«Я люблю Україну!», - як часто ми чули такий вираз від наших політиків, можновладців та і простих звичайних людей.

А у чому вимірюється ця любов до нашої Батьківщини? У страшенній любові до сала, до анекдотів про те, як дід-гуцул відстрілює жидів та москалів? У любові до української горілки чи у кількості вишиванок у шафі кожного? Оце і є любов до України?

А якщо поглянути з іншого боку:  «Я люблю Україну», - каже хлопець, кидаючи у кущі пусту пляшку з-під Кока-коли. «Я люблю Україну», - говорить дорожній ремонтник, неякісно заасфальтовуючи яму, бо гроші пішли до нього у кишеню. «Я люблю Україну», - переконує заправник,  розбавляючи бензин на заправці. «Я люблю Україну», - стверджує підприємець –харчовик, який у продукти додає стільки всіляких емульгаторів, ароматизаторів, згущувачів та покращувачів смаку, що щур би уже давно відкинувся. «Ми любимо Україну», - хором кричать продавці супермаркета, переклеюючи дату на упаковках продуктів. І столяр, диван виробництва якого розвалиться на десятий раз розкладання. І будівельник, який будує будинок на кілька поверхів вище запроектованого. І чоботар, що шиє взуття, яке розлізеться за кілька днів. І багато-багато  таких людей. І що саме цікаве,  всі вони люблять Україну та називають себе патріотами.

Ми ж така  хліборобська нація!  Наш чорнозем найродючіший, наша земля – найбагатша корисними копалинами, і пісні – наймелодійніші! Ми пишаємося своєю землею, своєю історією! Пишаємось? Так, і справді пишаємось. Оце і є вся Любов?

 Нагадує відомий демотиватор із майже золотими словами: « Я – українець! Я не хочу працювати! Я хочу пишатися!»

 У нас вже майже не залишилось якісних товарів. Все, що ми виробляємо не лише неякісне, але й уже небезпечне для здоров’я і життя. То  це така любов до України?

 Втім, необов’язково працювати погано, адже можна і зовсім не працювати, а рубати капусту просто так. Он наші нардепи чудово отримують свої зарплати за те, що  зривають засідання сесії Верховної Ради. І все знаходять для цього причини. Бо ж кричати протестувати і битися – легше, ніж працювати.

 А ще ми любимо жалітися і плакатись. Давайте поплачемось на нашу економіку, може МВФ дасть нам черговий кредит? Давайте поплачемось, адже Україна постійно була під чиїмось гнітом, на нас постійно нападали татаро-монголи, і совіти, і поляки і купу інших. А ще у нас був голодомор. Ну визнайте, ну будь ласка, ну прошу вас. Давайте поплачемось на нашу економіку, що у нашій державі страшно жити, що немає впевненості у завтрашньому дні.

 Давайте будемо плакати, щоб нас пожаліли. Але тих, яких жаліють, ніхто не вважатиме сильними. Ми постійно говоримо: «Ідемо в Європу». Але ж ми уже в Європі. Нікуди не потрібно йти, потрібно просто змінитись, щоб нас сприймали серйозно. Бо нас ідентифікують з народом, який постійно топчеться по граблях, а не як сильну націю.

 А що таке любов до своєї держави? Це коли кожен робить свою роботу - добре, чесно і якісно. Це коли кожен турбується про іншого,  а не радіє, що у сусіда здохла корова.

 Оце і є любов до України, любов до ближнього і любов до себе!