Окрім «ходу конем» Петром Порошенком, варто звернути свою увагу на події і можливі наслідки цих подій, які відбулися в лавах «Партії регіонів». Після закінчення лютнево-березневих подій дана політична сила була позбавлена не лишень керівництва, лобізму та механізму впливу владних структур, але й повністю дискредитована в очах діючого та симпатизую чого електорату. В такій ситуації порятунок і вихід з кризи міг би бути лишень однин: внутрішнє очищення партії, демократизація структури та принципів управління і обрання нового керівництва, яке б змогло втримати симпатії розпорошеного електорату «Партії регіонів». Ідучи таким шляхом розвитку подій дана політична сила, принаймні, могла б забезпечити собі право на існування та залишатись «лідируючим гравцем другої ліги» на політичні арені. Однак, не судилось. Спрацював принцип «ручного управління» партією тими колами, які не захотіли здійснювати впровадження демократичних змін в своїх лавах. Серед двох озвучених кандидатів, які заявили свої амбіції на участь у передвиборній боротьбі, партійний з’їзд зробив ставку не на Сергія Тігіпка, а на Михайла Добкіна. Таке рішення, безсумнівно, стало завершальної помилкою в історії і так уже маргінальної структури. Відмова від реформ, відсутність прагматичного і харизматичного лідера, небажання робити переоцінок і вдаватись до антикризових методів вирівняння ситуації, безповоротно «поставили крапку» в історії даної політичної сили. В особі Михайла Добкіна «Партія регіонів» отримала сепаратиста і «політичного маргінала», який давно вже прославився фейковими методами роботи та заявами деструктивно-провокаторського характеру. В свою чергу, Сергій Тігіпко, рухаючись в напрямку задоволення власних політичних амбіцій, створить нову політичну силу і скоріш за все, підбере левову частку голосів колишнього електорату «Партії регіонів». Виходячи з даного аналізу, можна прийти до адекватного висновку: по-іншому, як «політичним самовбивством» я це явище охарактеризувати не можу.