1 січня

Щоразу наприкінці року я намагаюсь усе погане залишити в минулому, щоб в прийдешнім році все було тільки добре. 2015 рік став великим винятком. Вперше за сорок літ біда в хату постукала заледве ми встигли відзначити прихід нового року - нашу 82-річну бабусю забрала "швидка" з діагноз "ішемічний інсульт". Права сторона напівпаралізова, ходити не може взагалі, сидить з нашою допомогою, самостійно сісти не може...

Бабусю на каталці з ренгену завозять в ліфт, я - за нею, мене ліфтерка не пускає, каже: "Ви здорова, можете і пішки піти". Тоді на це навіть уваги не звернула, розвернулась і пішла пішки на третій поверх. Згадалось це вже увечері, коли бігала вчергове за ліками і бачила, як з ліфта виходила здорова рум'янощока молодиця, яка мило щебетала щось з ліфтершою. Я піднімалась знову пішки, а в цей час на "моєму" третьому поверсі біля ліфта стояла жінка і чоловік в інвалідному кріслі - була б в іншому стані, точно б зупинилась, щоб простежити, коли за ними приїде язиката ліфтерка.

2 січня

Кажуть, біда сама не ходить: мене "скосила" ангіна, дякую, Lesya Dzundza, за хороший антибіотик, бо мені зараз справді аж ніяк не мжна хворіти. Але то все від нервів і переживань. Дякую тим, хто допоміг, чим міг - я в цей день заледве з ранку до бабусі приїхала, потім вже лежала сама пляцком у ліжку з температурою під 39 і з останніх сил обдзвонювала родину, щоб хтось пішов до бабусі в обід і на вечерю.

Дякую окремо золотій людині, нашому душпастору - отцю Івану Репелі. Він теж приїхав до моєї бабусі, довго в неї був, говорив з нею. Думаю, що їй наступного дня буквально на пару годин стало краще, бо вона жила тією думкою, що така свята людина до неї навідалась. І звідки в нього час і сили береться на всіх своїх прихожан: стільки всесвітньої любові в однії людині я більше ні в кого не зустрічала.

3 січня

От наші міські лікарні. я ще "розумію" "обов'язковий" благодійний внесок в 250 грн при поступленні хворої (хвороба, так, між іншим, хто ще не знає - з інсультом, в лікарню привезла її "швидка"), але вже - Бог суддя нашим медикам за це добровільно-примусове благодійництво. А ось платну стоянку я зрозуміти не можу. я їжджу в лікарню тричі на день - це три гривні з кожної поїздки. може, вже тоді абонемент якийсь запровадте для таких родичів, як я, які їздять як мінімум тричі на день, щоб своїх важко хворих годувати. Хтось щось робіть. нервуватись ще не маю ні часу, ні сил, але сьогодні вже злилась на гардеробщика.

4 січня

Мабуть, паркувальники міської лікарні читають фейсбук або БРІЗ, бо сьогодні на моє запитання, чи мені треба буде в обід знову платити, паркувальник відповів, що "ні, не треба, я Вашу машину відмічу в журналі".

Вже втретє за чотири дні мені в аптеках кажуть "алевмененемаздачі10(20,25)копійок". В них нема хворих і вони не знають, скільки коштують ліки.

Але сьогодні лікарняний рекорд побила санітарка.

Ми з мамою з ранку перед сніданком помили бабусю, причесали і хотіли трохи її підняти на ліжку, бо вона сповзла. Сил в нас нема: мама три роки тому сама ледве вижила після інсульту, а в мене - три кесерових операції. То ж просимо санітарку - допоможіть нам бабусю підтягнути до верху, бо ноги висять, а санітарка в крик: "Що? я вам тут як маю тягати ваших хворих? я після операції на грижу."

В палаті з бабусею лежить ще шість чоловік - безпорадні хворі, які не те що стояти на ногах,сидіти без сторонньої помочі не можуть. Є один дідусь старенький дуже свою бабусю кличе, то санітарочки і медсестрички з інших змін йому постійно кажуть: зараз Ваша жінка прийде, не сваріться, давайте подушечку піднімемо, давайте ми вас погодуємо... там любов відчувається в кожному слові, в кожнім русі. А сьогодні тому дідусеві за дві години, поки я була, то разів з 10 кричали: "Тимків (може, і Тимчук - я могла вже і забути), перестаньте стогнати, перестаньте кричати".

