Ці слова з пісеньки Олександра Лаертського, який не вибирає слів для означення неозначуваного, щоразу приходять на думку, коли рухаюся двічі на день - на роботу і з роботи - вулицею Хоткевича. 

Але тонка моя лірична натура не визнає таких брутальних слів...

Читаю на Фіртці, що комунальники взялися за вулицю Угорницьку, яка з "танкодрому" нарешті має шанс перетворитинся на нормальну вулицю. 

Тішуся за багатостраждальних мешканців Угорницької.

І тішу себе надією (ну бо чим би дитя не тішилося...), що буде і на моїй вулиці свято.

Минулої осені ями навпроти автобусної зупинки на початку вулиці Хоткевича просто засипали асфальтом і приплескали його шуфлями. Тепер на тому місці знову ями. Водії змушені об'їжджати їх по "кишенях" автобусних зупинок. А якщо там стоять автобуси, то так і стрибають ямами.

Єдиний позитив від такої їзди - якщо вранці спішиш на роботу, то миттєво прокидаєшся і мобілізуєшся..

Ось як сьогодні виглядають перших 50 метрів вулиці Хоткевича. Від повороту з Івасюка... І вона така вся, аж до з'єднання з вулицею Миру...

До речі, кілька років тому вулицю повністю зрізали фрезою і заклали асфальтом...

(в окопі)

(водії об'їздять ями автобусними зупинками)

(янасеред.. ині дороги)

(документальне підтвердження для можливого позову)

(вулиця Хоткевича готова приймати якесь "трофі")

далі буде...