11/10/1989
«Прикарпатська правда» надрукувала мою обскубану репліку-відповідь Дедуріну, який мене й Товариство звинуватив у націоналізмі. Я... 2.2.2021, 12:57
Проводжав до потяга російську журналістку Вікторію Івлєву, яка приїхала до України, аби на власні очі побачити, що у нас відбувається. Втомившись від пропаганди російських ЗМІ і фотошопних воєн у фейсбуці, пані Івлєва вирішила сама все побачити. Була в Донецьку, Запоріжжі, Києві, Львові, Полтаві.. Фотографує, спілкується з людьми, робить висновки. Писатиме після повернення репортаж. Каже, що воїн Шухевич для неї герой. До Бандери має багато питань. Вважає, що ми, напевно, також.. Каже, Росія перед Шухевичем в неоплатному боргу. Перед Романом в першу чергу. А особливо перед Юрієм, який 20 років за батька відмотав.. Напротивагу Росії, в Україні ніде не побачила ксенофобії, свастики, фашистів і нацистів. Хоч дуже намагалася побачити. Каже, дуже добре, що ми різні, головне, щоби ми у своїй країні були разом. Через призму мандрівки Україною інакше побачила Росію, власну країну, яка для неї все одно найкраща країна у світі (пані Івлєва організувала 15 березня 2014 року антивоєнну фотовиставку "Одна секунда войны" в рамках Маршу миру напередодні псевдорефернедуму в Криму). "Пробачте нас", і "є інакша Росія" - це, напевно, головні меседжі нам від тієї частини думаючих росіян, котрі не розуміють, навіщо нас рятувати.
Але я не від того ...., дорога редакціє!
Потяг Івано-Франківськ - Київ. 21:55. Куплений заздалегідь квиток до купейного вагона. Поспіх, нав'ючені багажем. Підбігаємо... Провідниця, огрядна пані, просвічує квиток з QR кодом якимсь електронним приладом. Забирає квиток, пропускає досередини. Заходимо до вагону. Плацкарт... Ну ок, хай буде, каже Вікторія. Просто, без істерик і невдоволення. Навіть жартує: "зато с людьми пообщаюсь". Але ж брали купейний.. Підходимо до місця. Зайнято. -Так, також це місце. -А ви де брали квиток? -А коли? Йдемо до провідниці. З торбами на плечах. Порпається у квитках, знаходить потрібний: - А це не ваш вагон! А чого ви в цей вагон зайшли? Ваш там далі... Зараз собі думаю - а на якого дідька ти там стоїш із хитрою елєктронікою? Але це зараз, а тоді - 5 хвилин до відправки.. Біжимо. На вході інша провідниця - паспорт.. - Странно, каже Вікторія, всю страну проехала, нигде не спрашивали, только на границе.. В одній руці вухо дорожньої торби, іншою шукає, знаходить. Простягає. - Відкрийте, ви що не бачите - у мене руки зайняті?! - каже провідниця, тримаючи в руці ліхтарик. Забираю у Вікторії другу її дорожню сумку (інша висить у мене на плечі).. - Добре, заходьте.. - Щаслівого путі, - кажу я! - Спасибо! Слава Украине! - усміхається вона...