А він говорити не може, а справді дуже голосно стогне, то вже навіть я знаю, що він починає голосно стогнати, коли двері в палату відчинені: він лежить напроти дверей, може йому дує, може, просто дискомфортно, але достатньо тільки двері зачинити, він перестає стогнати.

5 січня

Дідуся, який стогнав, в палаті вже нема. Кажуть, що виписали додому.

В нашої бабусі з'явилась апатія. В принципі ця апатія ще вчора була, але не так ярко виражена. Сьогодні - гріше. Я її годую, а вона напівсидить у ліжку і навіть очі лінується відкрити. Лікуючий лікар каже, що її треба тормошити: заставляти рухатися, садити її у ліжку. Сильного параличу нема, бабуся просто лінується. Вона здається перед хворобою. То я їй під час годування співала пісеньку, яку наша Дана (4 рочки) придумала: "Жили у бабусі Лесик і Дануся. Лесик - хлопчик, Дана - дівка, двоє в капелюсі." Бабуся дуже сміється з пісні, просить ще співати, я їй обіцяю, що буду співати, але хай лиш очі відкриває. Вона слухається.

Чергова зміна у відділенні сьогодні - хоч до рани прикладай. Дуже добрі і гарні. З хворими так гарно говорять, до відвідувачів з розумінням.

Із підглянутого: на "рецепції" лікарні у працівниці на компьютері відкритий фейсбук: може, щось написати про неї?))))

А взагалі, я вже згадувала про гардероб в лікарні: два оголошення зустрічають відвідувачів: "вхід у відділення в халатах та одноразових бахілах. Відвідування хворих з 17.00 до 19.00" та "гардероб працює до 17.00". Я п'ятий день не можу зрозуміти, якщо теоретично відвідувачів на території лікарні ДО 17.00 не повинно бути, то чому ПІСЛЯ 17.00, коли вони з'являються, зачиняється гардероб? Ну, добре, після п'ятої вечора особисто ми речі залишаємо в своїй машині на стоянці, а ті, хто автобусами приїжджають, їм де залишати верхній одяг? Якась чиста совдепія, логістика якої керується принципом: рбочий день у всіх до п'ятої. а отже і в гардеробі також до п'ятої. Але для кого тоді він призначений?

6 січня

Бабуся сьогодні вже навіть сама з лежачого положення сіла. Щоправда, ноги ще не спускає з ліжка, та й піднялась, тримаючись за бортики ліжка, але вона так гарно сьогодні вже виглядала, що я їй казала, щоб вже вставала і йшла додому, бо я боюсь, що кутя у мене вийде не така, як її...

Святвечір в нашій родині завжди був особливо родинним: ми всі збирались в будинку у бабусі. Цього року вперше ми сидітимемо за столом без бабусі. Виздоровлюй, наша рідна.

7 січня

Хоч і сумно без бабусі на Святвечір було, але ранок Різдва був щасливим.

Сьогодні з ранку розповіла бабусі в лікарні вчорашню історію про те, як одна наша родичка напередодні Святвечора збільшувала собі губи пилесосом... Бабуся так сміялась, що попросилась додому, бо хоче на це подивитись. Я їй сказала, що ще не можна, бо вона ще слабка, а вона мене запитує: "А якщо я буду сама їсти, мене випишуть?" Я пообіцяла. І сталось чудо: бабуся їла сама, щоправда лівою рукою, бо права рука взагалі не жива вже. Якщо в перші дні вона правою рукою хоч трохи піднімала, то тепер права рука її не слухає, але й лівою рукою з'їла дуже швидко.

В палаті з бабусею вже четверо - двох чи виписали, чи перевели, - всі важко хворі, лежачі. Один чоловік істи нічого не хоче: йому санітарочка каже, що погодує, а він їй у відповідь: "Жінка прийде, то нагодує.". А санітарочка тихенько нам каже: "Його жінка не прийде, вона спеціально приходить після годування, каже, що він її не слухається, і просить, щоб ми його годували, що він нас швидше послухає." Якось "задурили" його, нагодували, заходить в палату чергова лікарка - зовсім ще молоденька, оглядає всіх, доходить черга до цього чоловіка. вона підійшла до ліжка, подивилась йому на руки, обличчя і піднімає ковдру, а він їй каже: "Що Ви там шукаєте? я одружений!!" Лікарка говорить: "Дивлюсь, чи у Вас пролежнів нема." А сама аж давиться від сміху і каже нам: "Старий, немічний, а теж ще щось собі на думці має")).

