12.ХІІ.1988.

Цілу добу паде дощ. У парку булькотить каналізація, і всі нечистоти пливуть у озера. Люди бурхливо обговорюють виступ Добрянського і падіння Соляника. Він зробив квартиру своєму синові, який залишився у місті після розподілу. На партконференції один з делегатів запитав Соляника, як так він зумів зробити своїм дітям квартиру?

Соляник сказав:

 - Та вони молоді спеціалісти.

 - Моє питання до голови міськвиконкому Яковишина. Скільки молодих спеціалістів на черзі в місті?

 - Близько двох тисяч.

 - Хто допомагав обійти закон, робив зятю квартиру?

 - Та Бойчук допомагав (Бойчук зі страху сховав голову під стіл) і інші допомагали…

 Почалося голосування. Полонін організував підрахунок голосів, збивався. Тоді стали по одному коло кожного ряду, і Соляника не ввели в члени обкому, хоч був кандидатом у члени бюро.

 х х х

Сьогодні чую, що Соляника виключили з партії і потурили з роботи. Копильців переживає, що Київ переплутав прізвище першого секретаря. Постаренка – передали по радіо, а не Посторонка.

• Не переживай, - кажу, - він уже справді постарів.

 х х х

 Гадаю, що пригода із Соляником налякала обласних чиновників до півсмерті, й вони далі вагатимуться, чи заселяти будинок, який воздвигли собі на Ватутіна, чи ні.

 х х х

Зайшов до редакції. Першого дня, після виступу на конференції, Павла Добрянського вітали журналісти, а сьогодні повернувся Громадський з обкому й приніс інакше повітря в редакцію. Михайлюк хотів критикувати Чернова за те, що той вимагав письменників і журналістів саджати в клітки, а нині пішов узадгузь. Я забрав у Михайлюка стенограму виступу і спробую сам сказати дещо про «клітку»…

 13.ХІІ.1988.

Удосвіта дощ. Андрій наслав відлигу. Вчора відбувся пленум ЦК КПУ. На місце Титаренка прийшов Івашко. Я давно пророчив йому крісло Щербицького. Гадаю, що з усіх варіантів ця кандидатура непогана, якщо вірити Перерві Анатолієві. Івашко починав партійну дорогу в Харкові. Наш з’їзд потряс і налякав його. Гадаю, що це був урок для Івашка. Якщо він стане першим секретарем, то в питанні українізації мав би зіграти позитивну роль. Щербицький сидітиме принаймні до весни.

 х х х

Приїхала з Києва Пилипенко і Василь Герасим’юк (прокуравський). Вони в «Дніпрі» працюють. Василь – редактор-надомник. Зустрічалися зі студентами філфаку, а я наманувся до бібліотеки. Кіліченко запросила і мене. Довелось виступити. А о п’ятій дискутували ми з художниками про те, як нам далі жити й діяти. Не подобається мені екстремізм Вітушинського й дрібничковість Арсенича. Я хотів піти з вечора, але перед тим сказав:

 - Люди, схаменіться! Два вкраїнці – три гетьмани. Та ж думайте щось!

І це якось отверезило людей. Говорили про діло. Я, наприклад, і не знав, що в Хлібичині Снятинського району є церква з унікальними іконами грецької школи. Їх розкрадають. Багато богомазів, які ремонтують і малюють церкви, малюють Аллу Пугачову з ангельськими крилами (це москвичі, білоруси). Ці ж малярі своєю мазаниною оновлюють церкви, а шедеври крадуть, або замальовують…

 - Подумаєш… Вкрали якісь малі образки з іконостасу. Ми великі не дали вкрасти… - говорив голова сільради.

 В багатьох селах уже попадали бані церков.

 х х х

Не можу відійти від дискусії вчорашньої. Вітошинський кричав, як у його майстерні обшук робили, що йому хочеться підірвати оцей новий обком партії, якби мав чим. Я осадив Вітушинського й Арсенича.

 - Та ж не будьте дурнями! Таким, як Чернов, що на парткоференції закликає саджати в тюремні клітки письменників і журналістів, вигідно, щоб були такі крикуни, як ви! Згадайте Грабовського про Грінченка: «Патріотів українських завжди вистачало, та робітників не було!» Працюйте. Чому ви не творите щось добре?

 Після того мого виступу, коли я заявив, що піду з вечора, коли будуть такі «терористичні» викрики, обстановка внормувалася. Я і Арсеничеві зробив зауваження, що дрібниці возносить у ранг основного, і замість того, щоб спільно боротися за розширення літературного музею із залою для Франка й Шевченка, він шумить про музей шани Шевченкової.

 Павло Добрянський виступав, Герасим’юк, Пилипенко, Коровай і ще кілька осіб. Потім пішли до «України» - ресторану повечеряти.

