Увага!
Усі матеріали, розміщені у цій рубриці, є проплаченою джинсою. Редакція не несе відповідальності за зміст статей і залишає за собою право не вказувати джерело отримання чи замовлення цих матеріалів. Якщо Ви бажаєте розмістити у нас свою джинсу, то зв'яжіться з нами.
Закрити

БЛОГИ


Віктор Ковач
Між двома орлами...
СБУ-2017: РЕ-ФОРМА чи ДЕ-ФОРМАЦІЯ? (3)
Питання реформування української спецслужби не є чимось новим та на повістці дня з’явилось далеко не...
15.4.2017, 14:04 (ред.)
Вороняк Ірина
директор ПП "Інститут іміджу і...
Відповідальним за бардак пропонують призначити…народ (2)
За останні дні у різних джерелах довелося прочитати дослівно таке: «Держава - це ми. Якщо...
15.4.2017, 13:35

ОПИТУВАННЯ


Чи готові ви до зими
Так
Ні
А що це таке?

НАШІ ДРУЗІ



Блог на БРІЗ


Біла Вікторія
Вільний журналіст, блогер
Оповідання "Фото" (уривок)
15.11.2014, 19:11 (ред.)

- Фрау, ви щось загубили,- почула Ганна позаду себе  старечий хриплий голос.

Вона різко зупинилась і обернулась. Маленький сірий папірець, на зворотному боці якого надруковане фото, лежав просто перед ногами продавця крамниці. Більше того, старий з довгою тонкою борідкою хотів його підняти і віддати жінці. Ганна миттю кинулась на землю і першою простягла тремтячу руку за пожовклою світлиною. Імітуючи неймовірно чарівну усмішку, вона швидким кроком зникла з крамниці, залишивши здивованого продавця солодощів.

 «Знав би цей старий цап, хто там на фото – позеленів би від обурення! Та навіщо це йому? Вже певно і сердечко трохи хворе… І хто його зна? – може б доніс її чоловікові. А Гюнтер Зільберштейн по голівці за це її не погладить. Це вже точно»,- всміхнулась жінка.

Ганна озирнулась – нікого на вулиці не було. Тоді вона дістала з маленького редикюля фото, погладила таке дороге їй обличчя  долонькою, одягнутою у вишукану червону рукавичку, ніжно чмокнула, стерла слід від помади хустинкою і знову сховала назад – у потаємну кишеньку сумочки, розмірковуючи, як світлина могла випасти звідти.

Після цієї не дуже втішної пригоди у жінки страшенно розболілась голова, ще й нога замлоїла – далися взнаки новенькі чорні черевички, які одразу ж вирішили натерти ніжну жіночу ніжку. «Потрібно десь присісти»,- подумала Ганна і озирнулась. Довкола не було жодної лавочки. Вірніша була одна, але на ній уже скупчився цілий ряд дітисьок, які гучно галасували, промовляючи якісь рахувалки. Таке сусідство жінці зовсім не підходило. Аж тут вона побачила гойдалку, яку дітки чомусь не чіпали. Жінка попрямувала просто до неї. Гойдалка прийняла жінку у свої обійми і ніжно колисалась, чи то від вітру, чи від легкого поруху правої ноги. Жінка заспокоїлась, голова чомусь одразу перестала боліти, а легке погойдування перенесло її у дитинство.  

У саду так добре! Зелене листя закриває маленьку Ганнусю від палючого сонячного проміння. Все довкола сповнене пахощами. Вони різні – пахощі трави, кори дерев, яблук, слив, деревного соку і ще там чогось. Все разом складає невимовну гармонію ароматів, яка п’янить, і манить до себе, яка дарує насолоду і  відновлює втрачені сили. Гойдалка з буку, що прив’язана мотузками до яблуневої гілки дбайливим татом, злітає  високо, ледь не дістає до найвищої гілляки. І не можливо зупинити цей вир емоцій, які перебувають в дитині. Та так було не довго. Це були останні мирні дні. А далі почалась війна.

Війна заставила Ганнусю одразу подорослішати. Саме усвідомлення, що сюди, у цей край, можуть прийти німці  викликало боязливе тремтіння у її тілі. Вона чимдуж намагалась зайняти себе роботою, щоб лиш не думати про можливе нашестя «коричневих жуків»,- так їх про себе називала дівчинка. За цей час дівчина побачила стільки горя довкола.

