні, коли пани-рабовласники прислуговували своїм рабам. Але ніколи навіть рабовласники не знищували так своїх рабів, як робили з нами в 20, 30, 40, 50-ті роки. Що це було? Це була помста євреїв за Олега і Святослава (князів), які розгромили Хазарську державу в Криму. Верхівка Хазарського царства – євреї. Хазари примусили багатьох платити данину й нас. Визволилися від них, розбили. Багато було й інших моментів у історії, коли євреям віддавали в оренду навіть церкви. За експлуатацію, за визиск, за споювання народу, за обкрадання козаки й гайдамаки мстили євреям-орендарям, а нам помстилися вони після революції. Вже під час громадянської війни такі, як Бернштейн-Троцький перебили кращих синів моєї землі. Але і євреям мстили німці. Суцільне нищення одних другими. Правда, нас винищили набагато більше, де власними, а де Сталіновими руками. Що далі? Тепер євреї нищать і культуру, і народ, і землю. Атомнохімічні «зашморги», насаджування керівників, компрометування, нищення мови. Дехто сталінську добу називає «соціалістичним феодалізмом». Ні, це було щось страшніше. Рабство у своїх найгірших, найкарикатурніших виявах.


 31.ХІІ.1988.

Сильні вітри і теплінь. Учора було плюс 9, плюс 10 С, хоч і буря. Весь грудень якийсь вітряний. Дракон-Шаркань показує,що його володарювання закінчується. Підповзає рік Змії. Що несе нам? 1905 – революція; 1917р. – революція; 1929 р. – сталінські репресії (початок); 1941 р.- початок війни; 1953 р. – смерть Сталіна й початок відлиги; 1965 р.– репресії брежнєвські, арешти й суди; 1977 р. – реакція теж. Що несе цей рік Змії?

 Погано спалося. Коли буря, то я завжди збуджений і погано сплю. Читав козацький літопис Яворницького. На зустрічах сильно агітую за літературні видання, щоб передплачували. «Жовтень» уже набрав 40 тис. тиражу,«Літ. Україна» тягне до 100 тисяч. Небувале ще для наших видань літературних.

 х х х

 Шарґа… Вітер зриває дахи. Б’є на ялинках прикраси. Ходять студенти щедрувати й колядувати. Зустріли мене серед міста і почали колядувати. Люди обступили. Я їм заплатив, а вони зраділи, що добре заплатив за коляду й гроші сховали в целофанову торбинку. Переплуталася тепер коляда. Зірка, чорт, снігурочка, Дід Мороз - що тільки не йде в той карнавал. Про чистоту годі й думати. Головне, що пісню українську несуть до людей дівчата й хлопці.

 х х х

 Показують «Вокруг смеха». Який примітив. Який нікчемний отой Іванов зі своєю шайкою арканових, жванецьких! Які грубощі! «Кое-кто без мыла хотел пролезть в мою передачу».Деградація… І безсоромність авторів. Україну не пускають на Союз взагалі. Та й українське телебачення показує примітивний фільм російською мовою, щоб не дати чогось святкового, рідного, гарячого. Але, якщо верхи ще тиснуть, що внизу підлісок росте, і будуть ці люди інакші. Та все ж іронічні усмішки на устах. Гуцул каже: «Перебудова – то ліс: уверху шумить, а внизу – тихо». Майже ніяких перемін. А в магазинах ще бідніше. Три роки говорільні. Наступає четвертий. Невже не буде рішучих перемін? Якщо ні, то Горбачова змете ця чорна сила, яка сподівається реставрації старого.


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Жовтень
2019
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31

РЕКЛАМА




Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Святогірська лавра - духовна сила сходу

ВІДЕОНОВИНИ


Зустрічайте: ляльки Lol у Франківську
<p>
	23 листопада, Івано-Франківськ зустріне милих та енергійних ростових ляльок LOL на сцені обласної філармонії. </p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців