Андрій Довбуш: «Вставай і танцюй»

21 Лютого 2012 p.

 Андрій Довбуш  - людина креативної та цілеспрямованої вдачі.  У свої двадцять шість самостійно досяг неабиякого успіху на своїй творчій ниві. Вважає: «Ти можеш з Божою допомогою зробити все сам, без грошей, знайомств та покровителів. Головне – мрія…»

Народився  юнак у селі Підлісся Івано-Франківської області. За фахом -  хореограф. Навчався в  Київському національному університеті культури і мистецтв.  Працював танцюристом за кордоном, а також  у Івано-Франківському обласному музично-драматичному театрі імені Івана Франка. Зараз навчається на 4 курсі  Івано-Франківського інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (факультет режисури та хореографії). 

У 2011 році заснував власний шоу-театр «Арбалет», який став новинкою в українському мистецтві. Адже в Україні поки що не існує таких професійних шоу-театрів. Дебютний виступ  театру відбувся 16 січня у Івано-Франківському обласному академічному театрі ляльок імені Марійки Підгірянки . Нова мистецька формація представила публіці шоу-програму «День Народження» , з якою  планує гастролювати світом, бо за кордоном, як стверджує керівник колективу, шоу-театри є досить популярним мистецьким продуктом.

Андрію, ким Ви мріяли стати у дитинстві?

Малим, був переконаний, що моя професія має бути неодмінно творчою. Згодом думав про звукорежисуру та  навчання у Київському національному університеті культури і мистецтв. Як не дивно,  в дитинстві не любив танці. То ж і не мріяв бути хореографом. 

Коли Ви зрозуміли, що саме хореографія та режисура – невід’ємні частини Вашого життя?

Вже після третього курсу ВПУ №13. У мене був дуже простий вибір: або в армію, або в університет. Я вибрав університет. І тільки після першого семестру першого курсу навчання в університеті зрозумів, що хочу займатися танцями.  Усвідомив, що таке хореографія, самоствердився працею, а тоді вже обрав  і режисуру…

Коли виникла ідея створити власний шоу-театр «Арбалет»?

Сама ідея виникла дуже давно. Можливо, 7 років минуло від того часу. Відтоді, напевно, я почав займатися серйозно хореографією і присвячувати їй увесь свій час: вільний і невільний. Тоді  й зрозумів, що хочу врешті  решт створити щось своє, тобто власний театр.

Чому  саме така назва -  «Арбалет»?

Насправді, назва зринула не одразу, а якось спонтанно. Насамперед, арбалет – це зброя, яка стріляє  чітко в ціль. А ще А і Р – це дві перші букви наших з дружиною імен. Тобто: Андрій -  Руслана -  балет.

Що характерно для Вашої мистецької формації? Чим відрізняється «Арбалет» від інших шоу-театрів України та світу?

«Арбалет» – не є  просто танцювальним театром або шоу-балетом. У нашій творчості переплетені шоу, театр і, власне,  балет. У формації чільне місце займає  режисура та акторська майстерність, яку опановую, навчаючись в університеті, і посягаю сам.

Насправді, мистецтво шоу-театру дуже молоде. В Україні мені не відомі ніякі шоу-театри. Знаю, що у Франції є шоу-театр ‘7 fingers’(‘Сім пальців’). Взагалі, за кордоном, особливо в Європі, шоу-театри є досить популярними. Артисти не тільки танцюють, але й показують циркові номери: жонглюють, стоять на руках, займаються акробатичними стрибками.

Дебютну шоу-програму «День Народження» глядач зустрів теплими оваціями. В чому Ви вбачаєте успіх як режисер-хореограф?

Те, що глядачі сприйняли тепло, мене неймовірно тішить.  Насправді, я не є єдиним режисером і хореографом цієї вистави. Ідея  спільна – моя та моєї дружини Руслани. Постановником деяких танцювальних номерів став член нашого колективу Олег Кирилюк. Ми спільно думали, про що може бути той чи інший номер. Звичайно, що якась одна людина повинна нести відповідальність за роботу колективу. Цією людиною, звичайно, є керівник.

