Таке враження, що насправді на вибори ніхто не йде. Що відбувається імітація передвиборних перегонів. Що всі вже знають: вибраний парламент не визнає Європа і довго йому не жити.

Інакше, звідки така байдужість до самого процесу виборів?

Найостанніші приклади.

Перший приклад: Олесь Доній намагається перемогти, проводячи виборчу компанію у жартівливому стилі. Чого вартують лише «приколи» з пропозиціями іншим кандидатам знятися на його користь. А загальний тон виступів «київського парашутисти»? Таке враження, що він зібрався балотуватись не на окрузі, де переважає архаїчна ментальність сільського електорату, а у постмодерній тусовці київських лібералів. Знаючі люди кажуть: то в Олесика від того, що немає ресурсів. Так що, виходить: вдаримо пофігізмом по кандидатському безгрошів’ю?

Другий приклад: ювілеї міст і сіл Прикарпаття, урочистості до Дня Незалежності... - майже всі ці події були проігноровані мажоритарниками. За два місяці до виборів уже всі знають, хто де переможе.Ані народні маси, з якими можна було б поспілкуватися, ані церковні служби, де можна було б «показати себе» і свої родини, не стали для претендентів на місця у Верховній Раді приводами для проявлення активності.

Один лише самовисуванець Василь Мельник демонстрував свої вокальні здібності у караоке на Тисменицькому святі. А де ж був регіонал Ігор Волощук, чиї біг-борди з недоречною капличкою вже стали предметом журналістських жартів?
Дивно це все. Чи то кандидати економлять на політтехнологах, чи праві ті, хто каже, що ресурси і сили політики зберігають на перевибори, які відбудуться у січні-лютому.