Якщо ми перестанемо на них акцентувати увагу і давати свіжі інформаційні приводи, то цей міф вигорить швидше, аніж планується.

Міфи є основою будь-якої пропаганди. Сьогодні одним з найсильніших засобів пропаганди є телебачення та інтернет. Виходячи з цих двох постулатів, розуміємо, що телебачення та інтернет транслюють у нашу свідомість та підсвідомість міфи.

Якщо міфи запускають, значить це комусь дуже потрібно.

Отже, російське ТВ і бандерівці

Будьмо реалістами і визнаймо: російське телебачення працює насамперед для мешканців Росії: від Ростова до Камчатки. Зрештою, виборці Путіна теж на цій же території, відповідно і його рейтинг теж. І як би не дратували випуски НТВ, „Россия24” у Західній Україні чи в Харкові, ці канали формують міфи насамперед і передовсім для глядачів від Ростова до Камчатки. Лише ці глядачі, незалежно від віку, національної самоідентифікації, роду занять є цільовою аудиторією російської пропаганди.

Пропаганда, як відомо, потрапляє лише у сприятливий грунт на основі знань, наприклад, про історію. Велику Вітчизняну у Росії нинішній сприймають по-іншому, аніж у Західній Україні, і 9 травня наповнено іншим змістом…

Боротьба з фашизмом і перемога у Другій світовій для росіян священна.

Тепер додаткові чинники вже з України. Адже якщо у випусках новин йде мова про Україну, то й інформаційні приводи потрібні з України. А трактувати їх, звісно, будуть, у потрібному напрямку для глядача від Ростова до Камчатки. Рушійна сила Майдану – вихідці з Західної України. Принаймні кількісно. Географічно – бандерівщина (так 70 років у побуті східняки називають західняків). Червоночорні стяги, факельні походи. Цього достатньо, аби створити образ фашиста-бандерівця. Для цього не потрібно бути Кісельовим чи українофобом. Свого часу Леонід Кучма на цю тему сказав: „Точку зрения определяет место сидения”.

Марно сподіватися на те, що після випусків новин росіяни будуть шукати у Вікіпедії статтю про Бандеру і бандерівців, роздумувати над історією УПА. Їм просто ніколи. У одному з попередніх блогів я вже писала про те, що чимало галичан вважають Крим татарським лише тому, що так сказав Джемільов, а де прийняв хрещення Володимир і коли – не настільки й важливо.

Так само з Бандерою і бандерівцями у Росії. І цей образ створюють лише для внутрішнього російського споживання. Ми повинні це усвідомити і не перейматися особливо тим. Так само як ми не переймаємо тим, що американцям з покоління в покоління їхня пропаганда вішає локшину про незалежну пресу, демократичні цінності,  свободу вибору і право на простест та інше, а про глобальне стеження і стукацтво дізнаємося з файлів Сноудена.

Ще кілька днів тому у мережі активно поширювали інформацію про те, що в Криму запровадять талони на продукти. Ну воно як би логічно: історична пам'ять видає на-гора образ: на окупованій території хлібні карточки. Звісно, цей міф було створено не для Владивостока і не для Феодосії, а лише для материкової України. І в нього теж повірили. Одиниці перепитали про ситуацію у родичів чи знайомих. Всі інші переконані в тому, що прочитали чи почули.

Тепер для чого з точки зору міфотворчості Путіну Крим? Щоб показати своєму електорату, що Росія – велика і могутня, яка може захистити росіян. Щоб показати Заходу, що Крим в результаті референдуму обрав Росію, а не ЄС. Щоб зрештою школярі під час вивчення історії не шукали «город русской славы» Севастополь на карті України.

Пояснювати російській глибинці навіщо витрачати мільярди доларів на Крим важко, ще важче пояснити навіщо перетворювати братську Україну у державу де-факто без флоту і кримських курортів, натомість набагато легше відправити вояків захищати росіян у Криму від фашистів-бандерівців.

Я не вдаюся у нюанси юридичні та політичні, історичні та інші, я намагаюся проаналізувати з точки зору PR-технологій навіщо для внутрішнього російського споживання створено міф-образ фашиста-бандерівця. Впевнена, він принесе немалі дивіденти російським політикам ще у багатьох внутрішніх питанннях.

А от кому як кістка в горлі був потенційний електорат в Криму і навіщо нам образ злого зовнішнього ворога – спробую пояснити у наступному блозі. Бо за законами PR, справжня перемога там, де ворог грізний: явний чи уявний. Навіть якщо це банально „договорняк” чи гешефт.