11/10/1989
«Прикарпатська правда» надрукувала мою обскубану репліку-відповідь Дедуріну, який мене й Товариство звинуватив у націоналізмі. Я... 2.2.2021, 12:57
Студент Рогатинського державного аграрного коледжу
Осінь 46-го. Спогади моєї бабусі переселенки
23.10.2012, 21:27
Моє босоноге дитинство
Пройшло у далекі часи,
Коли були війни і голод
Бузьки сестру принесли.
Нас було троє
В тата й мами,
А ще корова, кінь, свиня.
Ми мали поле.
Морги поля,
А пляц той
Називався Воля.
Пролітають картинки дитинства,
І лечу я у рідне село,
А село те – Святе
Так і зветься,
І з карти не зникло воно.
А Сосниця – друга домівка,
Моя мама з цього села,
Моя мама – українка,
Скільки в ній світла й добра.
Пам’ятаю себе в вишиванці,
Як на Паску до церкви ми йшли,
В українському строї
Гаївки водили,
А той горсет мої доньки
У шафі знайшли.
Той горсет – то мій оберіг,
Й передаю його
Із покоління в покоління.
Шануйте, діти, пам’ять
Тих далеких літ
Бо то святе, бо то все –Україна!
Та прийшли «недобрі» люди
І указ створили,
Щоби цілі села
Звідси вивозили.
Мій тато був добрий господар,
На воза майно наше склав.
Вклонились ми хаті,
На цвинтар пішли попрощатись,
Й поїхали в невідому даль.
Лем бим були їхали,
Лем бим були йшли,
Лем бим свого краю
Не забули ми.
Сталося це в 46-ім восени,
Викопати бульбу встигли ми,
Та й забрали весь отой врожай
І поїхали в незнаний для нас край.
Цілий тиждень у дорозі
Їхали ми всі на возі,
Плакав разом з нами дощ.
Та всміхалось сонце й зорі
І поля наші просторі:
«Ви не бійтесь,
З вами Бог».