 х х х

 Назарчук у «Робітничій газеті» дав велику статтю про обласну партійну конференцію, де в двох місцях згадав виступи Добрянського і розписав, як Соляник зятеві Гудзю зробив квартиру, а якийсь Вересов, запасник, оце вивів на чисту воду, бо на квартиру претендував ветеран Грамаков. Якщо би на житло претендував хтось з місцевих, то ніхто би й не заікнувся, а так… Згорів голова агропрому області, кандидат у члени бюро обкому. Такого ще не було в області, а тому й говорять, говорять, говорять… За Соляника було 284 делегати, 279 – проти, 115 – утрималися. Я думаю, що тепер, після критики Добрянського про кадрову політику, хтось у це крісло сяде з місцевих.

 15.ХІІ.1988.

Уночі був морозець, вітер, а вранці – сонце. Я вперше за багато ночей виспався. Правда, ніяк не можу позбутися кашлю. Щось сидить у грудях, і перцеві пластирі не допомагають. Щоденно працюю над «Кривавим весіллям на Каялі». Хочу сам відредагувати, бо в Києві обов’язково наплутають. Швець хай редагує повість про Лесю, нариси, а я вже сам візьмусь за літературознавство, за працю про «Слово».

16.ХІІ.1988.

Вчора в педінституті організували дискусію: «Нужен ли Украине государственный украинский язык».

Запросили мене, але я ще загітував Добрянського, Добрянський привів Бойка і Яроша.

Ми й почали з іронії: «А чи потрібна Франції французька мова».

"А чи потрібна в педінституті українська, коли навіть оголошення й дискусію відкривають російською?"

А почав дискусію Возняк. Якийсь чоловік обурювався, що Бердника і Литвина не пустили до інституту. Шовіністи (зокрема Павліков Герасим) казав, що не треба української державної мови, якась росіянка розгублена була, що треба вивчати. Я побачив, що утворюється балаган і взяв слово.

Говорив про Петра І, як нищив Україну, про Катерину ІІ, художника Глазунова, що пропонує цій повії поставити пам’ятник у Одесі, про Валуєва й Емський указ, про пореволюційну українізацію, про сталінсько-брежнєвський терор, про війну і сучасних «діячів», як ось Щербицький, що ніколи не виступає українською, а хліб їсть; як ось Шевченко, президент України, яка в Одесі сказала два слова українською, щоб письменники почули, і тут же перейшла на російську, про Сологуба, який тут пропонував «давать по зубам», і про Чернова, який пропонує в клітки саджати письменників і журналістів (я назвав Тараса Мельничука й ще кількох, які при Чернову, коли той керував, сиділи по тюрмах за виступи на захист рідної мови); про Федорчука я говорив, що лицемір, бо хоч він з Волині, та конференцію партійну провів російською.

 Я говорив двічі, сперечаючись з Павликовим, і, пояснюючи, навіщо потрібен закон про державність української мови, оперуючи цифрами. Я гадаю, що цю дискусію організовано навмисне, щоб побачити розстановку сил, виявити думки людей. Після мого виступу дуже енергійно включилися українські філологи, потім пішли в атаку філософи й росіяни-студенти, потім Бабій включився, але я пішов на заняття літературної студії.

 х х х

 Педінститут, як рій ос, після вчорашнього нашого диспуту. Нас росіяни і євреї інакше не називають, лиш тільки – націоналісти. Виходить, що праведним дозволяється не знати мови, не шанувати, топтати гідність народу, а коли ти на захист сказав слово – націоналіст. О, Боже, Боже! Що тільки не повидумували! Що я Федорчука назвав фашистом, хоч я критикував його за конференцію, проведену російською мовою, і казав, що не великий здобуток для росіян той, хто при Австрії ставав австріяком, при Польщі – поляком, при німцях – фольксдойчем, а тепер – росіянином, сина звільняє від вивчення рідної мови.

 х х х

Щоденно слідкую за подіями у Вірменії. Подобається мені Рижков. Косигін не зумів би так діяти, як цей Голова Ради Міністрів. Оригінальний чоловік. А якщо відверто, то ще жоден уряд не йшов «у народ» так, як уряд Горбачова-Рижкова. Щербицький людей боїться, а Горбачов, Рижков – ні.

18.ХІІ.1988.

Учора разом з Добрянським їздили до Галича на свято рідної мови. Був там кобзар Василь Стефанович Литвин, з яким я вже давно знайомий. Гарно співав. Я відкривав свято рідної мови, а потім у концерті читав свої поезії, а Павло Добрянський гумор читав. Жінка Голійчука, секретаря райкому (він з Медині) добре підготувала свято з піснями (відновили галицькі гаївки), уривком з «Наталки-Полтавки», з танцями, поезією і багатьма піснями. Оце, що ми робимо по школах, через 10 років дасть добрий урожай. Росте відважне покоління патріотів.

