У рамках реалізації правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!», начальник відділу правопросвітництва та взаємодії з суб’єктами надання безоплатної первинної правової допомоги Марія Коляджин роз’яснює основні принципи реалізації свободи мирних зібрань.

Свобода мирних зібрань є одним з основних прав людини, яким можуть користуватися і яке може бути реалізовано окремими людьми і групами, незареєстрованими об'єднаннями, юридичними особами та іншими видами організацій. Зібрання можуть служити різним цілям, у тому числі, продемонструвати відмінну, непопулярну думку або думку меншості. Свобода мирних зібрань може бути важливою ланкою у процесі збереження і розвитку культури, а також у процесі збереження ідентичності національних меншин. Захист свободи мирних зібрань є принципово важливим фактором для створення толерантного і плюралістичного суспільства, у якому можуть мирно співіснувати групи з різними переконаннями, звичаями або способами дій.

Захисту підлягають лише мирні зібрання. Зібрання слід визначати як мирні, якщо їхні організатори мають мирні наміри і зібрання мають ненасильницький характер. Термін «мирні» слід поширити на таку поведінку, яка може дратувати чи ображати інших осіб, і навіть на таку поведінку, яка тимчасово перешкоджає, ускладнює або створює перешкоди діям третіх осіб.

Основні принципи:

1. Презумпція на користь проведення зібрань. Оскільки право на свободу мирних зібрань відноситься до основних прав, то його реалізацію слід, у міру можливості, забезпечувати без будь-якого регулювання. Все те, що в явній формі не заборонено законом, слід вважати дозволеним, і від охочих зібратися не слід вимагати отримання дозволу на те, щоб провести зібрання. У законодавстві має бути чітко і недвозначно встановлена презумпція на користь свободи зібрань.

2. Позитивне зобов'язання держави щодо сприяння мирним зібранням та їхнього захисту. Найважливішим обов'язком держави є створення необхідних механізмів і процедур, що дозволяють забезпечити реальне здійснення свободи зібрань без надмірного бюрократичного регулювання. Зокрема, держава завжди має прагнути сприяти проведенню мирних зібрань в бажаних для їх організаторів місцях, захищати ці зібрання, а також має забезпечити відсутність перешкод при поширенні в суспільстві інформації про майбутні зібрання.

3. Законність. Будь-які обмеження повинні бути засновані на положеннях закону і повинні відповідати Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також іншим міжнародним документам в області прав людини. У цьому сенсі надзвичайно важливу роль відіграє чітко сформульоване законодавство, яке дозволяє визначити межі допустимих повноважень для розсуду влади. Сам закон повинен відповідати міжнародним стандартам у галузі прав людини і повинен бути досить конкретним, з тим щоб дати можливість кожній особі визначити, чи є його поведінка порушенням закону і якими можуть бути найбільш ймовірні наслідки таких порушень.

4. Пропорційність. Будь-які обмеження щодо свободи зібрань повинні бути пропорційними. У процесі досягнення органами влади законних цілей перевагу слід надавати заходам, які передбачають найменший рівень втручання. Принцип пропорційності вимагає, щоб органи влади автоматично не накладали обмеження, які істотно змінюють характер заходу, наприклад, не слід переносити місце проведення зібрань у віддалені від центру райони міста.Таке застосування передбачених законом обмежень може призвести до того, що ці обмеження будуть накладатися на всі зібрання без розбору і в результаті не зможуть пройти перевірку на пропорційність, так як вони не враховують конкретні обставини в кожному окремому випадку.

5. Недискримінація. Кожен має право на свободу мирних зібрань. При регулюванні свободи зібрань відповідні органи влади зобов'язані не допускати дискримінації за будь-якою ознакою щодо будь-якої особи або групи осіб. Свобода організовувати публічні зібрання і брати участь в них повинна бути гарантована фізичним особам, групам, незареєстрованим об'єднанням, юридичним особам і іншим видам організацій; представникам груп етнічних, національних, релігійних та сексуальних меншин; громадянам і негромадянам держави (включаючи осіб без громадянства, біженців, іноземних громадян, осіб, які шукають притулку, мігрантів і туристів); дітям, жінкам і чоловікам; співробітникам правоохоронних органів, а також особам, які не володіють повною право- і дієздатністю (включаючи осіб, які страждають психічними захворюваннями).

6. Належна адміністрація. Громадськість повинна бути поінформована про те, який державний орган відповідає за прийняття рішень про адміністрацію свободи зібрань, і ця відповідальність повинна бути чітко закріплена в законодавстві. Такий орган повинен забезпечити достатній доступ громадськості до достовірної інформації про порядок його роботи. Організатори публічних зібрань і ті особи, на права і свободи яких зібрання безпосередньо впливають, повинні мати можливість усного або письмового звернення безпосередньо до адміністративного органу. Адміністративні процедури повинні передбачати справедливу і об'єктивну оцінку всієї наявної інформації. Про будь-які обмеження стосовно конкретного зібрання необхідно негайно повідомити в письмовому вигляді організатору цього заходу з поясненням причини кожного обмеження. Такі рішення повинні прийматися як можна раніше, з тим щоб будь-яка апеляція в незалежний суд могла бути розглянута до дати, зазначеної в повідомленні про зібрання.

7. Відповідальність адміністративного органу. Адміністративні органи повинні виконувати свої правові обов'язки і нести відповідальність за будь-яке їх невиконання – процедурне  або по суті. Ця відповідальність повинна визначатися згідно з принципами адміністративного права і судового контролю, що стосується зловживань владою.

Крім цього, Івано-Франківський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги інформує про загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!», що реалізується Міністерством юстиції України у співпраці з системою безоплатної правової допомоги, територіальними органами юстиції, за підтримки юридичних клінік, міжнародних донорів та партнерів.

Метою даного проекту є підвищення юридичної грамотності українців та формування нової правової культури в суспільстві. Це масштабна реформа правової свідомості, яка забезпечить сталий розвиток України як сучасної демократичної держави.

Ми не лише інформуємо громадян про їхні права, а й навчаємо їх, як ці права захищати. Ми даємо чіткі й зрозумілі поради, як діяти, коли твої права порушують. Ми доводимо, що держава може бути твоїм партнером, і встановлюємо рівність перед законом для кожного українця.

Одним з ключових елементів, який забезпечує реалізацію проекту «Я МАЮ ПРАВО!», є надання громадянам безоплатної правової допомоги. Це дієвий та ефективний механізм, який дає можливість захистити свої права кожному.

За більш докладною інформацією звертайтесь до Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, яке знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Франка, 4 (І поверх «ДІПРОМІСТО») тел. (096) 138-82-89.