Яка концепція цієї програми?

Тема – нестандартний подарунок в день народження. Ідеєю і режисерським ходом є символ і мрія.

У день народження друзі дарують головному герою ремінець від фотоапарата. Тільки у фіналі герой отримує сам фотоапарат як сповнення своєї мрії. Перипетії сюжету впродовж  дійства тримають глядача в напрузі. Отже, професійно складений і сценарій. 

Які виникали труднощі в роботі над постановкою?

Досить часто змінювалися виконавці. Спочатку створили   одну програму, проте, щоб зробити її цікавішою, - докорінно змінили першу. Такий творчий процес.

Як створювалися костюми? Чи було якесь фінансування?

Ідея костюмів практично наша з Русланою. Йшли до дизайнера, радились і домовлялись. Фінансування – наше з дружиною(сміється). Допомоги ні від яких спонсорів не було. Костюми, насправді, дуже дорогі. Ми з дружиною працювали за кордоном в танцювальному шоу. І велику частку від того, що там заробили, витратили на костюми.

Куди плануєте гастролювати з цією програмою у найближчий час?

До Туреччини. Я там вже працював 3 роки, з дружиною – рік.

Кожен континент, країна ставить свої вимоги. Для Туреччини потрібне більш розважальне шоу, а, наприклад, для Європи треба зовсім інший стиль номерів і костюмів, зовсім інша концепція програми.

Ви були хореографом- постановником лялькової вистави “ Цахес”? Як працювалося над постановкою?

Була така ситуація. Мені зателефонували ввечері, що від постановки відмовився хореограф, у зв’язку з якимись проблемами, і запропонували його замінити. Це був місяць часу, що дуже мало для хореографії, тим більше коли це не твоє і ти працюєш під керівництвом режисера. А взагалі працювати було класно. На мою думку, перший досвід вийшов доволі непоганим. Деяким акторам нашого драматичного театру (людям, які розуміються в театральній справі) сподобалися постановки. На відміну від драматичного театру, у театрі ляльок все якось так по-домашньому, актори прийняли мене дружньо у свій колектив, хоча більшість із них були набагато старшими від мене. В принципі, не виникало великих проблем. З режисером ми відразу знайшли спільну мову. На репетиціях було тепло, затишно і гарно.

Впродовж певного часу Ви працювали танцюристом балету у  Івано-Франківському драматичному театрі ім. Івана Франка. Які залишились враження?

Враження двоякі. Мені подобалось там працювати, але зарплата – ні. Проте я знав, що займаюся мистецтвом і головною метою для мене було набратись досвіду…

Як працювати разом з  дружиною? Побутує думка, що це занадто натужно?..

А нам добре, адже вона мені допомагає. Якби не дружина,  не було б зараз шоу-театру «Арбалет». Самому за короткий проміжок часу зробити щось дуже важко. Наші репетиції розпочалися в червні минулого року і за півроку ми справилися з програмою. Якщо б я створював театр без дружини, то на підготовку до виступу витратив би років зо два і невідомо чи з цього би щось вийшло. Адже робота в  нас не оплачується, все базується на дружбі. Взагалі дружина  молодець, охоче мене підтримує.

Як Ви поєднуєте навчання в інституті мистецтв, сім’ю і творчу роботу? Кому приділяєте найбільше часу?

Найбільше часу приділяю дружині.  Займаючись творчою справою,  свій творчий час разом присвячуємо  нашому театру, колективу. Навчання – заочна форма. Взагалі, я намагаюсь стати професіоналом у всьому, за що беруся. Я не прийшов в інститут за дипломом, за самим папірчиком, а прийшов вчитися.

Я знаю,  Ви ще й чудовий педагог. У селі Підлісся Ви заснували танцювальний колектив, у якому охоче ділитеся своїми хореографічними  вміннями, а також розвиваєте молоді таланти. Що саме приваблює Вас у роботі з дітьми?