 Цікаво, що на третьому році нашої праці заворушилися робітничі колективи. На заводі ТОС (тонкого органічного синтезу) виступали Добрянський, Дорошенко, Смоляк (афішували, що я виступатиму) і було багато запитань. Питали, доки сидітиме Лихачова; коли відновлять уніатську церкву й багато різних інших запитань було.

 х х х

 В Галичі я наслухався цікавих історій про Жуковського. Цей недоучка, морський чи сухопутний старшина, був першим секретарем Більшівцівського райкому. 30 жовтня 1961р. Сталіна винесли з мавзолею, а в грудні студеного зимового вечора районне начальство-актив зібралися, аби скинути з п’єдесталу пам’ятник вусатого кавказця. Особливо було прикро, коли Сталін був з Леніним (парні скульптури). Скидали обидвох. У Більшівцях пили всі активісти. Підігнали трактор. О третій ночі закинули линву на шию вождеві (робив це перший секретар комсомолу).Трактор шарпнув, голова відлетіла, а постать лишилася на п’єдесталі. Ще шарпнули, і Сталін злетів. Потягнули й розбивали ідола кийлами. Жуковський лиш тільки керував цим.

 19.ХІІ.1988.

Миколая. Хмарно й важко. Жінка з Лесею вчора їздили до Вікторова на празник. Автобуси не ходили, лиш один рейс пустили (кінець року, економія пального, огляд хору шоферів). Верталися машиною Василевого родича.

 Серед міста я бачив велику бійку. Билися хлопці з хлопцями. Спочатку помордники були, потім кулаками під дихало, нарешті били ногами. Люди байдуже дивилися. Їх так було багато, і така люта бійка йшла, що я не ризикнув пхатися, щоб не дістати ножем. Кинувся до телефону і викликав міліцію. Приїхали машиною, але кинулися ловити забіяк тільки тоді, як я крикнув на них, бо й сам був готовий допомогти. Розбіглися, але двох зловили. Це був єдиний вихід – виклик міліції, бо одного били лежачого ногами і могли вбити.

 х х х

 У Києві відбулася нарада представників неформальних об’єднань. Йде створення народного фронту. 27-28 січня в палаці «Україна» нарада представників. Мене, кажуть делегати, ввели до організаційного комітету народного руху України. Тепер уже Щербицького прямо називають катом, русифікатором, гнилим болотом, але він не думає йти з посади.

 Вчора по телевізору показали могутній концерт «Роде наш». Львів’яни привезли вертеп до Києва і всю вертепну виставу з колядками «Бог предвічний», «Небо і земля», з жидом, ангелом, царями й пастушками передали на республіку разом з іншими творами. Братунь виступав теж. Люди вражені й піднесені. Не вірять, що таке можливе в наш час. Гомонять люди, перелякане кодло функціонерів, які давно вже втратили національну гідність і гордість.

 У прибалтійських республіках відкривають українські школи. Наступає нове пробудження народів, і ми, українці, не повинні бути позаду. Діяти!

 20.ХІІ.1988.

Відсвяткували ми 50-річчя Яновського. Непогано говорив про нього Богдан Бойко, сам Микола міг краще промовляти, якийсь тисменицький хлопець прочитав новелу його, а ось Маланючка Оксана, жінка його теперішня, організувала концерт. Співали бандуристи, учні музучилища колядували, студенти педінституту співали, Марія Бабій поклала Миколі на голову лавровий вінок і на шию шнурок перцю (намисто). Ми з Добрянським сміялися, що заслужив Микола, коли ходив до неї на кавалєрку…

 х х х

 Тефонував у «Карпати». Запропонували мені видати двотомник до 50-річчя. Я кілька днів оформляв документи. Відіслали до комвидаву, а звідти відповіли, що не «Карпати», а «Радянський письменник» планує видати мій двотомник. Івана Чендея двотомник теж у «Радянському письменнику» вийде. Завершують читати коректуру «Галицької брами» й передають цензору. Якраз переносять мої поправки. Книжка велика, підходять свята, затримається вихід моєї книжки.

 х х х

 Нам досі не дали дозволу з облвиконкому на створення Товариства рідної мови імені Т. Г. Шевченка. Місяць відлежав документ у Лихачової, а сьогодні – нема Статуту. Подав Добрянський Статут. Далі дозволу не дають. Хотіло Товариство «Рух» провести антисталінський мітинг – заборонили. Проведіть спочатку антигітлерівський мітинг – аргумент.

 х х х

 Був на малій педраді в школі. Зібрали два дев’яті класи разом з батьками. Нарікають, що дев’яті класи уступають десятим. Жінку з Лесею послав до театру, щоб подивилися «Тіні забутих предків», а ми з Тарасом слухали разом, а потім тільки батьки з учителями радилися, що з дітьми робити. А діти ростуть і характер мають…

Архів