8 січня

Складіть свої руки до молитви за здоров'я моєї бабусі. Важкий кашель і висока температура не відпускають мене сьогодні до неї, допоможу їй світлою молитвою.
* * *
Хай Господь Ісус буде біля Тебе,
щоб захищати тебе;
в тобі, щоб берегти тебе;
перед тобою, щоб вести тебе;
позаду тебе, щоб підтримати тебе.
Той, Хто живе і царює навіки вічні.
Амінь
* * *
Ісусе Христе Боже наш! Коли хвора жінка з вірою великою доторкнулась до краю одежі Твоєї, вона стала здоровою. По вірі її Ти дав їй. З такою вірою і я вдаюся до Тебе, Лікарю всіх, допоможи рабі Марії в її недузі. Дай їй спокій душевний і силу тілесну, поблагослови її сном спокійним, а з ним і здоров'ям, і силою, і підійми її з ложа хвороби. Господи, ласка Твоя нехай буде над нами, бо ми надіємось на Тебе.
Амінь

9 січня

Бабусі вже зовсім добре, її давно пора переводити з палати інтенсивної терапії в звичайну палату, але відділення переповнене. Всі ці новини я довідалась від мами, бо сама ще заслабка їхати провідувати бабусю.

Сьогодні - іменини у мого покійного вже дідуся. Пригадую, як в минулі роки на Святвечорах дідусь з бабусею любили розповідати нам історії зі свого життя, із життя наших прадідусів і прабабусь.

Одна із сімейних легенд згадалась сьогодні.

Замолоду бабуся моя була дуже гарна, за нею півсела бігало, але вона була дівкою роботящою та гоноровою. Як сама бабуся каже: "Може, не стільки того й гонору мала, скільки не мала часу на кавалерів, бо мама мої були дуже хворі, не вставали з ліжка після третіх родів, і я, як старша донька, з десятирічного віку гляділа двох молодших сестер своїх. Не до гульок мені було," - любила розповідати бабуся.

Сватався якось до неї панський синок - Ганя. Вона йому вже й згоду дала, але вийшло не по їхньому, бо дідусь вже на той час зробив свої аферу з бабусиним паспортом (якось розповім про це ще) і коли Ганя вівдвів бабусю до сільради, до виявилось, що у бабусі вже штамп "замужем" стоїть. І "замужем" вона саме за моїм дідусем виявилась - Степаном.

Було це 22 липня 1953 року, у вересні того ж року бабуся з дідусем зіграли весілля. А через 50 років до моєї сестри приходять свати:  хлопець, його батьки і його дідусь з бабусею. І виявилось, що дідусь того хлопця - то невдалий наречений нашої бабці.... Стільки часу минуло, а по нашому дідусю було видно, що він ще ревнує бабусю. Ось випили по першій, по другій, по третій.... І тут нашому дідусеві дають слово до тосту. А він каже: "Ось, Ганю, ти як замолоду був і собакою, і свинею, бо Гав (як пес) і рило (як у свині), так Гаврилом і залишився дотепер, а я, як був паном в степені, так і до старості дожив таким - Сте (степінь від) Паном."

З Днем Ангела, дідусю! Світла пам'ять! Дякую Тобі за добре виховання, за любов і неповторність!!

10 січня

Мама сьогодні дзвонила. Каже, що бачила у відділенні санітарку з "грижею": "Дивилась на мене, як на ворога, - жалкується мама, - може, Тобі не треба було про неї писати?" - "Щось Тобі казала?" - запитую. "Ні, - відповідає мама, - нічого не казала. Вона сьогодні обіди розвозила."

І правильно: хорошими кадрами розкидатись не можна, а їсти розвозити, то це таки не хворих піднімати, робота неважка, саме для післяопераційної сестрички.

11 січня

Бабусі зробили ренген.

Права рука в неї не рухається, ми вже не знаємо, що подумати. А тоді  січня вона сильно впала. Рука не напухла, але чомусь ж не рухається...

12 січня

Ренген показав невеликий вивих. Сьогодні хірург має до бабусі прийти.

Готуємо будинок до бабусиного повернення.