Одне лишень тримало на цім світі – це очі Свирида. Надзвичайні глибокі зелені очі. Як два озера з зеленим мохом на дні. Коли дівчина перестрівала десь Свирида, то навіть не могла   підвести своїх блакитних, щоб заглянути у парубкові. Свирид то бачив і тішився, що Ганна також має почуття до нього. Але дівчина була дуже соромливою і щоразу втікала від юнака. Та одного вечора хлопець таки злапав Ганнусю, притис до сусідського дерев’яного паркана та ніжно поцілував у вуста. Такої насолоди у своєму житті дівчина не відчувала ніколи. Цей поцілунок був солодший за мед і навіть від цукрового лизуна, що тато з ярмарку привозив по святах. Ніщо не змогло зрівнятися з тим смаком Свиридових губ. З тих пір Ганнуся перестала утікати від Свирида, а навпаки: прагнула постояти з хлопцем ще трішки, ще хоч кілька хвилин. Отак би всю ніченьку була з ним!  

Так і сталося. Вони лежали на сіні під відкритим зоряним небом і насолоджувались одне одним, ковтали одне одного, пили, їли, дихали… Довкола була тиша, лише коники ніжно сюркотіли, додаючи цьому моменту чарівності.

А вже потім було інше – мама з прутом та батько, який мовчав, - просто перестав говорити до своєї любої донечки. На вулицю Ганну більше не пускали. Але хіба їй потрібен батьківський дозвіл? Дівчина сама утікала через вікно у сінях. І ніяка в світі  сила не могла втримати Ганну вдома, коли за тином виднілась струнка постать Свирида.  Молоді люди ховались від батька Ганни у комишах, в кукурудзі, у старій закинутій хатині і насолоджувались одне одним, вдихали, відчували, жили  одне одним.

-          Я тебе украду і відвезу далеко звідси! – з запалом промовив Свирид.

-          Укради, бо мій батько ні мені, ні тобі життя не дасть,- навіть не думала суперечити Ганна.

-          Завтра увечері.  Будь готова. Пошлюбимось.  Отець Іван – мій боржник. Я колись його синові життя врятував. То він нас і повінчає.

У Ганни аж сльози на очах з’явились. «Невже завтра збудеться її мрія? Невже вони повінчаються  з Свиридом навік?» .

            Ганнуся не могла заснути аж до півнів. Так її бентежили  думки про завтрашній шлюб. Але ні татові, ані мамі вона і слова про це не сказала. Бо не пустили б: дівці щойно п’ятнадцять виповнилось! Куди їй заміж?!

І байдуже, що мама з татом сварили її, ледь не били.  Мама і за коси шарпнула. То нічого. Головне, що від завтра ми з Свиридком будемо разом.

Та серце тьохкало, відчуваючи недобре. І не даремно. На другий день дівчина, як все побігла до старої осілої верби. Та Свирида там не було. «Може де відійшов сигарет купити чи квітів їй»,- мрійливо подумалось. Та і за півгодини і за годину хлопець так і не з’явився. 

А коли зовсім зневірена дівчина повернула до тої хати, де жив її коханий, то побачила його матір – геть у сльозах.

-          Що сталося,  пані Стефо? Чого ви плачите?

-          Та як тут не плакати? Забрали мого Свиридка до війська. Чи вздрю його ще? – не знаю.

-          Як до війська? Свирида до війська? Коли?- не йняла віри Ганна.

-          Та нині рано. Прийшов чоловік із бумагою  і дали на збори лишень півгодини.  

В голові дівчини наче щось луснуло, розірвалось навпіл від тих слів.

«Ось і по всьому!»,- думала дівчина, обливаючись гіркими сльозами у комірчині, щоб ніхто з батьків того не бачив. А вже за два тижні настало нове лихо – німці увійшли в село.  


Маркселбi 01:57, 12.4.2015

А що було далі?

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Жовтень
2017
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31

РЕКЛАМА




Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Парад візочків - 2017

ВІДЕОНОВИНИ


У Франківську створили соціальну мережу для автомобілів
<div style="margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(0, 0, 0); font-family: Verdana, Geneva, sans-serif; line-height: 18px;">
	Проект <a href="https://www.dexpens.com" target="_blank"><em><strong>DEXPENS</strong></em></a> франківської ІТ-компанії “Axion Web” дозволяє створити не лише власний профайл, але й для авто. </div>
<div style="margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(0, 0, 0); font-family: Verdana, Geneva, sans-serif; line-height: 18px;">
	<a href="http://briz.if.ua/44792.htm" target="_blank"><em><strong>Детальніше тут:)</strong></em></a></div>

РОЗСИЛКА НОВИН