Насправді, з дітьми працювати зовсім не так, як з дорослими… Найбільше приваблює можливість поділитися своїм досвідом. Вважаю, якийсь мінімальний досвід у мене вже був: декілька років жив, вчився і працював у Києві, за кордоном. Показую дітям приклад:  от  дивіться,  хлопець із села був там і там… І ви так само можете вирватись в люди, будь-де поїхати і будь-що побачити.Можете зробити з Божою допомогою, все самі, без грошей, знайомств та покровителів. Головне – мрія… 

Переважно, діти ходять на танці віком від 5 до 18 років. І якщо вони стабільно відвідуватимуть репетиції, - у них є шанс до успіху. Я, наприклад, у 17 років й гадки не мав, що стану танцюристом. В якійсь мірі, мені бракувало тих людей, які б ділилися зі мною своїми хореографічними вміннями. Наразі,  мені шкода, що не почав займатися танцями раніше… 

Що можете порадити молодим людям, які мріють присвятити своє життя мистецтву танцю та режисурі?

МРІЯТИ. В першу чергу треба мріяти! От є я в сьогоденні, Андрій Довбуш, мені 26 років – це точка А . Через 30 років хочу бути  самодостатньою людиною, яка забезпечує фінансово свою сім’ю,  яка багато подорожує і може ділитись із іншими своїми враженнями  та досвідом. Хочеться в один день прокинутись і усвідомити, що, нарешті, чогось досягнув у цьому житті. Ось це і є точкою В. І якраз шлях від точки А до точки В – сама мрія. Коли людина має бажання, то може перевернути гори. У мене, наприклад, ще безліч мрій. І якщо людина мріє, значить вона живе. Звичайно, можна й мріяти в ліжку під теплою ковдрою… Але, насамперед, треба щось робити. Потрібно прокидатись, не лінуватись і працювати. Якщо хочеш бути режисером, дивись вистави, фільми, аналізуй, намагайся зрозуміти: хто і де та яку роль виконує, що би ти змінив у цьому фільмі, чи вважаєш його достойним. Можливо, ти такий фільм взагалі не знімав би. Режисер повинен аналізувати все, що бачить. Неодмінно  - читати. Він маєбути розумним, ерудованим, орієнтуватися у всіх галузях мистецтва.

Тим, хто хоче бути успішним у хореографії, потрібно годинами займатися, не шкодуючи себе. Я так не можу: от мене щось заболіло -  все, я вже не буду сьогодні танцювати, ай,  завтра позаймаюсь. Я ніколи не слухав своїх колін,  свого болю, а якби слухав, то б не досягнув того, чого мені навіть мало на даний момент. Не жив би у Києві і за кордоном. Тому якщо хочеш бути хореографом, вставай і танцюй. Навіть якщо люди кажуть , що ти це робиш погано, вставай і вчися. Хочеш бути режисером – вставай і вчися. Хочеш бути агрономом – вставай і вчися. Не важливо, чи ти людина, яка працює в царині мистецтва, чи людина, яка працює в сфері будівництва. Головне –  яка твоя праця.

Катерина Воронова, для БРІЗ

• Лідія АНДРІЙЧУК: завдяки інституційному аудиту можемо переконатися в правильності заданого курсу розвитку закладу освіти, працювати над вирішенням тих чи інших проблем, інвестувати в розвиток сильних сторін
• На фронті загинув вихованець Франківського Пласту Андрій Гуль
• Іванофранківський актор і режисер Андрій Кирильчук став заслуженим діячем мистецтв України
• В Івано-Франківську розшукують донора 4 «+» групи крові для 9-річного Андрійка Катрича
• Андрій Пятов - про вихід «Шахтаря» в груповий етап ЛЧ: Ще пошумимо
• Іванофранківський школяр Андрійко Катрич потребує допомоги

РОЗСИЛКА НОВИН